Справа № 626/7457/18 Головуючий у 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1018/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 15 - ч.1 ст.115 КК України
29 червня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
представника потерпілої - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Харкова апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_8 , -
Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.10.2020 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Жовті Води Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, на території України не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч.1 ст. 115 КК України, та призначено йому покарання у виді 9 років позбавлення волі.
Строк відбування ОСОБА_8 покарання визначено обчислювати з моменту його фактичного затримання, а саме з 02.10.2018 року.
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_8 02.10.2018 приблизно о 15 годині 35 хвилин, маючи намір вчинити будь-яке правопорушення проти власності, з можливим застосуванням насильства чи погрозою його застосування у відношенні будь-кого із мешканців під'їзду №1 дев'ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_2 , увійшовши у зазначений під'їзд, прослідував за раніше йому незнайомою ОСОБА_10 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_3 на дев'ятому поверсі. Перебуваючи в ліфті, ОСОБА_8 , став ініціатором словесної перепалки з ОСОБА_10 .
Надалі, ОСОБА_8 , доїхавши до дев'ятого поверху, після того, як ОСОБА_10 вийшла із ліфта, спочатку проїхав ліфтом до сьомого поверху, а потім, вийшовши з нього, прискорено направився вниз по східцях.
Саме в той час ОСОБА_8 , знаходячись на сходовому майданчику п'ятого поверху, помітив раніше йому незнайому неповнолітню ОСОБА_11 , 2001 р.н. При цьому він, являючись особою з нехворобливими особистісними особливостями, з позицією зневаги до встановлених соціальних правил, з нездатністю зробити належні висновки із минулого покарання, за наявності поверхневих суджень, відчуваючи безпідставну, раптово виниклу ненависть до ОСОБА_11 , яка виникла через втрату можливості вчинення кримінального правопорушення проти власності відносно іншої особи, вирішив вчинити протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 , із застосуванням в якості знаряддя злочину заздалегідь приготовленого канцелярського леза з сірого металу, довжиною 9,8 см, шириною 1,8 см, яке він дістав лівою рукою з кишені вдягненої на ньому кофти.
Реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на умисне заподіяння смерті раніше незнайомій неповнолітній дівчині, ОСОБА_8 , перебуваючи у положенні стоячи обличчям до ОСОБА_11 , оцінивши ситуацію, що склалася, та користуючись відсутністю будь-кого із сторонніх осіб, нехтуючи тим, що перед ним юна особа жіночої статі, використовуючи свою фізичну перевагу над останньою, обхопив лівою рукою (на захват) її шию так, що його передпліччя знаходилось на правому плечі потерпілої, а правою рукою схопив її за талію та силою притиснув до свого тулубу. При цьому ОСОБА_8 притиснув кисть лівої руки з канцелярським лезом до підборіддя неповнолітньої потерпілої, яка перебувала в стані переляку, викликаного протиправними діями з боку останнього.
Надалі ОСОБА_8 , перебуваючи у стані хронічного психічного захворювання у формі дисоціального розладу особистості, однак поза тимчасовим розладом психічної діяльності, що не позбавляло його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними, діючи умисно, суб'єктивно передбачаючи суспільну небезпеку та протиправність свого діяння, використовуючи в якості знаряддя злочину вказане лезо від канцелярського ножа, відчуваючи безпідставну, раптово виниклу ненависть до ОСОБА_11 , яка виникла через втрату можливості вчинення кримінального правопорушення проти власності відносно іншої особи, цілеспрямовано провів його ріжучою частиною в ділянці шиї потерпілої, піддавши травматизації особливо важливий життєвий орган, що могло призвести до розвитку небезпечного для її життя стану.
Після цього, ОСОБА_8 , вважаючи виконаними до кінця всі свої злочинні дії, бажаючи настання тяжких наслідків у вигляді заподіяння смерті неповнолітній ОСОБА_11 , залишив останню у небезпечному стані, з пораненням особливо важливого життєвого органу, оскільки вона стікала кров'ю, слід якої він відразу ж побачив на канцелярському лезі, з місця скоєння злочину зник.
