Провадження № 22-ц/803/5700/21 Справа № 210/4813/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
28 липня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Голуб О.О.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2021 року, яке ухвалене суддею Чайкіною О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 05 квітня 2021 року -
В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що 06 листопада 2017 року о 12:00 годині цілеспрямовано, з метою помсти, здійснено посягання на життя позивача. 12 грудня 2017 року слідчим відділом Криворізького районного відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження №12017040450000963, правова кваліфікація - ч. 1 ст. 125 КК України.
Позивач неодноразово зверталась до слідчого відділу, як усно так і письмово з метою отримання інформації про хід слідства і лише на початку березня 2018 року отримала копію відповіді про закриття кримінального провадження, яке було закрито 28 грудня 2017 року. Група слідчих слідчого відділу Криворізького районного відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області у складі майора Співак В.М. і лейтенанта Дождікова В.В., яким було доручено розслідування цієї справи, закрили її без проведення всіх обов'язкових процедур. За висновками Криворізької міської прокуратури №2, відносно закриття справи 28 грудня 2017 року, майора ОСОБА_2 не проводила заходи щодо встановлення та отримання пояснень від ОСОБА_3 ; взагалі не вживались необхідні заходи і вона не визнала ОСОБА_1 в якості потерпілої; слідчою Співак В.М. було порушено ст. 55 КПК України, також порушено ч.2 ст.9 КПК України, тому що не застосовані всі обставини, розслідування не доведено до кінця».
Вимогу позивача надати їй можливість ознайомитись із матеріалами кримінального провадження начальником слідчого відділу КРВП Негода О.І. було проігноровано. Тому позивачу не відомі факти, які було взято слідчими як основу для закриття цієї справи без проведення розслідування.
Позивач стверджує, що слідчі Криворізького районного відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області намагались її уговорити помиритись з особою, яка скоїла злочин, замість того, щоб вияснити істину та мотив злочину. Справа декілька разів закривалась, але після скарг позивача до прокуратури, постанови про закриття кримінального провадження скасовувались, та позивача було визнано потерпілою.
Моральну шкоду позивач обґрунтовує тим, що тривалий час вона не може реалізувати свої права, як потерпіла від злочину, бездіяльність органу досудового розслідування призвела до його неефективності, і вже майже п'ять років позивач змушена постійно скаржитись до прокуратури за захистом своїх прав.
Позивач стверджує, що переносить кожен день, протягом періоду з 06 листопада 2017 року до сьогодення, душевні страждання та нервові стреси, які нанесли їй працівники правоохоронних органів, через злочинне відношення до морального стану позивача.
На підставі викладеного позивач просила суд стягнути на її користь від працівників правоохоронних органів за їх бездіяльність моральну шкоду в сумі 500 000 гривень.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 5 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої останній бездіяльністю посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання ставить про зміну рішення суду.
Зокрема позивач вважає, що суд безпідставно змінив первісного відповідача з слідчого відділу Криворізького районного відділення поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області на Головне управління поліції в Дніпропетровській області, оскільки це призведе до уникнення покарання слідчих відділу Криворізького районного відділення поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області за безвідповідальне відношення до розслідування кримінального провадження.
Крім того апелянт вважає, що суд не врахував, що тривалий час позивач не може реалізувати свої права, як потерпіла від злочину, бездіяльність органу досудового розслідування призвела до його неефективності, і вже майже п'ять років позивач змушена постійно скаржитись до прокуратури за захистом своїх прав.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача Головне управління поліції в Дніпропетровській області просить у задоволені апеляційної скарги відмовити .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області - Новікову С.А., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, відзиву Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за заявою ОСОБА_1 12 грудня 2017 року розпочато кримінальне провадження № 12017040450000963 (а.с. 8).
28 грудня 2017 року Криворізьким районним відділом поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області винесено постанову про закриття кримінального провадження (а.с. 11).
10 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №№ 12017040450000963 (а.с. 12).
