ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2021Справа № 910/2824/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гамаюн"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТ ЛОГІСТІК"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР ТРЕЙД ЛОГІСТІК"
про визнання договору недійсним
Представники учасників справи:
від позивача: Федьков О.О.;
від відповідача-1: Марків Н.В.;
від відповідача-2: не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гамаюн" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАТ ЛОГІСТІК" (далі - відповідач -1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР ТРЕЙД ЛОГІСТІК" (далі - відповідач -2) про визнання договору № 42 від 02.06.2020 недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" для участі у відкритих торгах (ДК 021:2015: 39310000-8 - Обладнання для закладів громадського харчування) (лінія роздачі готових страв), подав копію фіктивного договору, укладеного з відповідачем-2, що порушує права позивача як учасника конкурсу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 01.03.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.21 відкрито провадження у справі № 910/2824/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.04.21.
13.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 зазначив, що позивач не має законних підстав для визнання договору недійсним, ознаки фіктивності оспорюваного договору відсутні, до відзиву додав докази здійснення правочину за зазначеним договором, просив у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача-2 у підготовче засідання 14.04.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача-1 у підготовчому засіданні 14.04.21 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з клопотанням про витребування доказів, яке міститься у позовній заяві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.21, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі № 910/2824/21 на 26.04.21.
26.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зокрема обґрунтовує свою незгоду з відповідачами у питанні відсутності у нього законних підстав для позову, зокрема наголошуючи, що визнання оспорюваного договору недійсним дозволить переглянути результати закупівлі та відвернення загрози нанесення шкоди інтересам держави і суспільства, шляхом неналежного виконання умов закупівлі.
26.04.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Представник відповідача - 2 у підготовче засідання 26.04.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник позивача заявив усне клопотання про залишення без розгляду клопотання про витребування доказів, яке міститься у позовній заяві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.21, яку занесено до протоколу судового засідання, залишено без розгляду клопотання про витребування доказів, яке міститься у позовній заяві та відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, поданого до суду 26.04.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 31.05.2021.
Представник позивача у судовому засіданні 31.05.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача - 1 у судовому засіданні 31.05.2021 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.
Представник відповідача - 2 у судове засідання 31.05.2021 не з'явився.
Конверт з ухвалою суду від 31.05.2021 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, оголошено перерву по розгляду справи на 09.06.2021.
Представник відповідача - 2 у судове засідання 09.06.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).
З урахуванням викладеного, неявка представника відповідача -2, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 09.06.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача -1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України
10.07.2020 Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації розпочало процедуру відкритих торгів на порталі "Prozorro", оголошення №UA-2020-07-10-001154-b на закупівлю ДК 021:2015: 39310000-8 - Обладнання для закладів громадського харчування) (лінія роздачі готових страв), за результатами якої переможцем було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАТ ЛОГІСТІК».
В рамках подачі тендерної пропозиції до закупівлі в якості доказу на підтвердження виконання аналогічних договорів відповідачем-1 подано договір № 42 від 02.06.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАТ ЛОГІСТІК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер Трейд Логістік» (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплати обладнання в асортименті і кількості, згідно з додатком № 1 від 02.06.2020 на суму 347 474, 20 грн.
Загальна сума за договором складає: 347 474, 20 грн без ПДВ (пункт 2.1. договору).
Розрахунок за товар здійснюється покупцем наступним чином: першу частину оплати, що становить 416 696, 02 грн покупець перераховує на рахунок, вказаний продавцем протягом трьох банківських днів (п. 3.1 договору).
Позивач, який, в свою чергу також був учасником відкритих торгів№UA-2020-07-10-001154-b, вважає, що укладений між відповідачами договір є фіктивним, та метою його підписання було створення відповідачу-1 достатніх юридичних підстав для розгляду його пропозиції в рамках закупівлі, на що вказує неподання в рамках тендерної пропозиції жодного документу, який би свідчив про виконання договору, при цьому оскільки договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, крім того відповідачі не надали жодного документа, який би підтвердив рух товару щодо виконання договору просить суд визнати його недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.
Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Предметом спору у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамаюн" про визнання недійним договору № 42 від 02.06.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАТ ЛОГІСТІК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер Трейд Логістік», який був поданий в рамках тендерної пропозиції до закупівлі №UA-2020-07-10-001154-b.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Фіктивним, згідно вимог статті 234 Цивільного кодексу України, яка визначена позивачем як правова підстава позову, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Так, додатком №1 від 02.06.2020 сторони погодили товар, що є предметом поставки у відповідності до п. 1.1. договору загальною вартістю 347 474, 20, а саме найменування товару, одиниці, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість.
На виконання умов договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 416 969, 02 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН -0000086 від 16.07.2020, яка підписана уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплена печаткою покупця.
Крім того, у матеріалах справи № 910/2824/21 наявний лист ТОВ «Віннер Трейд Логістік» з якого вбачається, що останнє поставило та виконало умови договору у повному обсязі.
Таким чином, суд встановив, що між відповідачами у справі виникли правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору № 42 від 02.06.2020, умови якого виконані сторонами у повному обсязі.
Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо відсутності доказів на виконання договору № 42 від 02.06.2020, оскільки за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним, у такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
(Аналогічний правовий висновок наведений постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11).
При цьому, суд зазначає, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Як встановлено судом, сторонами оспорюваного правочину є Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАТ ЛОГІСТІК» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Віннер Трейд Логістік», тоді як позов про його визнання пред'явлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Гамаюн", який не є стороною оспорюваного правочину.
Відтак, оскільки позивач не є стороною оспорюваного правочину, на нього при зверненні до суду з позовом покладений обов'язок обґрунтувати, яким чином укладення цього правочину порушує права або законні інтересу позивача, та довести, що обраний ним спосіб захисту відповідає змісту його порушеного права і забезпечує поновлення цього порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати йому можливість отримання відповідного відшкодування.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (Аналогічні правові висновки наведені постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Наведений висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (пункти 8.1 - 8.5 постанови).
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.
Так, виходячи із норм Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
За правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 30.11.2016 у справі № 3-1125гс16, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Так само у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі №3-242гс16 наведено правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та, правове обґрунтування необхідності його захисту (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16).
Таким чином, приймаючи до уваги викладене, при зверненні до суду з позовом повинно бути доведено, насамперед, порушення прав та законних інтересів позивача в результаті укладення оспорюваного правочину.
Однак, під час розгляду справи позивачем не доведено суду факту порушення його прав відповідачами внаслідок укладення спірного правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги не відповідають ефективному способу захисту права чи інтересу позивача, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Разом з цим, посилання позивача, що виконання договору, укладеного між відповідачами і його правової природи прямо зачіпають економічні інтереси позивача в частині принципів здійснення державних закупівель щодо добросовісної конкуренції серед учасників, а також, що визнання оспорюваного договору недійсним дозволить позивачу аргументувати свою позицію щодо перегляду результатів закупівлі не беруться судом до уваги, оскільки правовідносини, що виникли внаслідок укладення спірного правочину виникли між відповідачами 1-2 та безпосередньо не впливають на права і законні інтереси позивача, в той же час результати процедури відкритих торгів, в межах яких поданий спірний договір, не є предметом розгляду даної справи.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Під час розгляду справи позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності укладеного правочину, які і не підтвердив порушення його прав та законних інтересів відповідачами, в свою чергу відповідачами спростовано належними та допустимими доказами доводи позивача щодо фіктивності спірного правочину.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гамаюн" відмовити повністю.
2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 30.07.2021.
Суддя М.Є.Літвінова