ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.07.2021Справа № 910/20104/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС"
до Інституту загальної енергетики Національної академії наук України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національна академія наук України
про стягнення 908 016, 01 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Федорова С.М.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Ілясов О.О.; Діденко І.В.;
від третьої особи: Тодорович В.П.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту загальної енергетики Національної академії наук України (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у загальному розмірі 908 016, 01 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.360 Цивільного кодексу України, ст.175, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати витрат з утримання адміністративної будівлі та компенсації витрат загально-будинкової електроенергії за користування нежитловими приміщеннями в адміністративній будівлі по вулиці Антоновича, 172 в місті Києві загальною площею 4019 кв.м у період з січня по грудень 2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/20104/20, визнано справу малозначною та розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
21.01.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову та зазначає, що він не є співвласником будівлі, будь-яких договірних відносини щодо компенсації сум за утримання будівлі між ним та позивачем немає, а тому в нього відсутній обов'язок щодо компенсування витрат відповідача. Крім того, зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження понесених витрат на утримання будівлі в заявленому розмірі.
25.01.2021 від позивача надійшли копії документів, які надавались експерту для економічного дослідження №01-01/20 від 15.10.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.03.2021 та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національну академію наук України (надалі - третя особа).
11.03.2021 від відповідача, на виконання вимог ухвали від 22.02.2021, надійшли копії документів на підставі яких було передано на праві оперативного управління нежитлові приміщення.
19.03.2021 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. В якій останній зазначає, що відповідачем неналежним чином виконувались обов'язки щодо оплати витрат з утримання адміністративної будівлі та компенсації витрат загально-будинкової електроенергії за користування нежитловими приміщеннями в адміністративній будівлі в період з 01.08.2020 по 31.12.2020. У зв'язку із збільшенням періоду, тобто з 01.01.2020 по 31.12.2020 позивач просить стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 908 016, 01 грн.
22.03.2021 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли докази направлення позовної заяви з додатками третій особі та копії документів.
22.03.2021 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких останній посилається на обґрунтованість позовних вимог, зокрема, зазначає, що витрати по сплаті податку на землю несе самостійно відповідач. Окрім того, позивачем документально не підтверджено понесення ним витрат на утримання адміністративної будівлі, їх складу та розміру, а також розміру та складу заявленої до стягнення суми.
22.03.2021 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначає, що самостійно здійснює утримання приміщень, закріплених на праві оперативного управління та в повному обсязі сплачує вартість спожитих комунальних послуг.
Засідання призначене на 23.03.2021 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 підготовче судове засідання призначено на 21.04.2021.
15.04.2021 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву позивача щодо збільшення позовних вимог.
У підготовче засідання 21.04.2021 з'явились представники сторін. Суд із урахуванням думки сторін протокольно прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, у зв'язку з чим подальший розгляд справи здійснюється із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Крім того, представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом, із урахуванням думки сторін, протокольно задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 19.05.2021.
14.05.2021 від представника відповідача на виконання ували суду надійшли додаткові пояснення.
18.05.2021 від представника позивача на виконання ували суду надійшли письмові пояснення.
19.05.2021 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, в зв'язку із зайнятістю в кримінальному провадженні.
У підготовче засідання 19.05.2021 з'явились представники відповідача та третьої особи, позивач у засідання не з'явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 підготовче засідання відкладено на 09.06.2021.
03.06.2021 від представника відповідача на виконання ували суду надійшли додаткові пояснення.
У підготовче засідання 09.06.2021 з'явився представники учасників справи, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.07.2021.
20.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та письмові пояснення.
У судове засіданні 20.07.2021 з'явились представник відповідача та третьої особи, представник позивача в засідання не з'явився, про день та час розгляду був повідомлений належним чином. Протокольною ухвалою судом залишено письмові пояснення позивача без розгляду. Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд дійшов висновку, що неявка представника позивача в судове засідання, із урахуванням заяви від 20.07.2021, не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 20.07.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 29.12.2007 за № 1856 «Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта реконструкція об'єкта незавершеного будівництва лабораторного комплексу під адміністративний корпус по вул. Антоновича, 172 в Голосіївському районі м. Києва" експлуатуючою організацією адміністративного корпусу зазначено позивача, який прийняв адміністративний корпус на обслуговування.
Відповідно до інформаційної довідки №227178812 від 07.10.2020 та свідоцтв про право власності від 26.01.2010 серії САС №741576 і №741575, за відповідачем на праві оперативного управління закріплені машиномісця №23, 24 (в літ. А) загальною площею 57, 2 кв.м. та нежитлові приміщення (в літ.А) №№1, 2 (групи приміщення №93), з №1 по №5, №5а, з №6 по №10, №Іа (групи приміщень №95), з №1 по №14 (групи приміщень №3), з №1 по №11 (групи приміщень №4), з №1 по №20, з №22 по №59, №59а, з №60 по №63, №63а, з №64 по №74 (групи приміщень 6), з №1 по №20, з №21 по №30, №30а, з №31 по №57, №57а, з №58 по №61, №61а, з №62 по №72 (групи приміщень №7), з №1 по №50, №№І,ІІ (групи приміщень 85), з №1 по №12, №V (групи приміщень №92) адміністративного корпусу загальною площею 3 962, 70 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Антоновича (Горького), будинок 172 - належать Державі Україна в особі Національної Академії наук України.
