ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2021Справа № 920/953/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області
до ОСОБА_1
про стягнення 105 806 грн 77 коп.
Представники учасників справи:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача (дистанційно з використанням системи EasyCon): ОСОБА_5
Путивльська міська рада Путивльського району Сумської області звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 105 806 грн 77 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 01.11.2004 на підставі договору дарування є власником нежитлової будівлі адмінбудівлі А-ІІ з напівпідвалом Пд, загальною площею 1178,7 кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1781 га по АДРЕСА_1 , що перебуває у власності Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області.
Разом з тим, до теперішнього часу ОСОБА_1 договір оренди з Путивльською міською радою не уклала та не зареєструвала.
Таким чином, відповідач за рахунок позивача зберіг у себе майно (кошти) у виді орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим № 5923810100:02:012: за період з 31.03.2016 по 11.06.2020 у розмірі 105 806, 77 коп., які позивач просить стягнути з відповідача.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 17.09.2020 було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу без проведення судового засідання.
16.09.2020 судом був зроблений Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого встановлено факт припинення підприємницької діяльності відповідачем.
У відзиві на позовну заяву від 16.10.2020 відповідач стверджує, що зареєстрований, як фізична особа, у м. Києві.
Ухвалою суду від 29.10.2020 було відкладено розгляд справи на 19.11.2020.
Крім того, 02.11.2020 судом було направлено звернення до Центру надання адміністративних послуг Деснянської РДА в м. Києві про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - ОСОБА_1 .
09.11.2020 з зазначеного центру надійшов лист про надання інформації, в якому вказано, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена особа була зареєстрована з 25.06.2020 по теперішній час.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 19.11.2020 матеріали справи № 920/953/20 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2020 справу № 920/953/20 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2020 прийнято справу № 920/953/20 до провадження суддею Літвіновою М.Є., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 25.01.2021.
Представники учасників справи у судове засідання 25.01.2021 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 оголошено перерву по розгляду справи до 22.02.2021.
25.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення оригіналів документів.
08.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
19.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про продовження строку для подачі відзиву.
19.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Представник відповідача у судовому засіданні 22.02.2021 подав заяву з запереченнями щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, в якій просив суд розглядати справу в порядку загального позовного провадження з урахуванням складності справи та повного і всебічного дослідження всіх обставин справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 вирішено здійснювати розгляд справи № 920/953/20 у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.03.2021.
10.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено судом ухвалою від 11.03.2021.
Представник позивача у підготовче засідання 15.03.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі № 920/953/20 на 29.03.2021.
16.03.21 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
26.03.21 через електронну пошту Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення.
Представники сторін у підготовче засідання 29.03.2021 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.04.2021.
13.04.2021 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи по суті на 26.05.2021.
17.05.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
У судовому засіданні 26.05.2021 представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник позивача у судове засідання 26.05.2021 не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105479954603.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 26.05.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України
01.11.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Блоговіст» (даруватель) та ОСОБА_1 (обдарована) укладено Договір дарування будівлі.
Відповідно до п. 1.1. Договору ОСОБА_1 прийняла у дар належну дарувателю нежитлову будівлі, адмінбудівлю, загальною площею 1178, 7 кв. м. по вулиці АДРЕСА_1 розташовану на земельній ділянці, що знаходиться в державній власності.
За умовами п. 5 Договору ОСОБА_1 , як фізична особа, зобов'язалась укласти з Путивльською міською радою договір оренди земельної ділянки, на якій знаходиться подароване нерухоме майно.
Відповідно до Витягу БТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.11.2004 за ОСОБА_1 зареєстровано нежитлову будівлю, адмінбудівлю, номер запису 67 в книзі 4, реєстраційний номер № 8152146.
Рішенням Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 31 січня 2011 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 для комерційного використання.
Рішенням Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 26 січня 2012 року на підставі відповідної заяви ФОП ОСОБА_1 від 24 січня 2012 року до вищевказаного рішення міської ради від 31 січня 2011 року були внесені зміни. Зокрема, п. 1 рішення було викладено в новій редакції, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 для комерційного використання зі зміною цільового призначення із категорії «землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення» в категорію «землі громадської та житлової забудови».
У 2011 році Приватний підприємець Кириленко Володимир Іванович виготовив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для комерційного використання за рахунок земель державної власності Путивльської міської ради за адресою: АДРЕСА_1, який було затверджено рішенням Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 25 квітня 2012 року.
При цьому, вказаним рішенням Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 25 квітня 2012 року ФОП ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 за рахунок земель державної власності для комерційного використання. Встановлено плату за використання земельної ділянки в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вказано на необхідність приступити до використання земельної ділянки після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Рішенням Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області від 29.10.2015 перейменовано вулицю Червоноармійську на вулицю Новоселівська.
