ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.07.2021Справа № 910/1742/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло", Рівненська область, Володимирський район, смт. Володимирець
до Рівненської обласної державної адміністрації, м. Рівне
про визнання укладеною додаткової угоди, -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників учасників справи:
від позивача: Найдич М.А. (адвокат за довіреністю від 01.02.2021 року);
від відповідача: Чеховська Є.А. (в порядку ссамопредстаництва).
05.02.2021 року до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" (позивач) із позовною заявою до Рівненської обласної державної адміністрації (відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки від 04.12.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю внесення змін до вказаного договору у частині розміру річної орендної плати за користування землею, з огляду на встановлення пунктом 284.4 статті 284 Податкового кодексу України пільг щодо сплати за землю, яка використовується для видобування корисних копалин (бурштину).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/1742/21 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 09.02.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.03.2021.
02.03.2021 року від відповідача для долучення до матеріалів справи надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Облдержадміністрація не погоджується щодо зміни орендної плати, оскільки таке зменшення не відповідає ст. 23 Закону України «Про оренду землі». Окрім того, позивачем не враховано індекс інфляції, що повинен враховуватись при визначенні орендної плати відповідно до ст. 21 ЗУ «Про оренду землі». Також відповідачем вказано, що Облдержадміністрація як орендар встановлює, а не справляє орендну плату. Більше того, зміни в Податковому кодексі України, на які посилається позивач у позовній заяві, станом на день укладення Договору оренди, вже діяли.
15.03.2021 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" Найдич М.А. подано до суду клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Рівненської області.
16.03.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що положення ст. 23 ЗУ «Про оренду землі» не може застосовуватись в даному випадку, оскільки орендована земельна ділянка не передавалась позивачу в оренду на земельних торгах. Щодо індексу інфляції, то позивач вказав, що норма п. 10 Договору залишається незмінною. Окрім того, Положення встановлює ставки земельного податку для земельних ділянок усіх форм власності, а не лише комунальної. Підпунктом 284.4 Податкового кодексу України встановлено граничний розмір плати за землю, складовою частиною якої є орендна плата, тому це є підставою для укладення додаткової угоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 відмовлено в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Рівненської області у справі №910/1742/21.
В підготовчому засіданні 23.03.2021 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 18.05.2021.
24.03.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких, окрім раніше зазначеного, вказано, що зменшення орендної плати ЗУ «Про оренду землі» не передбачає. Стаття податкового кодексу вказує про встановлення розміру орендної плати в договорі (не справляння орендної плати) і не передбачає застосування розміру такої орендної плати меншого за розміром земельного податку. Між обласною державною адміністрацією і позивачем існують відносини, що пов'язані з орендою землі, а не податкові відносини.
Ухвалою від 18.05.2021 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 20.07.2021 року.
В засіданні 20.075.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
04.12.2018 року між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (надалі - Договір), відповідно до п. 1 якого орендодавець згідно з розпорядженням КМУ від 10.05.2018 №311-р «Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення», розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 12.10.2018 №710 «Про передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення» надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 60,3217 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (для видобування бурштину родовища «Володимирець східний») за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які знаходяться (розташовані) на території Володимирецької селищної ради Володимирецького району Рівненської області за межами населених пунктів.
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 60,3217 га, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення кадастровий номер 5620855100:04:015:0007. (п. 2. Договору).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 106 336 311,00 грн. (п. 5. Договору).
Договір укладено на строк дії спеціального дозволу на користування надрами від 24.09.2009 року №5021 для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, для розміщення кар'єру з видобутку бурштину на родовищі «Володимирець Східний». (п. 8. Договору).
Відповідно до п. 9. Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Розмір орендної плати в рік становить 3 190 089,33 грн, що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки від 04.12.2018 року орендодавець надав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку.
Позивач зазначає, що він є гірничодобувним підприємством, яке на підставі Спеціального дозволу на користування надрами №5021 від 25 вересня 2009 року, наданого Державною службою геології та надр України, та Акту про надання гірничого відводу №1632 від 24 грудня 2009 року, наданого Державною комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, здійснює у «Володимирець Східний» родовищі видобування бурштину, що розташоване на території Рівненської області.
Законом України від 07.12.2017 №2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", який набув чинності 01.01.2018, статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4 такого змісту: "284.4. Плата за землю за земельні ділянки, надані для залізниць у межах смуг відведення, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу".
З урахуванням вищевказаних змін Податкового кодексу України, позивач своїм листом вих. №47 від 18 січня 2021 року звернувся до відповідача з клопотанням про необхідність приведення Договору у відповідність до положень п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України та надав для підписання Додаткову угоду до Договору.
Відповідач своїм листом №вих-673/0/01-31/21 від 22.01.2021 за результатами розгляду вищевказаного звернення позивача повідомив, що згідно з п. 284.1. ст. 284 Податкового кодексу України, Верховна Рада Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території, а обласні державні адміністрації не є органом місцевого самоврядування.
При цьому, як зазначається позивачем, відповідачем не підписано надану позивачем додаткову угоду до Договору.
