справа №380/5207/21
29 липня 2021 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Бази з ремонту радіоелектронної техніки Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Бази з ремонту радіоелектронної техніки Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України код ЄДРПОУ 34462067, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 146, в якій позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу з урахуванням періоду попередньої служби з 1988 по 1999 роки, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захисту військовослужбовців і членів їх сімей”.
Ухвалою від 09.04.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захисту військовослужбовців і членів їх сімей”. Проте, відповідач протиправно відмовив йому у виплаті такої з тих підстав, що він набув право на виплату одноразової грошової допомоги за попереднім місцем служби. Позивач зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги йому повинна здійснюватися у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ( в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби).
Відповідач правом на подання відзиву до суду не скористався.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас відповідно до наказу відділу державної служби охорони при УМВС України в Чернівецькій області від 01.06.1999 №45 о/с.
Згідно з відповіддю управління поліції охорони в Чернівецькій області від 14.03.2019 при звільненні з органів внутрішніх справ позивач вихідну допомогу не отримував.
02.09.2019 позивач звернувся до командувача Національної гвардії України з заявою, в якій просив посприяти йому в отриманні одноразової грошової допомоги.
02.09.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив прийняти рішення щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захисту військовослужбовців і членів їх сімей”.
Відповідач у листі від 18.09.2019 №50/5/33-175 роз'яснив позивачу, що в абзаці 6 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена вказаним пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. На момент звільнення позивача з Державної служби охорони його вислуга років становила 10 років 06 місяців 10 днів. Тобто позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги за попереднім місцем служби. Відповідно, підстав для включення періоду попередньої служби з 1988 по 1999 роки до обрахунку одноразової грошової допомоги у відповідача немає.
Аналогічну відповідь на звернення позивача надало Західне територіальне управління Національної гвардії України №50/33-5-2040 від 20.09.2019.
Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначаються Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною 2 статті 15 вказаного Закону України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд встановив, що з 1988 по 1999 роки позивач проходив військову службу та звільнений у запас відповідно до наказу відділу державної служби охорони при УМВС України в Чернівецькій області від 01.06.1999 №45 о/с.
На момент звільнення позивача з Державної служби охорони його вислуга років становила 10 років 06 місяців 10 днів.
Згідно з відповіддю управління поліції охорони в Чернівецькій області від 14.03.2019 при звільненні з органів внутрішніх справ позивач вихідну допомогу не отримував.
З наведеного вбачається, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги за попереднім місцем служби - у відділі державної служби охорони при УМВС України в Чернівецькій області, проте така допомога йому не виплачена.
Абзацом 6 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) передбачено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
З аналізу наведеного нормативного положення вбачається, що при повторному звільненні з військової служби одноразова грошова допомога виплачується з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби. Таким чином, період попередньої служби враховується для тих військовослужбовців, які за попереднім місцем служби не набули права на виплату одноразової грошової допомоги, та не враховується для тих, які право на таку допомогу набули.
З 2015 по 2019 роки позивач проходив військову службу та відповідно до наказу від 01.04.2019 №26 його виключили зі списків особового складу Бази з ремонту радіоелектронної техніки Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
02.09.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги з урахуванням періоду попередньої служби з 1988 по 1999 роки.
Таким чином, суд встановив, що 01.04.2019 позивач повторно звільнився з військової служби з Бази з ремонту радіоелектронної техніки Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України.
З огляду на те, що він набув право на отримання одноразової грошової допомоги за попереднім місцем служби, суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у включенні періоду попередньої служби з 1988 по 1999 роки до обрахунку одноразової грошової допомоги в листі від 18.09.2019 №50/5/33-175.
Суд звертає увагу позивача на те, що в розумінні абзацу 6 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вирішальним є факт набуття військовослужбовцем права на отримання одноразової грошової допомоги, а не факт виплати такої. Тому суд не бере до уваги посилання позивача на те, що при звільненні з управління поліції охорони в Чернівецькій він вихідну допомогу не отримував.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що підстави для нарахування і виплатити позивачу одноразової грошової допомоги з урахуванням періоду попередньої служби з 1988 по 1999 роки, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захисту військовослужбовців і членів їх сімей”, відсутні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Бази з ремонту радіоелектронної техніки Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 29 липня 2021 року.
Суддя А.Г. Гулик