Згідно відповіді Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 на звернення ОСОБА_1 від 19 квітня 2018 року, зазначено, що постанова Криворізького районного відділення поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області про закриття кримінального провадження №12017040450000963 за ч. 1 ст. 125 КК України від 28 грудня 2017 року скасована (а.с.13).
18 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017040450000963 (а.с. 13).
Згідно відповіді Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 на звернення ОСОБА_1 від 20 липня 2018 року, зазначено, що Прокуратурою Криворізького району Дніпропетровської області №2 з метою забезпечення всебічного, повного і неупередженого досудового розслідування процесуальним керівником в порядку ст. 36 КПК України надано слідчим Співак В.М. та Дождіковій В.В. письмові вказівки щодо проведення слідчих (розшукових) дій (а.с.15).
13 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №№ 12017040450000963 (а.с. 17).
Згідно відповіді Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 на звернення ОСОБА_1 від 20 листопада 2018 року, зазначено, що здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12017040450000963 доручено слідчому Козлову Д.С. (а.с.17).
17 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою до Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №№ 12017040450000963 (а.с. 18).
Згідно відповіді Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області на звернення позивача від 07 серпня 2019 року зазначено, що кримінальне провадження №12017040450000963 закрито 26 червня 2019 року в порядку п.2.4.1 ст.284 КПК України, згідно з постановою Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області (а.с.18).
25 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою до Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №№ 12017040450000963 (а.с. 19).
Згідно відповіді Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області на звернення позивача від 12 серпня 2019 року зазначено, що кримінальне провадження №12017040450000963 закрито 26 червня 2019 року в порядку п.2.4.1 ст.284 КПК України, згідно з постановою Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області (а.с.19).
15 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області про видачу їй постанови про закриття кримінального провадження №12017040450000963 від 26 червня 2019 року (а.с.20).
24 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась з заявою до Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 про неправомірність закриття кримінального провадження №120117040450000963 від 26 червня 2019 року (а.с.21).
Згідно листа Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 від 24 вересня 2019 року постанову про закриття кримінального провадження №120117040450000963 від 26 червня 2019 року скасовано Прокуратурою Криворізького району Дніпропетровської області №2 24 вересня 2019 року (а.с.22).
19 листопада 2020 року постановою Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040450000963 від 11 грудня 2017 року закрито, у зв'язку з відсутністю складу злочину кримінального правопорушення (а.с.75).
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що права ОСОБА_1 , яка є потерпілою у кримінальному провадженні №12017040450000963 є порушеними, що в свою чергу є наслідком завдання моральної шкоди та її відшкодування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак, не погоджується з визначеним судом порядком стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу), про що зазначив Верховний Суд України у своїй Постанові від 22 червня 2017 року у справі №6-501цс17.
Відповідно до ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Відповідний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 233/1997/18, від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 та від 27 травня 2020 року у справі №585/724/19.
Пунктами 3, 4, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 81 ЦПК України.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Поняття доказів розкрито у частині 1 статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов'язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу, як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (§ 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. the UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; $. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, гарантованих статтею 6 Конвенції (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою ($ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Як вбачається із матеріалів справи, за заявою ОСОБА_1 12 грудня 2017 року розпочато кримінальне провадження № 12017040450000963.
28 грудня 2017 року Криворізьким районним відділом поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області винесено постанову про закриття кримінального провадження.
10 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №№ 12017040450000963.
Згідно відповіді Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 на звернення ОСОБА_1 від 19 квітня 2018 року, зазначено, що постанова Криворізького районного відділення поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області про закриття кримінального провадження №12017040450000963 за ч. 1 ст. 125 КК України від 28 грудня 2017 року скасована.
18 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017040450000963.
Згідно відповіді Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 на звернення ОСОБА_1 від 20 липня 2018 року, зазначено, що Прокуратурою Криворізького району Дніпропетровської області №2 з метою забезпечення всебічного, повного і неупередженого досудового розслідування процесуальним керівником в порядку ст. 36 КПК України надано слідчим Співак В.М. та Дождіковій В.В. письмові вказівки щодо проведення слідчих (розшукових) дій.