В подальшому, у 2019 році Путивльська міська рада замовила технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок в АДРЕСА_1 в ДП «Центр ДЗК», в результаті чого змінено цільове використання земельної ділянки та проведено уточнення площі з присвоєнням кадастрового номера.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.02.2019 зазначена наступна інформація про земельну ділянку:
- кадастровий номер 5923810100:02:012:0091, загальна площа 0,1794 га, цільове призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації земельної ділянки відбулась 26.02.2019.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна реєстрація земельної ділянки в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулась 21.05.2019.
Як вказує позивач, ОСОБА_1 не уклала договору оренди на зазначену земельну ділянку, а тому Путивльська міська рада Путивльського району Сумської області вимушена була звернутись з позовною заявою №1222 від 08.07.2019 до Путивльського районного суду Сумської області для задоволення своїх вимог та просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у сумі 94 963, 37 грн. за період користування земельною ділянкою з 31.03.2016 - 31.03.2019.
Ухвалою Путивльського районного суду Сумської області від 18.07.2019 було відкрито провадження в цивільній справі.
28 травня 2020 року ухвалою суду Путивльського районного суду Сумської області, в подальшому залишеною без змін постановою Сумського апеляційного суду від 11.08.2020, відповідно до п.1 ч.І ст.255 ЦПК України провадження по цивільній справі за позовом Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів було закрито. Роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
За час перебування цивільної справи в суді ОСОБА_1 здійснила продаж нежитлової будівлі, адмінбудівлі, загальною площею 1095,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці, загальною площею 0,1794 га, кадастровий номер 5923810100:02:012:0091.
Новий власник зазначеної нежитлової будівлі уклав з Путивльською міською радою договір оренди землі від 06.07.2020 та здійснив реєстрацію права оренди.
Як вказує позивач, ОСОБА_1 до продажу зазначеної будівлі договору оренди з Путивльською міською радою не уклала та до 11.06.2020 користувалась земельною ділянкою комунальної форми власності без сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, загальною площею 0, 1781 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а тому Путивльська міська рада здійснила перерахунок недоотриманого доходу у формі орендної плати за землю, яку міська рада могла би отримати у випадку укладення договору оренди землі з ОСОБА_1 за період з 31.03.2016 - 11.06.2020 у розмірі 105 806,77 грн, у зв'язку з чим просить суд стягнути вищевказану суму з відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову, а також вказав на наступні обставини:
- ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність 27.09.2018 року, запис 26200060005000574, а тому справа не відноситься до юрисдикції Господарському суду міста Києва;
- позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 31.03.2016 по 11.06.2020 знаходяться поза межами строків позовної давності;
- позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачу належить на праві приватної власності з 01.11.2004 року нежитлова будівля - адмінбудівля А-II з напівпідвалом Пд, загальною площею 1178,7 кв.м., що розташовані на земельній ділянці площею 0, 1781 по АДРЕСА_1 , однак, як зазначає відповідач, твердження позивача про те, що відповідач безпідставно зберіг грошові кошти за користування земельною ділянкою спростовується, зокрема, тим фактом, що за цією ж адресою перебувало інше нерухоме майно у власності третіх осіб.
Так, відповідно до Договору купівлі-продажу від 02.03.2007 р. посвідченим приватним нотаріусом Путивльського районного нотаріального округу Колесніченком М.Г., зареєстрований р.н.492, ОСОБА_4 купив вбиральню - У, площею 4,2 кв.м., басейн для збору води-б діаметром - 9, 0 м та та огорожу №1-2, які знаходяться в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, яка знаходиться у комунальній власності Путивльської міської ради Сумської області.
Крім того, за вказаною адресою також знаходиться квартира №1 , яка 15.10.2019 р. відповідно до Договору купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Путивльського районного нотаріального округу Фесен А.О., р.н. 2333, перейшла у власність ОСОБА_3 .
Як вказує відповідач, він з 2004 року зареєстрований у АДРЕСА_2 , з 04.11.2015 року є інвалідом II групи, припинив підприємницьку діяльність у 2018 році, а тому вказані факти спростовують твердження позивача щодо користування земельною ділянкою.
- відповідач звертає увагу суду на те, що право власності на земельну ділянку було зареєстровано 21.05.2019 року, відповідно лише з цього моменту земельна ділянка стала об'єктом цивільного права, проте вимоги про стягнення коштів за користування земельною ділянкою позивачем заявлені до моменту державної реєстрації права власності з посиланням на правову позицію Верховного Суду у постанові від 09.07.2019 у справі № 922/535/18.
