справа №380/1164/21
29 липня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.05.2020 року:
- №0022673-5405-1305 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» в сумі 32822,73 грн (податковий період - 2019 рік);
- №0022674-5405-1305 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» в сумі 16965,33 грн (податковий період - 2019 рік).
Посилається на те, що не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки належні йому на праві власності нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відносяться до будівель промисловості та використовуються позивачем у власній господарській діяльності, яка полягає у виготовленні інкубаторів та запчастин до інкубаторів шляхом обробки металу, деревини та пластмаси, складуванні та реалізації виготовленої продукції. У зв'язку із чим, вважає, що на нього розповсюджується податкова пільга, передбачена підп.«є» підп.266.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 23.05.2020 року), відповідно до якої не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Крім цього, ствердив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підписані неуповноваженою особою. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що надання податкової пільги із сплати податку на нерухоме майно та застосування підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та перебування їх у власності промислових підприємств. Втім, оскільки у позивача немає другої обов'язкової умови, то застосування підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України до оподаткування його об'єктів нерухомості є неможливим. До того ж, вказав, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач є промисловим товаровиробником, який використовує свої будівлі та споруди безпосередньо у підприємницькій діяльності. З огляду на викладене, вважає, що, приймаючи оскаржувані рішення, відповідач діяв у межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства, а тому підстав для їх скасування немає. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 01.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 22.02.2021 року призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 08.04.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду; задоволено заяву представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом; визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та поновлено строк звернення до адміністративного суду з наведеним позовом.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 08.09.2006 року (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) та перебуває на 3 групі оподаткування. Основним видом економічної діяльності позивача, згідно відомостей з ЄДР, є оптова торгівля машинами й устаткуваннями (код КВЕД - 46.69). Крім того, є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серії Б №772201, виданим 07.11.2012 року. Місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 .
Позивачу на праві приватної власності належить нерухоме майно - нежитлові будівлі: складські приміщення літ. - З- загальна площа 235,4 кв.м., гараж літ. - Є загальна площа - 240,9 кв.м., складські приміщення літ. - Ж загальна площа - 336,8 кв.м. Адреса об'єкта: АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7691638 від 06.07.2005 року.
Також, позивачу на праві приватної власності (частка 18/25) належить нерухоме майно - нежитлові будівлі загальною площею 1573,9 кв.м.: виробничий корпус №1, №2а, загальна площа 1134,1 кв.м.; виробничий корпус №2, №1в, загальна площа 439,8 кв.м. Адреса об'єкта: АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 04.05.2006 року.
На зазначені об'єкти нерухомості Головним управлінням ДПС у Львівській області нараховано зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за 2019 рік згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 14.05.2020 року, а саме: №0022673-5405-1305 в сумі 32822,73 грн та №0022674-5405-1305 в сумі 16965,33 грн.
Спірним у цій справі є питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлових будівель, що віднесені до будівель промисловості, та можливість застосування положень підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 23.05.2020 року) до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до підп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла до 23.05.2020 року) встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до п.30.1 ст.30 Податкового кодексу України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 Податкового кодексу України).
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підп.«ґ» підп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 та п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підп.4.1.11 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підп.4.1.8 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Згідно правових висновків, викладених в постанові від 17.02.2020 року Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по справі №820/3556/17 (№К/9901/23672/18), такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
При цьому, колегія суддів відхилила доводи скаржника про те, що в межах спірних правовідносин не дотримано однієї з обов'язкових умов, які дозволяють застосування підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, а саме перебування об'єкту нерухомості у власності фізичної особи, а не промислового підприємства з покликанням на рішення Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17.
В контексті зазначеного, суд звертає увагу відповідача на те, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у рішенні, ухваленому у справі №820/3556/17 (№К/9901/23672/18), вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року (справа №806/2676/17), який є аналогічним тому, на який покликається відповідач у відзиві на позовну заяву, що застосування підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підп.«є» підп.266.2. п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Так, стверджуючи про правомірність рішень про нарахування податкових зобов'язань, відповідачем не ставиться під сумнів віднесення належних позивачу на праві власності будівель до будівель промисловості, такий лише посилається на не перебування їх у власності промислових підприємств
Однак, з огляду на вищенаведене, суд не враховує вказані доводи відповідача.
У спірному випадку необхідно лише встановити, чи використовував позивач належні йому об'єкти нерухомості, які є будівлями промисловості, у своїй підприємницькій діяльності з урахуванням виду здійснюваної ним діяльності протягом податкового періоду 2019 року.
Як уже було встановлено судом, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, одним з видів його економічної діяльності є відповідно до Код КВЕД 25.62 механічне оброблення металевих виробів.
Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 року №457 прийнято Класифікацію видів економічної діяльності ДК 009:2010, згідно розділу 1 якої Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об'єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи. Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців.
В розділі 4 КВЕД визначено, що виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін «виробництво» призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні.
Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Таким чином, оскільки вид економічної діяльності 25.62 механічне оброблення металевих виробів відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 класифікуються в секції С «Переробна промисловість», яка є промисловим виробництвом, то діяльність позивача відноситься до видів промислового виробництва.
На підтвердження здійснення позивачем промислової діяльності ним надано суду копію податкової декларації платника єдиного податку за 2019 рік від 15.01.2020 року, згідно з якою загальна сума доходу, отриманого позивачем у 2019 році, у тому числі за кодом КВЕД 25.62 механічне оброблення металевих виробів, становить 271661,80 грн.
Крім того, додано копії договорів на виготовлення та поставки продукції від 21.01.2019 року та від 04.02.2019 року, укладених між позивачем, як постачальником, та ТОВ «Птахівник» і СГ ТОВ Птахоплемзавод «Коробівський», як покупцями.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено використання належних йому будівель промисловості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). А, відтак, він має право на застосування податкової пільги, передбаченої підп.«є» підп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.
Доказів спростування вказаного висновку суду відповідачем не надано.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб'єктами, суд приходить висновку, що позивачем дотримані умови для застосування підп.«є» підп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, оскільки належні йому на праві власності нежитлові будівлі, які відносяться до будівель промисловості, використовувались ним за функціональним призначенням, а тому спірні податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 14.05.2020 року №0022673-5405-1305 та №0022674-5405-1305 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» не відповідають критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже прийняті не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак порушують права та законні інтереси позивача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 14.05.2020 року №0022673-5405-1305 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» в сумі 32822,73 грн (податковий період - 2019 рік).
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 14.05.2020 року №0022674-5405-1305 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» в сумі 16965,33 грн (податковий період - 2019 рік).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ: 43143039) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.