Як зазначає позивач в обґрунтування позову, ним у період з січня по грудень 2020 року були надані відповідачу послуги з утримання будівлі та прибудинкової території в загальному розмірі 908 016, 01 грн, з яких: 242 120, 54 грн компенсація вартості загально будинкової електроенергії, 657 305, 58 грн компенсація вартості послуг з утримання будівлі та прибудинкової території, 8 589, 89 грн вартість послуг з утримання приміщень вбудованого паркінгу.
Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що він не є співвласником будівлі, між ним та позивачем відсутні будь-які договірні відносини щодо компенсації витрат на комунальні послуг, а також те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту надання послуг у заявленому розмірі.
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Згідно з ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
За змістом частини 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління є речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
З урахуванням викладеного вище, оскільки нежитлові приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Горького, будинок 172 закріплені за відповідачем на праві оперативного управління (інформаційна довідка №227178812 від 07.10.2020 та свідоцтва про право власності від 26.01.2010 серії САС №741576 і №741575), саме відповідач, як користувач та розпорядник вказаних нежитлових приміщень несе зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг, що надаються для утримання та використання приміщень.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У частині 1 ст. 174 Господарського кодексу України законодавець встановив, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 901 Цивільного України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Як убачається з матеріалів справи та зазначається сторонами, договори щодо надання послуг з утримання будівлі та прибудинкової території і відшкодування таких послуг на період січня-грудня 2020 року між позивачем та відповідачем не укладалися.
Одночасно позивачем, на виконання ухвали суду було надано договори укладені не з відповідачем, а іншими суб'єктами господарювання, зокрема: договір щодо надання послуг з розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії, відомості щодо нарахування заробітної плати працівникам, договір про надання юридичних, консультаційних та представницьких послуг, договір на виконання робіт з систем технічного обслуговування систем холодопостачання, договір на виконання робіт по технічному обслуговуванню обладнання системи опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, договір на повне технічне обслуговування ліфтів по індивідуальному розрахунку, договір на виконання підрядних робіт, договір на виконання ремонтних робіт по заміні засувок, угоду про надання охоронних послуг, договір на проведення контролю за якістю стічних вод, договір на послуги щодо приймання та відведення понаднормативно забруднених стічних вод споживачі, договір про спостереження за спрацюванням засобів пожежної сигналізації, договір на регламенті роботи по технічному обслуговуванню протипожежних систем, договір на виконання робіт по проведенню профілактичної дезінсекції, дератизації, акт на проведення замірів опору ізоляції електричних мереж, договір на регламенті роботи по технічному обслуговуванню протипожежних систем.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження фактичного надання відповідачу послуг з управління будинком суд зазначає, що вказані договори та акти до них не підтверджують факту надання позивачем послуг з утримання адміністративної будівлі та прибудинкової території, що знаходиться в оперативному управлінні відповідача та факту отримання останнім таких послуг саме в такій кількості та в розмірі, що заявлений до стягнення.
Додатково на підтвердження надання відповідачу в період з січня по грудень 2020 року послуг з утримання будівлі та прибудинкової території в загальному розмірі 908 016, 01 грн позивачем до суду надано висновок експертного економічного дослідження №01-01/20 від 15.10.2020 складений судовим експертом Дробот О.В. та висновок економічного дослідження №2 від 20.01.2021 складений судовим експертом Глущенко С.І.
Відповідно до ч. 1, 2, 5, 6 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Водночас у висновку експертного економічного дослідження від 15.10.2020 за №01-01/20 та висновку економічного дослідження №2 від 20.01.2021 не зазначено, що експерти обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновки підготовлено для подання до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Враховуючи зазначене висновки експертів не є належним та допустимим доказом на підтвердження надання відповідачу та отримання останнім послуг у заявленому до стягнення розмірі.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18.
Також суд зазначає, що висновки експертів фактично визначають загальний розмір наданих послуг та не є доказом існування правовідносин в розумінні ст.11 Цивільного кодексу України між позивачем і відповідачем та не є доказом надання позивачем саме відповідачу таких послуг.
Окрім того, позивач до позову долучив власний розрахунок суми заборгованості та висновки експертів, які, як зазначено судом вище не є належними та допустимим доказом на підтвердження викладених позивачем обставин.
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання та отримання відповідачем послуг, що складають у загальному розмірі 908 016, 01 грн матеріали справи не містять та позивачем, у порядку встановлено ГПК України, суду надано не було.
Окрім того, як зазначає відповідач, ним самостійно несуться витрати по обслуговуванню протипожежних систем, обслуговуванню та ремонту ліфту, охорони і вивезенню та збиранню твердих побутових відходів, оплаті комунальних послуг, на підтвердження чого надає копії відповідних договорів, актів до них та платіжних доручень (т.2 а.с.191-229, т.3, а.с.22-125).
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС".
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 30.07.2021.
Суддя Я.А.Карабань