У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та вказав наступне:
- з матеріалів справи вбачається, що обов'язок з укладення договору оренди земельної ділянки для комерційного використання виник у відповідача, як фізичної особи - підприємця, відповідно до рішення Путивльської міської ради 25.04.2012, на час прийняття рішення міської ради від 25.04.2012 і до 27.09.2018 відповідач мала статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Спір має розглядатись в порядку господарського судочинства, оскільки зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки відповідач як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном;
- щодо пропущення строку позовної давності, позивач зазначив, що, з огляду на те, що відповідач не уклав договір оренди земельної ділянки Путивльська міська рада Путивльського району Сумської області звернулась з позовною заявою №1222 віл 08.07.2019 до Путивльського районного суду Сумської області про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у сумі 94 963, 37 грн, а тому строк позовної давності не пропущений позивачем;
- позивач зазначив, що спірна земельна ділянка є сформованою, відповідно до розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1781 га та затверджений рішенням 23 сесії Путивльської міської ради 6 скликання від 25.04.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для комерційного використання» відповідно до заяв саме Відповідача.
Позивач звернув увагу суду на те, що відповідно до п.20 Перехідних положень Земельного кодексу України, якщо проект землеустрою розроблений та затверджений до 1 січня 2013 року - земельна ділянка вважається сформованою.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Згідно положень статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV, у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок виконання укладених нею договорів не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов'язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою - підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.
Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 13.02.2018 у справі №910/8729/18 та від 25.06.2019р. у справі №904/1083/18.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи відповідача, про те, що справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність 27.09.2018 року, запис 26200060005000574 є хибними.
Позивач правомірно звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки обов'язок щодо укладення договору оренди виникло у останнього ще у 2012, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, тому даний спір відноситься до господарської юрисдикції.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.
Пунктом 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції міських рад відносяться регулювання земельних відносин.
Відповідно до положень ст.80 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинна станом на дату виникнення спірних правовідносин) суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями ч.ч.1 ст.ст.122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
У силу ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з п. "д" ч.1 ст.156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України ).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Частина 1 ст.93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі ст.ст.1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч.1 ст.141 цього Кодексу).
Водночас за змістом ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно положень ст. 125, 126 ЗК України у нині чинній редакції право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Зазначена позиція щодо кондикційних зобов'язань викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 по справі № 922/3412/17 та постанові від 04.12.2019 № 917/1739/17 дійшла висновків, що обов'язковим в даній категорії спорів про стягнення коштів за кондикційними зобов'язаннями є доведення площі земельної ділянки, а також сам факт фактичного використання цієї площі, що зокрема підтверджується, складеним уповноваженим органом актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки.
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 Земельного кодексу України).
Зі змісту частини 2 статті 120 Земельного кодексу України вбачається, що не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Згідно з абз. 3 ч.1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абз. 1 п. 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ч.2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель"). Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).
Згідно з положеннями ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
В матеріалах справи наявний витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.02.2019, з якого вбачається, що Відділ у Путивльському районі Головного управління Держгеокадастру зареєстрував земельну ділянку з кадастровим номером: 5923810100:02:012:0091, загальною площею 0, 1794 га, цільове призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташована за адресою: АДРЕСА_1, дата державної реєстрації земельної ділянки відбулась 26.02.2019.
Однак при цьому в цих же Прикінцевих та перехідних положеннях містяться положення про внесення змін до Земельного Кодексу України, до якого внесено нову статтю 79-1 про "Формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав" із положеннями ч. 9 про те, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
З цих підстав, крім присвоєння кадастрового номера і внесення спірної земельної ділянки до ДЗК, вона безумовно повинна бути зареєстрована на праві власності за певним суб'єктом і лише після цього така земельна ділянка стає об'єктом цивільних прав.
Такого доказу реєстрації за позивачем земельної ділянки до 26.02.2019 на праві власності позивачем не додано до матеріалів справи.
У постанові Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 922/1453/20 були викладені правові висновки щодо спірного питання про те, з якого моменту виникає право стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати: дата формування земельної ділянки (присвоєння кадастрового номеру та реєстрації її у Державному земельному кадастрі) чи дата її державної реєстрації права власності на неї.
Верховний Суд прийшов до висновку, що стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об'єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності. Касаційний господарський суд звернув увагу, що Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати. Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об'єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності.
Також у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17, від 10.09.2019 у справі № 922/96/19 викладено правову позицію про те, що позивач має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства і реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 829 від 28.03.2012, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 1781 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1 становить 273 116 грн.