Однак, ОСОБА_8 , виконавши усі дії, які він вважав необхідними для доведення задуманого ним злочину до кінця, але злочин не було ним закінчено з причин, які не залежали від його волі, так як відразу після зазначених подій того ж дня о 16 год. 52 хв. неповнолітню потерпілу було доставлено та госпіталізовано до Обласної дитячої клінічної лікарні № 1, де їй своєчасно було надано кваліфіковану медичну допомогу.
В результаті протиправного діяння ОСОБА_8 спричинив неповнолітній потерпілій ОСОБА_11 різану рану шиї (без ушкоджень крупних кровоносних судин та нервів), яка за ступенем тяжкості не є небезпечною для життя та належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я, тривалість якого перевищує 6-ть днів, але не перевищує 3-х тижнів (21 день), що підтверджено висновком судово-медичної експертизи №09-3257/2018 від 13.11.2018.
Не погодившись з рішенням районного суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_7 подали на нього апеляційні скарги.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 просить вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.10.2020 стосовно ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 років.
В обґрунтування своєї апеляційної вимоги прокурор посилається на те, що судом не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким умисним злочином, обставини скоєння даного злочину, дані про особу обвинуваченого та думку потерпілої, законного представника та представника потерпілої про призначення найсуворішого покарання, не наведено у вироку переконливих мотивів прийнятого рішення.
Обвинувачений ОСОБА_8 просить змінити вирок місцевого суду та пом'якшити призначене йому покарання, оскільки він раніше не судимий, має матір, 1952 р.н., яка потребує його допомоги, хворий на бронхіальну астму, за місцем проживання характеризується позитивно, працював неофіційно.
Захисник ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі просить змінити вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 21 жовтня 2020 року; пом'якшити призначене покарання, зменшивши його до найнижчої межі; змінити правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 з ч.2 ст.15 - ч.1 ст. 115 КК України в рамках кримінального провадження №12018220500001818 від 02.10.2018 року на ч.2 ст. 15 - ч.1 ст. 187 КК України.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник зазначає, що:
- суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 здійснив щодо потерпілої ОСОБА_11 замах на злочин проти власності, однак не розмежував від злочину проти життя. При цьому суд посилається як на підставу вчинення злочину встановлену висновком експертизи психічну хворобу, яка з тексту експертного висновку та висновків суду не є суспільно небезпечною та взагалі обвинувачений діяв поза розладом психічної діяльності, що не лишало його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними. Тобто, суд одночасно посилається на психічну хворобу як на підставу вчинення злочину і одночасно спростовує свої висновки посилаючись на те, що обвинувачений діяв поза захворюванням з метою заволодіти власністю потерпілої. Таким чином суд допустив суттєву суперечність у своїх висновках;
- суд цілеспрямовано однобічно відобразив у вироку висновки судово-медичної експертизи № 09-3257/2018 від 13.11.2018 року у неповному виді, а саме судом було пропущено резолютивну частину експертного висновку де зазначено, що отримані потерпілою травми не були небезпечним для її життя. Крім того, експерт ОСОБА_12 надала суду показання про те, що за будь-яких обставин, зважаючи на отримані ушкодження, потерпіла не могла загинути, оскільки вона отримала поверхневі порізи без пошкодження життєво важливих органів. Судом недостатньо враховані характер отриманих тілесних ушкоджень потерпілою;
