Справа № 22-7505/09
Головуючий у 1 інстанції - Наборозняк M.I.
Доповідач - Панченко М. М.
25 серпня 2009 року м. Киї'в
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - Панченка М. М.
суддів - Шебуєвої В.А., Матвєєвої О.А.
при секретарі - Кузнецовій З.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2009 року у
справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Системи комплексної безпеки «Сатурн-2000» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв»язку із затримкою видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди, -
В листопаді 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача приватного підприємства «Системи комплексної безпеки «Сатурн-2000» і, посилаючись на ст. ст. 233, 235 КЗпП, з урахуванням доповнень до позову, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 18 вересня 2006 року по день винесення рішення, а також відшкодувати моральну шкоду у сумі 59.000 грн. /а.с. 1-2, 17-19/.
Просив суд не застосовувати строк позовної давності, вважаючи, що, відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП, працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення зареобітної плати без обмеження будь-яким строком.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2009 року в позові відмовлено за пропуском строку позовної давності /а.с. 216/.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення, як постановлене на неповно з"ясованих обставинах з порушенням вимог матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов /а.с. 220-222/.
Зазначав, що трудова книжка відповідачем йому була видана в лютому 2009 року і саме з цього часу, на думку скаржника, розпочинається перебіг строку позовної давності, а не з часу коли йому стало відомо про порушення його трудових прав.
Заслухавши доповідь по справі судді Панченка М. М., пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.
Як слідує з матеріалів справи і таке встановлено судом, позивач був працевлаштований у відповідвача з 13 лютого 2006 року на посаді електромонтера і звільнився 18 вересня 2006 року, за ст. 38 КЗпП, відповідно до наказу № 17 від 13 лютого 2006 року за власним бажанням /а.с. 3/.
Судом на повно з»ясованих обставинах встановлено, що відповідач в порушення вимог ст. 47 КЗпП без поважних причин не видав трудову книжку позивачу в день його звільнення, зобов»язавши позивача спочатку підписати обхідний ли ст.
В подальшому відповідачем не вживались заходи для повернення трудової книжки позивачу.
Указана обставина не заперечувалась представником відповідача в судовому засіданні та підтверджена листом начальника відділу кадрів приватного підприємства «Системи комплексної безпеки «Сатурн-2000» на адресу позивача від 12 грудня 2008 року /а.с. 42/.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення трудових прав позивача та вважав його вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв»язку з затримкою видачі трудової книжки такими, що грунтуються на вимогах ч.4 ст. 235 КЗпП.
Між тим, відмовляючи в позові про стягнення з відповідача на користь позвача середнього заробітку за вимушений прогул за час затримки видачі трудової книжки, а також у відшкодуванні моральної
шкоди, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції иравомірно керувався ст. 233 КЗпП та виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк позовної давності за зверненням про поновлення свого порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як слідує із матеріалів справи, про порушення відповідачем його трудових прав в частині невидачі трудової книжки, позивачу було відомо з дня його звільнення, тобто, в останній день роботи - з 18 вересня 2006 року, коли відповідач фактично відмовився видавати йому трудову книжку в зв»язку з необхідністю підписання обхідного листа.
Однак, за захистом своїх трудовх прав позивач звернувся до суду лише 13 листопада 2008 року, з дворічним пропуском строку позовної давності.
При цьому позивач не навів суду пояснень щодо поважності причин пропуску строку позовної давності і вважав, що цей строк ним не порушений, оскільки його перебіг розпочинається з лютого 2009 року - з часу, коли він отримав від відповідача свою трудову книжку.
Колегія суддів вважає, що, застосовуючи тримісячний строк позовної давності (а не місячний) суд правомірно виходив з того, що предметом даного спору є стягнення суми, шо не пов»язано безпосередньо із звільненням позивача.
Відповідне до ч. 1 ст. 233 КЗпП перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Крім того, відмовляючи в позові, суд обгрунтовано послався на роз»яснення, викладені в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року, згідно якого, встановлений ст. 233 КЗпП строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. Передбачений ст. 233 КЗпП строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.