Справа № 761/14969/20
Провадження № 2/761/2091/2021
11 травня 2021 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у м.Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -
21 травня 2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява в якій позивач просить:
стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України з Державного бюджету України на користь позивача в розмірі 52 000,00 грн. моральної та матеріальної шкоди за бездіяльність ГУНП в м.Києві.
Вимоги обгрунтовані тим, що 20.12.2019 року позивач подав до ГУНП в м.Києві заяву про вчинення злочину, проте на підставі зазначеної заяви не було внесено інформацію до ЄДРДР. Потім позивач звернувся до суду та ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 07.05.2020 року (справа №761/12600/20) було зобов'язано ГУНП в м.Києвівнести відомості до ЄДРДР по заяві позивача. Внаслідок такої бездіяльності ГУНП в м.Києві позивач оцінив моральну шкоду в сумі 40 000,00 грн., 10 000,00 грн. - проїзд в м.Київ на судові засідання Шевченківського районного суду м.Києва та 2 000,00 грн. на поштові витрати (направлення процесуальних заяв та клопотань).
Посилаючись на положення ст.ст.1167, 1174 ЦК України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 27.05.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Сторони не звертались до суду із клопотанням про проведення розгляду справи із викликом сторін.
На адресу ГУНП в м.Києвібуло направлено ухвалу про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви. Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття провадження у справі отримана уповноваженим представником відповідача03 липня 2020 року.
03.09.2020 року до суду надійшов відзив відповідача разом із заявою про поновлення пропущеного строку на подання відзиву. Відзив направлений засобами поштового зв'язку 27.08.2020 року. Як зазначає представник у заяві, у зв'язку із запровадженням карантину на території України, відповідачем було пропущено строк на написання відзиву.
09.09.2020 року від позивача надійшли заперечення проти зазначеної заяви, та він зазначає, що причини вказані відповідачем не є поважними.
Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року, відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України - установлено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року. Карантин неодноразово продовжувався.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №641 від 22.07.2020 року було продовжено дію карантину на всій території України до 31 серпня 2020 року.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України (в ред. від 03.07.2020 року), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №713-ІХ від 18.06.2020 року внесено зміни до зазначеного п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України та визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Водночас, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом (п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»).
Як зазначено в п. 1 Прикінцевих та Перехідних положень Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» даний Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Так, вбачається що вказаний Закон набрав чинності 17.07.2020 року.
В той же час, відповідач не надав суду доказів, що неможливість надання відзиву у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, зокрема не надано доказів, що працівники юридичного управління не перебували на робочих місцях в зв'язку з карантинними обмеженнями чи з інших поважних причин не могли надати відзив на заявлені вимоги. А тому суд вважає за можливе відхилити заяву представника відповідача про поновлення пропущеного строку на подання відзиву.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову взадоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 2 КПК України визначає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з положеннями ч.1 статті 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;
5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
6) прізвище, ім'я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування;
7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань.
У Єдиному реєстрі досудових розслідувань автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Як встановлено в судовому засіданні, 20.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в м.Києві із заявою на неправомірні дії працівників поліції на ст.м. Харківська у м.Києві та про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.27, 398 КК України.
Листом від 06.02.2020 року за №4789/41/11/2/02-2020 ГУНП в м.Києві повідомило ОСОБА_1 , що під час перевірки не було встановлено неправомірних дій працівників поліції.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 07.05.2020 року (справа №761/12600/20) було задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов'язано начальника СУ ГУНП у м.Києвівнести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення відповідно до заяви ОСОБА_1 , отриманої 20.12.2019 року та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Проте під час слухання справи судом не встановлено, що вказана ухвала отримана адресатом - СУ ГУНП у м.Києві та не надано доказів її виконання.
Обставини справи свідчать про те, що оскарження ОСОБА_1 бездіяльності ГУ НП у м.Києві щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі його заяви про кримінальне правопорушення від 20.12.2019 року свідчить про реалізацію останнім можливості оспорення процесуальної діяльності правоохоронного органу і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦПК України.
Сам факт зобов'язання ухвалою суду внести відповідні відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання матеріальної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.
Таким чином, судом не встановлено дій з боку Головного управління Національної поліції України у м. Києві, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому матеріальної шкоди на підставі статей 1167, 1174 ЦК України.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач. Суду не надано доказів спричинення позивачу матеріальної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
А тому повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77-82, 141, 213, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,
вирішив:
В позові ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у м.Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.Г.Притула