- обвинувачений з самого початку досудового розслідування та всього судового розгляду надавав послідовні показання про те, що він не бажав вбивати потерпілу і не бачив, що наніс їй тілесні ушкодження. Потерпіла під час судового розгляду не заперечувала, що тілесні ушкодження їй були спричинені ОСОБА_13 під час його втечі, після з її боку активного відсічу від протиправних посягань;
- у вироку неодноразово зазначено, що ОСОБА_8 бажав спричинити смерть потерпілого, оскільки бажав нанести удар в життєво важливий орган, однак ані суд, ані прокурор в обвинувальному акті не зазначив у який саме орган було спрямовано удар;
- суд не взяв до уваги, що потерпіла отримала одне ушкодження шляхом ковзання, та обвинувачений, якщо хотів вбити потерпілу, міг довести свій умисел до кінця;
- судом безпідставно взято до уваги недопустимий доказ - довідку про звільнення ОСОБА_8 з місць позбавлення свободи РФ, оскільки стороною обвинувачення не надано належним чином засвідченої копії вироку суду;
- слідчий та прокурор під час досудового розслідування та суд під час судового розгляду, в цілому правильно встановивши фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, у той же час не надали їм належної оцінки в частині спрямованості умислу обвинуваченого та наслідків його дій, що потягло неправильну кваліфікацію дій останнього за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, як закінченого замаху на умисне вбивство;
- відсутність умислу на заподіяння смерті свідчать показання потерпілої надані в протоколі допиту від 02.10.2018 року та під час судового розгляду, а саме те, що після її крику жодна особа не вийшла з квартири, а тілесні ушкодження вона отримала саме після активного опору нападнику, що спровокувало його втечу. Крім того, потерпіла пішки з 5 поверху самостійно дійшла до квартири де вона мешкає, а саме на 7 поверх. В подальшому о 16 годині 52 хвилини потерпілу було госпіталізовано до Обласної дитячої клінічної лікарні №1, де їй було надано кваліфіковану медичну допомогу. Тобто, з моменту подій та госпіталізації потерпілої пройшло півтори години;
- з урахуванням всіх фактичних обставин справи, спрямованість умислу обвинуваченого ОСОБА_8 саме на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_11 не є доведеним стороною обвинувачення поза сумнівом;
- висновки суду про те, що ОСОБА_8 вчинив всі дії, які вважав необхідними для позбавлення життя ОСОБА_11 , смерть якої не настала лише через своєчасне надання медичної допомоги, є помилковими;
- ОСОБА_13 фізичним впливом бажав заволодіти майном, однак внаслідок спливу обставин не зміг закінчити розбій;
Апелянт також зазначає, що призначене покарання є занадто суворим, оскільки ОСОБА_8 є молодою людиною, на території України раніше не судимий, адміністративних правопорушень не скоював, одразу частково визнавав свою вину, добровільно видав знаряддя злочину, сприяв слідству та суду, заподіяти тілесні ушкодження не мав наміру, злочин проти власності ОСОБА_13 вчинено через відсутність роботи і грошей для існування, добровільно надав свої біологічні зразки, пройшов психіатричну експертизу, жодного разу не заперечував проти продовження найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, неодноразово просив вибачення у потерпілої, бажає відшкодувати заподіяну шкоду, матеріальних вимог потерпілою не було заявлено.
Заслухавши доповідь головуючого судді; доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подані апеляційні скарги сторони захисту; доводи прокурора, яка просила задовольнити її апеляційну скаргу; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що усі подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з оскаржуваного судового рішення, висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.2 ст.15 - ч.1 ст.115 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Суд зробив висновок про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину на підставі показань потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , експерта ОСОБА_12 , які були ретельно допитані під час судового розгляду за участю сторони захисту та обвинувачення.