Обґрунтовуючи необхідність внесення змін до умов Договору, позивач посилається на зміни в законодавстві, а саме доповнення статті 284 ПК України пунктом 284.4, який визначає розмір орендної плати за користування землею для гірничодобувних підприємств, зокрема, встановлює спеціальну ставку плати за земельні ділянки, надані для видобування корисних копалин та розробку родовищ корисних копалин. Позивач наголошує на імперативність вищевказаних норм Податкового кодексу, а також на їх пріоритетність над нормами Закону України "Про оренду землі".
З огляду на вище наведене, позивач звернувся суду з позовом до відповідача щодо визнання укладеною Додаткової угоди до Договору, у редакції, запропонованій позивачем.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно із ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 651, ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом.
Пунктом 13 Договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності; в інших випадках передбачених законом.
Відповідно до пункту 32 Договору зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується в судовому порядку.
Так, оскільки Договором та законом передбачена можливість зміни розміру орендної плати, при тому, що плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, запроваджені законом зміни є підставою для внесення відповідних змін до договорів оренди землі.
У статті 284 Податкового кодексу України урегульовано особливості оподаткування платою за землю. Поняття "плати за землю" наведено у підпункті 147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого платою за землю є обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто поняття плати за землю має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, з іншого - є однією із форм плати за землю як загальнодержавного податку на рівні із земельним податком.
Згідно із законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" статтю 284 ПК України доповнено пунктом 284.4, за змістом якого плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.
Таким чином, у пункті 284.4 статті 284 ПК України визначено розмір плати за землю відповідної категорії у виді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок таких категорій.
Зважаючи на вище викладене, імперативні положення Податкового кодексу України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати, який врегульовано на законодавчому рівні.
Отже, з 01.01.2018 для гірничодобувних підприємств для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин установлено спеціальну ставку плати за землю.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №904/3714/18, від 27.08.2019 у справі №904/3718/18 та від 11.09.2019 у справі № 904/5638/18, від 24.09.2019 у справі № 904/5636/18.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр «Сонячне ремесло» (позивач) є гірничодобувним підприємством, яке здійснює видобування бурштину у «Володимирець Східний» родовищі видобування бурштину, що розташоване на території Рівненської області на підставі Спеціального дозволу на користування надрами №5021 від 25 вересня 2009 року, наданого Державною службою геології та надр України, та Акту про надання гірничого відводу №1632 від 24 грудня 2009 року, наданого Державною комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.
Наведене в сукупності свідчить, що орендовані земельні ділянки використовується позивачем для видобування корисних копалин. Обставин, які б свідчили про використання орендованих земельних ділянок позивачем з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, судом не встановлено, і доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.
З урахуванням вище наведеного прийняття змін до Податкового кодексу України у частині розрахунку плати за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин, є підставою для внесення відповідних змін до укладеного між сторонами договору оренди землі з огляду на імперативність положень цього Кодексу.
Водночас відповідно до ст. 9 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація: розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Положення Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" не містять норм, які б прямо уповноважували місцеві державні адміністрації на зміну орендної плати за договорами оренди землі державної власності у випадку внесення змін до Податкового кодексу України.
З урахуванням ст. 9 Конституції України, ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", положень Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", у відповідача відсутні повноваження на підписання наданої позивачем Додаткової угоди до Договору.
Разом з тим, враховуючи імперативність та пріоритетність вищевказаних норм Податкового кодексу над нормами Закону України "Про оренду землі", суд приходить до висновку, що зазначені імперативні норми Податкового кодексу підлягають обов'язковому застосуванню позивачем з моменту набуття чинності такими нормами, при цьому таке застосування не вимагає обов'язкового укладання додаткових угод до договорів оренди землі між позивачем та відповідачем.
Також суд зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого Цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Слід зазначити, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем і права та захисту підлягає порушене право.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захист відновлення порушеного права позивача.
У розумінні приписів ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодекс України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характер його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фізичні та юридичні особи звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Наявність такого порушення входить до предмету доказування та підлягає з'ясуванню компетентним судом. При цьому, таке порушення прав позивача не може бути абстрактним, ґрунтуватись на припущеннях тощо, а має бути належним чином доведено.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ураховуючи вище викладене, з урахуванням відсутності у відповідача законних повноважень на укладання додаткових угод (додаткових договорів) до договорів оренди, предметом яких є зміна орендної плати в зв'язку зі зміною положень Податкового кодексу України та щодо імперативності, пріоритетності та обов'язковості застосування гірничодобувними підприємствами норм п.284.4. ст. 284 ПК України з моменту набуття ними чинності без укладання додаткових угод до договорів оренди земель державної чи комунальної власності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З огляду на встановлені судом обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням особливостей статусу та правового режиму об'єкту оренди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр «Сонячне ремесло» до Рівненської обласної державної адміністрації про визнання укладеною додаткової угоди до Договору.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, покладається на позивача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр "Сонячне ремесло" судовий збір, сплачений до державного бюджету.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 30.07.2021 року
Суддя С.М. Морозов