Однак, як вбачається з витягу від 28.03.2012 № 829 в ньому відсутній кадастровий номер земельної ділянки.
Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 531/0/199-19 від 25.03.2019, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 1794 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1; кадастровий номер: 5923810100:02:012:0091 становить 228 680, 9067 грн.
За доводами позивача, ОСОБА_1 до продажу зазначеної будівлі договору оренди з Путивльською міською радою не уклала та до 11.06.2020 користувалась земельною ділянкою комунальної форми власності без сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, загальною площею 0, 1781 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а тому позивачем здійснено перерахунок недоотриманого доходу у формі орендної плати за землю, яку міська рада могла би отримати у випадку укладення договору оренди землі з ОСОБА_1 за період з 31.03.2016 - 11.06.2020 у розмірі 105 806,77 грн.
До матеріалів позовної заяви позивачем долучено розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що останнім за 2016, 2017, 2018 та частково 2019 рік взято при розрахунку нормативно грошову оцінку за 2012 рік у розмірі 273 116, а з 25.03.2019 взято нормативно грошову оцінку за 25.03.2019, яка становить 228 680, 9067.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах, зокрема від 11.06.2019 року у справі №922/551/18, від 01.10.2019 року у справі № 922/2082/18, від 17.03.2020 року у справі №917/353/19, для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з'ясувати, чи є земельна ділянка об'єктом цивільних прав у відповідності до вимог чинного законодавства, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.
Позивач не довів права на стягнення спірних коштів за період з 31.03.2016 по 25.02.2019, яке пов'язано із реєстрацією за ним права власності на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав і визначенням земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, а тому за даний період суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог.
Щодо стягнення коштів за період з 26.02.2019 по 11.06.2021, суд зазначає наступне.
Як вже вказувалось, 26.02.2019 Відділ у Путивльському районі Головного управління Держгеокадастру зареєстрував земельну ділянку з кадастровим номером: 5923810100:02:012:0091, загальною площею 0, 1794 га, а тому з його моменту земельна ділянка була сформована як об'єкт цивільних прав.
Суд зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п.288.5.1 ст.288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 531/0/199-19 від 25.03.2019, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 1794 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1; кадастровий номер: 5923810100:02:012:0091 становить 228 680, 9067 грн.
Тобто належними та допустимими доказами у справі, а саме вищезазначеним витягом з технічної документації, підтверджується нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яку займав відповідач, у період з 26.03.2019 по 11.06.2020.
При цьому в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, а саме витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель в інших періодах, за які позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені останнім кошти у вигляді несплаченої орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, а саме за 2016, 2017, 2018 роки, а надані лише за 2012 та за 2019 роки.
За висновками суду, на підставі долучених позивачем до матеріалів справи доказів, обґрунтованим є стягнення з відповідача на користь позивача суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за період з 26.03.2019 по 11.06.2020, яка за розрахунком суду складає 8 299, 88 грн.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на відсутність в матеріалах справи відповідних витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, оскільки з розрахунку позивача, неможливо встановити чи правильними є застосовані останнім коефіцієнти, нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення з відповідача за періоди з 31.03.2016 по 25.03.2019.
Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого спливу, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача сум безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за періоди 31.03.2016 по 25.02.2019 не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість (відсутність належних та допустимих доказів формування земельної як об'єкта цивільних прав до 26.02.2019 та відсутність проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у відповідні періоди), без застосування при цьому позовної давності та наслідків її спливу.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 105 806 грн 77 коп. підлягають задоволенню частково, а саму у розмірі 8 299, 88 грн.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області (41500, Сумська область, Путивльський р-н, м. Путивль, вул. Князя Володимира, буд. 50; ідентифікаційний код 04058083) (отримувач : Путивльська міська ТГ; код отримувача: 37970404; банк отримувача: Казначейство України; номер рахунку: UA 688999980334129815000018544; код класифікації доходів: 18010900) безпідставно отримані кошти у розмірі 8 299 (вісім тисяч двісті дев'яносто дев'ять) грн 88 коп.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області (41500, Сумська область, Путивльський р-н, м. Путивль, вул. Князя Володимира, буд. 50; ідентифікаційний код 04058083) (отримувач : Путивльська міська ТГ; код отримувача: 37970404; банк отримувача: Казначейство України; номер рахунку: UA 078999980314070544000018544 ; код класифікації доходів: 24060300) судовий збір у розмірі 164 (сто шістдесят чотири) грн 89 коп.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 29.07.2021.
Суддя М.Є.Літвінова