Так, потерпіла ОСОБА_11 пояснила в суді першої інстанції, що раніше з обвинуваченим не була знайома, 02.10.2018 бачила його вперше, коли він, вийшовши з ліфту, почав швидко спускатися сходами, вона вирішила його пропустити, однак, в цей час він швидко підійшов до неї, нічого не кажучи, правою рукою схопив її за талію таким чином, що вона не могла вирватись, а ліву руку завів за її шию, після чого вона відчула гаряче в області шиї та побачила, як пішла кров, почала одразу кричати. Будь-яких вимог щодо заволодіння її майном обвинувачений не виказав, будь-яких дій, направлених на заволодіння її особистими речами не вчиняв, після того, як умисно наніс їй тілесні ушкодження в області шиї, вибіг вниз по східцях, не надавши будь-яку допомогу, крім того, використовуючи її шоковий та безпорадний стан, не заволодів її майном, хоча мав таку реальну можливість, оскільки жіноча сумка, в якій були грошові кошти та мобільний телефон, висіла на її лівому плечі, яке було ближче до обвинуваченого. Крім того, обвинувачений значно переважав її у фізичному плані. В цей же день за її участі проведено впізнання особи, під час якого вона чітко впізнала обвинуваченого ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_10 надала в суді першої інстанції показання про те, що 02.10.2018 вона, заходячи до свого під'їзду по АДРЕСА_2 , позаду почула, як невідомий чоловік, просив притримати йому двері у багатоповерховий будинок, після чого, перебуваючи у будинку, попрямував з нею до ліфту. Перебуваючи в ліфті, він почав натискати кнопки різних поверхів, на її запитання, для чого він це робить, обвинувачений сказав, що вона з ліфту не вийде, на що остання, побоюючись за своє життя та здоров'я, почала з ним вести діалог та заспокоювати його. Коли ліфт доїхав до 9 поверху, вона швидко вийшла, а обвинувачений залишився у ліфті. Будь-яких дій щодо заволодіння її майном, сексуального характеру чи спричинення їй тілесних ушкоджень він не вчиняв. В цей же день за її участі проведено впізнання особи, під час якого вона чітко впізнала обвинуваченого ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_14 пояснила під час судового розгляду в місцевому суді, що 02.10.2018 близько 15.00 години її донька - неповнолітня ОСОБА_11 вийшла з квартири по особистим справам, однак через декілька хвилин вона почула крик, а через приблизно 30 секунд її донька забігла в квартиру з ножовим пораненням в області шиї та пояснила, що на неї напав невідомий, який наніс їй тілесні ушкодження, при цьому всі цінні речі залишились у потерпілої, після цього вона негайно викликала працівників швидкої медичної допомоги та працівників поліції. Через деякий час їй стало відомо, що сусідка по будинку ОСОБА_10 також в цей день бачила невідомого чоловіка та їхала з ним у ліфті, який дивним чином себе поводив.
Вищезазначені свідки та потерпіла ОСОБА_11 у цьому кримінальному провадженні були попереджені судом про кримінальну відповідальність за надання завідома неправдивих показань і стороною захисту не надано будь-яких об'єктивних доказів, що свідки мають особисту зацікавленість щодо розгляду цього кримінального провадження чи вони мають намір обмовити обвинуваченого.
Будь-яких доказів про те, що свідки та потерпіла не могли пам'ятати події, які мали місце згідно формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обвинуваченим та його захисником суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника в цій частині є безпідставною.
Згідно ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу, у зв'язку з чим апеляційні доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
Допитаний в суді першої інстанції експерт ОСОБА_12 пояснила, що у ОСОБА_11 встановлено різану рану шиї, яка утворилась від дії гострого предмету, який володіє ріжучими властивостями та могло бути отримане не пізніше дати звернення та встановлення ушкодження у лікувальному закладі, 02.10.2018 року, яка за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня), згідно п.п.2.3.1.а, 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затв. Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року.
Крім того, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: рапорті помічника чергового Новобаварського ВП ГУНП В Харківській області ОСОБА_15 від 02.10.2018 року; протоколі огляду місця події від 02.10.2018 року, проведеного за адресою: м. Харків, вул. Дмитріївська, 28 в м. Харкові; ухвалі слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 08.10.2018 року про надання дозволу на проведення огляду приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; протоколах огляду предмету від 03.10.2018 року; постановах про визнання речових доказів від 03.10.2018 року; протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.10.2018 року за участю неповнолітньої потерпілої ОСОБА_11 та її законного представника; протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 02.10.2018 року за участю свідка ОСОБА_10 ; протоколі затримання від 02.10.2018 року; висновку судово-медичної експертизи № 09-3184/2018 від 19.10.2018 року; висновку судово-психіатричної експертизи № 830 від 07.11.2018 року; висновку судово-медичної експертизи № 09-3257/2018 від 13.11.2018 року; висновках судово-імунологічної експертиз №14/2362-Дм/18 від 15.11.2018 року, №14/2361-Дм/18 від 15.11.2018 року, №14/2359-Дм/18 від 16.11.2018 року, №14/2360-Дм/18 від 14.11.2018 року, №14/2358-Дм/18 від 16.11.2018 року, №14/2366-Дм/18 від 20.11.2018 року, №14/2367-Дм/18 від 20.11.2018 року; протоколі слідчого експерименту від 18.12.2018 року за участю потерпілої ОСОБА_11 та її законного представника потерпіла; висновку судово-медичної експертизи №09-09-449/2018 від 20.12.2018 року; висновку судово-медичної експертизи №09-2396/2020 року.