13 листопада 2018 року звернулась з заявою до Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №№ 12017040450000963.
Згідно відповіді Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 на звернення ОСОБА_1 від 20 листопада 2018 року, зазначено, що здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12017040450000963 доручено слідчому Козлову Д.С.
17 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою до Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №№ 12017040450000963.
Згідно відповіді Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області на звернення позивача від 07 серпня 2019 року зазначено, що кримінальне провадження №12017040450000963 закрито 26 червня 2019 ркоу в порядку п.2.4.1 ст.284 КПК України, згідно з постановою Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області.
25 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою до Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №№ 12017040450000963.
Згідно відповіді Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області на звернення позивача від 12 серпня 2019 року зазначено, що кримінальне провадження №12017040450000963 закрито 26 червня 2019 ркоу в порядку п.2.4.1 ст.284 КПК України, згідно з постановою Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області.
15 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області про видачу їй постанови про закриття кримінального провадження №12017040450000963 від 26 червня 2019 року.
24 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась з заявою до Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 про неправомірність закриття кримінального провадження №120117040450000963 від 26 червня 2019 року.
Згідно листа Прокуратури Криворізького району Дніпропетровської області №2 від 24 вересня 2019 року постанову про закриття кримінального провадження №120117040450000963 від 26 червня 2019 року скасовано Прокуратурою Криворізького району Дніпропетровської області №2 24 вересня 2019 року.
19 листопада 2020 року постановою Криворізького районного відділу поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040450000963 від 11 грудня 2017 року закрито, у зв'язку з відсутністю складу злочину кримінального правопорушення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки бездіяльність посадових осіб органу державної влади та надмірна тривалість розгляду кримінального провадження №120117040450000963, призвела до її моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов'язки, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, перебування у напруженому психологічному стані, що призвело до душевних та емоційних страждань, порушення свого звичайного способу життя і витрачання додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у Постанові Пленуму Верховного Суду України в п. 13 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд безпідставно змінив первісного відповідача з слідчого відділу Криворізького районного відділення поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області на Головне управління поліції в Дніпропетровській області, оскільки призведе до уникнення покарання слідчих відділу Криворізького районного відділення поліції Головного управління поліції в Дніпропетровській області за безвідповідальне відношення до розслідування кримінального провадження, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідно до заяви позивача від 09 листопада 2020 року судом першої інстанції замінено відповідача на належного, так як слідчий відділ Криворізького районного відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області не є юридичною особою публічного права, а є відокремленим структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.
Не можуть бути підставою для зміни рішення суду доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд не врахував, що тривалий час позивач не може реалізувати свої права, як потерпіла від злочину, бездіяльність органу досудового розслідування призвела до його неефективності, і вже майже п'ять років позивач змушена постійно скаржитись до прокуратури за захистом своїх прав, оскільки, як вбачається з матеріалів судом першої інстанції при розгляді цивільної справи було враховано, що посадовими особами слідчих органів допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінального провадження щодо нанесення легкого тілесного ушкодження позивачу, тому внаслідок бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування, позивачу завдано моральну шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував, що будь-якого іншого засобу, окрім звернення потерпілої до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, як то в межах кримінального провадження, чи в порядку цивільного судочинства, в національному законодавстві не існує, а реалізації такого способу захисту порушеного права позивача перешкоджає незавершене досудове розслідування, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000 гривень.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне.
Державна казначейська служба України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.
За приписами статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Також, згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Казначейська служба є юридичною особою, яка діє від імені держави.
Згідно із п. п. 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, зокрема, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року по справі №215/3408/18.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про суб'єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволенню, рішення суду в частині порядку стягнення моральної шкоди, стягнутої за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 5 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої останній бездіяльністю посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області зміні з викладенням другого абзацу резолютивної частини рішення суду наступним змістом: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000 гривні».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2021 року змінити в частині порядку стягнення моральної шкоди, стягнутої за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 .
Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2021 року в наступній редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000 (п'ять тисяч) гривні».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 липня 2021 року.
Головуючий:
Судді: