Справа № 22-7541/09
Головуючий у 1 інстанції -Назаренко В.В.
Доповідач - Панченко М. М.
25 серпня 2009 року м. Киї'в
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого - Панченка М. М.
Суддів - Шебуєвої В.А., Матвєєвої О.А.
При секретарі - Кузнецовій З.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 червня 2009 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Редакції колегії «Української газети», 3-і особи громадська організація «Інститут відкритої політики», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, -
В грудні 2005 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до відповідачів ОСОБА_2, Редакції колегії «Української газети» і просив винести рішення про захист честі гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди в розмірі 1.500 грн.
Позивач зазначав, що відносно нього, як особи, яка очолює Святошинський психоневрологічний інтернат, в підпорядкуванні якого перебуває багато працівників, а характер роботи вимагає необхідності спілкування з широким колом осіб, в періодичному виданні «Українська газета» НОМЕР_1 поширена неправдива інформація, яка принижує його честь, гідність, ділову репутацію
Так, в статті »Дефіцит людяності» ОСОБА_2, як кореспондент періодичного видання «Українська газета», надрукував наступну інформацію, під виглядом анонімного листа що ніби-то надійшов до нього від родичів хворих пацієнтів інтернату, а саме:
«... та все замикалось на директорові інтернату ОСОБА_1 Він сам писав усі відповіді на скарги... При цьому всім нав'язувалось думка, що Святошинський інтернат найкращий інтернат міста та й країни взагалі. І директора ОСОБА_1 вже переповняє від величі, недосяжності та безкарності»;
Він уже не соромлячись, каже, що у нього така «Криша» яка захистить його від усіх негараздів...»;
«...директор звільняє всіх, хто не згоден працювати за його вимогами в першу чергу санітарок відділення»;
«... підопічні не винні, що директору потрібно було списати плитку, яка залишалась після ремонту його квартири, яку він одержав у місті Києві, та будинку побудованому на Борщагівці»;
«Усі наради працюючих в інтернаті, зустрічі батьків із директором перетворюються на театр одно актора. В головній ролі ОСОБА_1.»;
«Сам вивозить продукти машиною, а охорона на прохідній, звісно, не заперечує».
Позивач просив зобов»язати відповідачів спростувати указану інформацію у вище зазначеній газеті, як неправдиву, та таку, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а також просив відшкодувати моральну шкоду в сумі 1.500 грн.
Рішенням Солом»янського районного суду м. Києва від 1 червня 2009 року в позові відмовлено /т.2 а.с. 157-162/.
В поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов /т.2 а.с. 167-168/.
Заслухавши доповідь по справі головуючого судді Панченка М. М., пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.
Як слідує з матеріалів справи і таке встановлено судом, в № 40 за 26 -
1.11.2005 року друкованого засобу масової інформації - газеті «Урядовий кур»єр», під авторством відповідача ОСОБА_2 надрукована стаття «Дефіцит людяності», яка містить наступну інформацію:
«... та все замикалось на директорові інтернату ОСОБА_1 Він сам писав усі відповіді на скарги... При цьому всім нав'язувалось думка, що Святошинський інтернат найкращий інтернат міста та й країни взагалі. І директора ОСОБА_1 вже переповняє від величі, недосяжності та безкарності»;
Він уже не соромлячись, каже, що у нього така «криша», яка захистить його від усіх негараздів...»;
«...директор звільняє всіх, хто не згоден працювати за його вимогами в першу чергу санітарок відділення»;
«... підопічні не винні, що директору потрібно було списати плитку, яка залишалась після ремонту його квартири, яку він одержав у місті Києві, та будинку побудованому на Борщагівці»;
«Усі наради працюючих в інтернаті, зустрічі батьків із директором перетворюються на театр одно актора. В головній ролі ОСОБА_1.»;
«Сам вивозить продукти машиною, а охорона на прохідній, звісно, не заперечує».
Колегія суддів вважає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що вище зазначена поширена інформація є оціночним судженням автора статті ОСОБА_2, як результат аналізу сприймання інформації, отриманої від третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Указана інформація є викладенням в критичному стилі суб"єктивного ставлення автора статті до позивача ОСОБА_1, а тому безпідставно стверджувати про приниження честі та гідності позивача.
Відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Зазначені висловлювання автора статті є субъективною оцінкою журналіста і використані як риторика, що не потребує доказуванню.
Оскільки, як встановлено судом, відповідачами не порушені будь-які права та інтереси позивача, вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення судом постановлене на повно з"ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 червня 2009 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.