Захисником не оспорюються в скарзі відповідність вищезазначених доказів вимогам кримінального процесуального закону щодо законності їх отримання. В мотивувальній частині вироку суд навів переконливі докази вини ОСОБА_8 за ч.2 ст.15 - ч.1 ст.115 КК України, розкрив їх зміст та дав їм належну оцінку, з якою колегія суддів погоджується і наводити вдруге зміст письмових доказів вважає недоцільним.
Апеляційні доводи про те, що обвинувачений ОСОБА_8 лише мав намір на заволодіння майном потерпілої ОСОБА_11 та не мав умислу на позбавлення життя останньої, на переконання колегії суддів, спростовуються відомостями вищенаведених письмових доказів та показаннями свідків і потерпілої, яка пояснила в суді першої інстанції, що обвинувачений, нічого не кажучи, швидко підійшов до неї, будь-яких вимог не висловлював, схопив її за талію, вона не могла вирватись, після чого вона відчула гаряче в області шиї та побачила, як пішла кров, почала одразу кричати.
Крім того, колегія суддів бере до уваги показання потерпілої про те, що обвинувачений ОСОБА_8 будь-яких вимог щодо заволодіння майном потерпілої не виказував, будь-яких дій, направлених на заволодіння її особистими речами не вчиняв, після того, як умисно наніс їй тілесні ушкодження в області шиї, вибіг вниз по східцях, не надавши будь-яку допомогу, крім того, використовуючи її шоковий та безпорадний стан, не заволодів її майном, хоча мав таку реальну можливість, оскільки жіноча сумка, в якій були грошові кошти та мобільний телефон, висіла на її лівому плечі, яке було ближче до обвинуваченого. Крім того, обвинувачений значно переважав її у фізичному плані.
Судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, на переконання колегії суддів, вірно надана критична оцінка доводам сторони захисту про те, що ОСОБА_8 не помітив, як спричинив наявним у нього лезом канцелярського ножа ушкодження шиї потерпілої та взагалі не мав умислу на спричинення шкоди її здоров'ю, оскільки в судовому засіданні в місцевому суді достовірно встановлено і не спростовано самим обвинуваченим, що зазначене лезо перебувало у нього в руці протягом всього періоду знаходження поруч з потерпілою, та рух рукою з лезом в напрямку її шиї об'єктивно повинен бути сприйнятий як такий, що спрямований саме на нанесення ушкодження життєво важливого органу.
Твердження захисника, що обвинувачений спричинив тілесні ушкодження потерпілій після того, як потерпіла закричала, є необґрунтованими, так як повністю спростовуються послідовними показаннями самої потерпілої ОСОБА_11 , які вона безпосередньо надавала в суді першої інстанції.
Крім того, в ході слідчого експерименту від 18.12.2018 за участю потерпілої ОСОБА_11 та її законного представника потерпіла надала детальні пояснення щодо обставин, механізму та способу спричинення їй тілесних ушкоджень 02.10.2018 року.
Згідно висновку судово-медичної експертизи №09-09-449/2018 від 20.12.2018, у ОСОБА_11 встановлено різану рану шиї, яка утворилась від дії гострого предмету, який володіє ріжучими властивостями та могло бути отримане не пізніше дати звернення та встановлення ушкодження у лікувальному закладі, 02.10.2018, яка за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6-ти днів, але не більше 3-х тижнів (21 дня). Показання ОСОБА_11 дані нею під час слідчого експерименту в цілому не суперечать наявним судово-медичним даним в частині способу спричинення та механізму утворення встановлених у неї тілесних ушкоджень.
Колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами захисника щодо невірної правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст. 15 - ч.1 ст. 115 КК України, оскільки відсутні об'єктивні підстави для цього.
