Справа № 761/16285/20
Провадження № 2/761/2163/2021
11 травня 2021 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністра інфраструктури України Криклій Владислава Артуровича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» про захист честі та гідності, -
02 червня 2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява в якій позивач просить:
визнати недостовірною і такою, що порушує ділову репутацію позивача поширену в мережі інтернет на веб-сайті Інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» (за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2) ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 10:53 російською мовою в тексті інтерв'ю Міністра інфраструктури України Криклія Владислава Артуровича під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1» средств» інформацію про те, що «…на понижение рейтинга компании со стороны S&P повиляли публичные высказывания экс-и.о. предправления «Укрзализныци» ОСОБА_1 о том, что у «Укрзализныци» проблемы с ликвидностью»;
зобов'язати Міністра інфраструктури України Криклія Владислава Артуровича та ТОВ «Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» спростувати інформацію про те, що «…на понижение рейтинга компании со стороны S&P повиляли публичные высказывания экс-и.о. предправления «Укрзализныци» ОСОБА_1 о том, что у «Укрзализныци» проблемы с ликвидностью», шляхом розміщення в мережі Інтернет на веб-сайті Інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 повного тексту рішення суду під заголовком «Стростування», протягом 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили;
зобов'язатиТОВ «Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» протягом десяти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили та видалити на веб-сайті Інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» з веб-сторінки за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2в тексті інтерв'ю Міністра інфраструктури України Криклія Владислава Артуровича інформацію про те, що «…на понижение рейтинга компании со стороны S&P повиляли публичные высказывания экс-и.о. предправления «Укрзализныци» ОСОБА_1 о том, что у «Укрзализныци» проблемы с ликвидностью»;
стягнути з Міністра інфраструктури України Криклія Владислава Артуровича на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 грн.
Вимоги обгрунтовані тим, що позивач з 25.08.2016 року призначений на посаду члена правління ПАТ «Українська залізниця» та починаючи з 05.02.2020 року виконував обов'язки голови правління АТ «Укрзалізниця». Позивача було звільнено 17.04.2020 року.
Як зазначає позивач, він має в Україні беззаперечну ділову репутацію як професіонал-управлінець, менеджер, він не був звільнений із займаних посад за порушення трудових обов'язків.
В той же час, особисте немайнове право позивача на недоторканність його ділової репутації було порушене ІНФОРМАЦІЯ_3 року після розміщення за веб адресоюІНФОРМАЦІЯ_2 публікації під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_1» в якій наведено інтерв'юМіністра інфраструктури України Криклія Владислава Артуровича для Інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна» в якій зокрема зазначено що «…на понижение рейтинга компании со стороны S&P повиляли публичные высказывания экс-и.о. предправления «Укрзализныци» ОСОБА_1 о том, что у «Укрзализныци» проблемы с ликвидностью».
Позивач зазначає, що згідно з Експертним висновком від 08.05.2020 року вказані висловлювання є інформацією, яка поширена невизначеному колу користувачів та в подальшому відтворена на інших веб-сайтах;зазначена інформація не відповідає дійсності та порушує його ділову репутацію.
Також позивач зауважує, що він публічно не висловлювався щодо проблем «Укрзалізниці» з ліквідністю.
Внаслідок поширення недостовірної інформації позивачу спричинена моральна шкода, яку він оцінив в розмірі 1 грн.
Ухвалою суду від 09.12.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Сторони не звертались до суду з клопотанням про слухання справи з викликом сторін.
15.06.2021 року до суду надійшов відзив на позовні вимоги в яких відповідач - Криклій В.А. просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що позивач не надав доказів на підтвердження ліквідності «Укрзалізниці» в той же час в мережі інтернет, зокрема на сайті «Економічна правда», була опублікована стаття під назвою «Скорочення виплат та мільярдні збитки зразка 2015 року: як «Укрзалізниця» переживає карантин» за адресою: htpps:epravda.com.ua/news/2020/03/31/658760 в якій зазначалось, що Позивач стверджував про очікувані збитки за перші пів року 2020-року на 6-10 мільярдів гривень. Аналогічні за змістом висловлювання позивача також були опубліковані у статті «Через коронавірус Укрзалізниця отримає до 10 млрд грн збитків за першу половину 2020 року» (htpps:https://hromadske.ua/posts/cherez-koronavirus-ukrzaliznicya-otrimaye-do-10-mlrd-grn-zbitkiv-za-pershu-polovinu-2020-roku). Як зазначає позивач, якщо керівник «Укрзалізниці» стверджує про очікувані збитки в розмірі 6-10 мільярдів гривень, то підприємство не матиме змоги забезпечувати своєчасність та безперервність виконання усіх своїх грошових зобов'язань, що в цілому впливає на ліквідність підприємства. Також відповідач з посиланням на судову практику та практику Європейського суду зазначає, що позивач, як публічний діяч повинен бути відкритий для критики з боку своїх опонентів, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Відповідна інформація, яку позивач вважає недостовірною та такою, що порушує його ділову репутацію, у розумінні статті 30 Закону України «Про інформацію» є оціночним судженням.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести тіобставини на які вона посилається як на підставусвоїхвимог і заперечень, тобтообов'язокдоказуванняпокладений на сторони.
Оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову взадоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності з ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У відповідності з ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до положень ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про інформацію" реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 25.08.2016 року призначений на посаду члена правління ПАТ «Українська залізниця», з 05.02.2020 року виконував обов'язки голови правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» та 17.04.2020 року звільнений у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі п.5 ст.41 КЗпП України.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що в мережі інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 була розміщена стаття під назвою «Мининфраструктуры планирует в 2020 г дофинансировать «Укрзализныцю» на 4-5 млрд грн за счет полученных от «Газпрома» средств» в якій міститься недостовірна інформація, зокрема «…на понижение рейтинга компании со стороны S&P повиляли публичные высказывания экс-и.о. предправления «Укрзализныци» ОСОБА_1 о том, что у «Укрзализныци» проблемы с ликвидностью».
Позивач зазначав, що зазначена інформація є недостовірною. В той же час, відповідач в судовому засіданні не заперечував розміщення вказаної статті та зазначав, що він вказав достовірні відомості та посилався на ту обставину, що в інтернет мережі існує багато статей які містять аналогічну інформацію, зокрема на сайті «Економічна правда», за адресою: htpps:epravda.com.ua/news/2020/03/31/658760 була опублікована стаття під назвою «Скорочення виплат та мільярдні збитки зразка 2015 року: як «Укрзалізниця» переживає карантин» в якій зазначалось, що Позивач стверджував про очікувані збитки за перші пів року 2020-року на 6-10 мільярдів гривень. Аналогічні за змістом висловлювання позивача також були опубліковані у статті «Через коронавірус Укрзалізниця отримає до 10 млрд грн збитків за першу половину 2020 року» (htpps:https://hromadske.ua/posts/cherez-koronavirus-ukrzaliznicya-otrimaye-do-10-mlrd-grn-zbitkiv-za-pershu-polovinu-2020-roku).
Варто зазначити, що в статті «Мининфраструктуры планирует в 2020 г дофинансировать «Укрзализныцю» на 4-5 млрд грн за счет полученных от «Газпрома» средств» дослівно зазначено: «Криклий также отметил, что по его мнению на понижение рейтинга компании со ст ороны S&P повиляли публичные высказывания экс-и.о. предправления "Укрзализныци" ОСОБА_1 о том, что у "Укрзализныци" проблемы с ликвидностью.»
Отже, в даному випадку, як вбачається, відповідач висловив свою думку щодо обставин, які призвели до зниження рейтингу компанії.
Крім того, варто зазначити, що 31 березня, 2020 16:29 за посиланням https://hromadske.ua/posts/cherez-koronavirus-ukrzaliznicya-otrimaye-do-10-mlrd-grn-zbitkiv-za-pershu-polovinu-2020-roku та з посиланням на сайт Української залізниці була розміщена стаття під назвою «Через коронавірус Укрзалізниця отримає до 10 млрд грн збитків за першу половину 2020 року» в якій зазначено наступне:
«Такі розрахунки навів тимчасовий очільник компанії ОСОБА_1 , повідомляє пресслужба УЗ.
Збитки Укрзалізниці - це недоотримані доходи від пасажирських перевезень та витрати на повернення грошей за квитки.
«Вантажний сегмент також потерпає від епідемії та запроваджених карантинних заходів. Вже зараз ми спостерігаємо зниження обсягів виробництва до 30 % та зупинку роботи окремих підприємств-вантажовідправників, що також негативно впливає на дохідність Товариства», - повідомив ОСОБА_1 .
Розмір недоотриманих доходів за березень 2020 року в Укрзалізниці оцінюють в 1,2-1,4 мільярда гривень. За першу половину 2020 року збитки компанії зростуть ще більше.
«За нашими оцінками, за результатами першого півріччя 2020 року, чистий збиток компанії становитиме від 6 до 10 млрд грн. Таких результатів ми не мали з 2015 року», - додав тимчасовий голова компанії.
Він нагадав, що УЗ працевлаштовує близько 250 тисяч людей, яким продовжують здійснювати виплати коштом скорочення витрат на закупівлю матеріально-технічних ресурсів. Також від всіх премій та надбавок відмовилося правління УЗ та наглядова рада компанії.»
Крім того, за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4/ була розміщена ІНФОРМАЦІЯ_5, 12:15 стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», в якій, зокрема зазначено наступне: «"Укрзалізниця" скорочує додаткові виплати усім працівникам, та очікує збитків за перші півроку 2020-го року на 6-10 мільярдів гривень. Наглядова рада і топ-менеджмент УЗ також відмовилися від премій.
Про це заявив в.о. голови правління держкомпанії ОСОБА_1.
За словами керівника, пасажирські перевезення (традиційно збиткові) зараз також означають недоотримання доходів.
"Зупинка регулярних пасажирських перевезень залізницею означає не лише недоотримання доходів, а й необхідність компенсувати пасажирам витрати за попередньо придбані квитки", - повідомляє ОСОБА_1 .
Також за розрахунками УЗ, у березні компанія недоотримає 1,2 - 1,4 млрд грн, а чистий збиток за півроку можуть становити 6-10 мільярдів гривень.»
Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009р. за № 1, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).
Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.
Отже, провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, вивчивши процесуальні заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. В той же час позивач не надав суду доказів, що у статті містяться завідомо неправдиві відомості.
Крім того, варто зауважити, що стороною позивача не надано суду доказів, що внаслідок поширення зазначених в позовній заяві відомостей, позивачу завдана шкода відповідним особистим немайновим благам.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 23, 201, 277, 280, 297, 1167 ЦК України; ст. 9 Закону України "Про інформацію"; ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції; Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009р. за № 1, ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України суд, -
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до Міністра інфраструктури України Криклій Владислава Артуровича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» про захист честі та гідності - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.Г.Притула