Зокрема, зазначені вище показання потерпілої та свідків, які вони надавали під час їх допиту в суді першої інстанції, зважаючи на рівень їх аргументованості, колегія суддів вважає переконливими та послідовними, вони узгоджуються зі всією сукупністю фактичних обставин справи.
Вирішуючи питання про направленість умислу ОСОБА_8 , колегія суддів вбачає наявність прямого умислу у обвинуваченого на вбивство потерпілої ОСОБА_11 , оскільки обвинувачений спричинив тілесне ушкодження в області життєво важливого органу , виконавши всі дії, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця, усвідомлюючи, що від отриманих поранень потерпіла може померти і бажаючи цього, обвинувачений залишив її на сходовому майданчику п'ятого поверху багатоповерхового житлового будинку, де на той час нікого із сторонніх осіб не було, та з місця скоєння злочину зник. При цьому він бачив та усвідомлював, що неповнолітня потерпіла, залишена ним на місці події, перебувала у небезпечному стані, з пораненням особливо важливого життєвого органу, оскільки вона стікала кров'ю, слід якої він відразу ж побачив на канцелярському лезі.
Показання потерпілої також підтверджуються показання вищезазначених свідків, протоколами проведених слідчих дій та висновками проведених судових експертиз.
?Згідно дослідницької частини висновку судово-медичної експертизи № 09-3257/2018 від 13.11.2018 р.,, при огляді 08.11.18 року в 09.10 год: в ділянці підборіддя по умовній серединній лінії розташований рубець, дугоподібної форми, з дугою відкритою в бік нижньої щелепи, фіолетового кольору, щільний, декілька спаяний підлеглими тканинами, з відносно рівнями краями та загостреним правим кінцем та «П-подібним» лівим, розмірами 6,3 х 0,2 см. Надана копія медичної карти стаціонарного хворого №16881 із ОДКЛ№1 на імя ОСОБА_11 , з якої відомо: «…У ребенка имеет место резанная рана области шеи с локализацией ближе к подъязычной кости, в поперечном направлении с ровными краями длиной около 8 х 1,25 см .»
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 830 від 07.11.2018 р., ОСОБА_8 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у виді дисоціального розладу особистості. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_8 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_8 відповідно до свого психічного стану застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Апелянтами не надано будь-яких об'єктивно встановлених даних щодо спростування зазначених відомостей.
Момент виникнення у обвинуваченого ОСОБА_8 умислу та мотивів на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_11 чітко зазначений в формулюванні обвинувачення, визнаного судомо доведеним, та в мотивувальній частині оскаржуваного вироку, у зв'язку з чим апеляційні доводи в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Твердження сторони захисту, що потерпілій не були спричинені тілесні ушкодження, від яких вона могла померти, не спростовують висновків суду, що умисне нанесення обвинуваченим поранення лезом канцелярського ножа в шию потерпілої, тобто в життєво важливий орган, свідчить про умисел ОСОБА_8 на позбавлення особи життя - з огляду на його локалізацію та поведінку обвинуваченого після вчинення злочину.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що протиправні дії обвинуваченого були припинені потерпілою, яка, відчувши отримане тілесне ушкодження та побачивши кров, закричала та змогла звільнитися від ОСОБА_8 , який, побоюючись бути викритим у скоєному, зник з місця вчиненого злочину.
Відповідно до ст.15 КК України, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Згідно з ч.2 ст.24 КК України, умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
На думку колегії суддів, зазначені обставини, тобто поведінка обвинуваченого до та після вчиненого ним злочину, спосіб, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, беззаперечно свідчать про безпідставність апеляційних доводів захисника щодо відсутності у ОСОБА_8 умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_11 та неправильної правової кваліфікації його дій за ч.2 ст. 15 - ч.1 ст. 115 КК України.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_8 було засуджено на території іншої держави за вчинення грабежу, не спростовують висновки місцевого суду щодо наявності умислу у обвинуваченого саме на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_11 .
Таким чином, версія та доводи захисника про незгоду з кваліфікацією дій обвинуваченого, суперечливість та відсутність достовірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_8 у інкримінованому йому злочині мають суто суб'єктивний та безпідставний характер, пов'язаний з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги захисника.
Достовірність та об'єктивність загальної сукупності наведених у вироку суду першої інстанції доказів не викликають сумнівів, оскільки вони отримані без порушень кримінального процесуального закону, узгоджуються один з одним, належність та допустимість яких, обґрунтовано визнана судом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вмотивованого та обґрунтованого висновку що ОСОБА_8 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст. 15 - ч.1 ст. 115 КК України, а саме закінчений замах на вчинення вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 - ч.1 ст. 115 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки. Місцевим судом повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Стороною захисту не доведено наявність підстав для виправдання обвинуваченого за пред'явленим обвинуваченням чи зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, наведених в апеляційній скарзі.
Перевіряючи вирок в межах апеляційної скарги прокурора, обвинуваченого та його захисника в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, дані про особу обвинуваченого, а також відсутність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме.
Так, кримінальне правопорушення за ч.1 ст.115 КК України, відповідно до класифікації за ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, обвинувачений на території України раніше не судимий, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку не має, не є особою з інвалідністю, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває. Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 830 від 07.11.2018 року, ОСОБА_8 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у виді дисоціального розладу особистості. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними; у період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_8 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання, поза тимчасового розладу психічної діяльності; міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_8 відповідно до свого психічного стану застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, судом не встановлено.
Доводи прокурора про те, що судом не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, обставин скоєння даного злочину, дані про особу обвинуваченого та думку потерпілої, законного представника і представника потерпілої про призначення найсуворішого покарання, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки в оскаржуваному вироку викладені обґрунтовані мотиви прийнятого судового рішення.
Твердження захисника та обвинуваченого про те, що у останнього поганий стан здоров'я та він має мати похилого віку, будь-яким чином не зменшує відповідальність ОСОБА_8 за вчинений умисний особливо тяжкий злочин та не свідчать про явну несправедливість призначеного покарання, через суворість.
Колегія суддів також не погоджується апеляційними доводами захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги відомості довідки № 074679 про звільнення ОСОБА_8 , виданої 09.06.2018 р. ФКЦ ВК-2 ГУФСВП Росії по Іркутській області, оскільки цей доказ є допустимим та сам обвинувачений не оспорював факту свого засудження та відбування покарання за вироком Ленінського районного суду м. Іркутська Російської Федерації від 03.08.2010 року, за яким його засуджено за ч. 3 ст. 30, п. «г» ч. 2 ст. 161, п. «а» ч. 3 ст. 132, ч. 3 ст. 69 КК Російської Федерації до 8 років 6 місяців позбавлення волі.
Апеляційні доводи захисника та обвинуваченого про зайву суворість призначеного ОСОБА_8 покарання за злочин, передбачений ч.2 ст. 15 - ч.1 ст. 115 КК України, у виді 9 років позбавлення волі та пов'язане з цим апеляційне прохання щодо зміни оскаржуваного судового рішення, на думку колегії суддів, - є безпідставними, оскільки згідно відомостей кримінального провадження та поданих апеляційних скарг сторони захисту, об'єктивно відсутні нові обставини, які пом'якшують призначене покарання та вказують на його невиправдану суворість і несправедливість.
Крім того, питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414 КПК України, які передбачають повноваження суду апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Колегія суддів враховує фактичні обставини кримінального провадження; ступінь тяжкості та суспільного небезпечності вчинених злочинів; дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та тих розмірах, які визначені вироком місцевого суду, у зв'язку з чим колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами сторони захисту щодо суворості призначеного покарання.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання, яке буде достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання скоєнні ним нових злочинів, а апеляційна вимога прокурора щодо призначення більш суворого покарання є формальною, оскільки в апеляційній скарзі прокурор не обґрунтував, в зв'язку з чим таке посилення покарання, яке є більшим лише на один рік, може позитивно вплинути на процес виправлення обвинуваченого.
Отже, апеляційна вимога прокурора про призначення обвинуваченому більш суворого покарання та сторони захисту щодо пом'якшення призначеного покарання, слід вважати безпідставними, оскільки вони мають суто суб'єктивний характер та призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Поряд з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 ,обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -
Судді -