Справа №22ц-1096 2009 р. Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 45 Діденко Т.І.
Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М.І.
Іменем України
13 липня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
Головуючого Ювшина В.І.
Суддів Скіця М.І., Сіренка Ю.В.
При секретарі Пономаренко Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 7 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Монастирищенська міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третьої особи - служба у справах дітей Монастирищенська районної державної адміністрації, про визнання рішень Монастирищенська міської ради неправомірними, їх скасування, встановлення проїзду до присадибної земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_5: третя особа на стороні позивача - Монастирищенська міська рада до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди,-
встановила:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів Монастирищенська міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, третьої особи - служба у справах дітей Монастирищенська районної державної адміністрації, про визнання рішень Монастирищенська міської ради неправомірними, та їх скасування, встановлення проїзду до присадибної земельної ділянки, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що на підставі свідоцтва про право приватної власності він є власником житлового будинку із надвірними спорудами в АДРЕСА_1, який розташований на присадибній земельній ділянці площею 1500 кв.м.
На підставі свідоцтва на право власності на житловий будинок, власником житла по АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці площею 1700 кв.м., являвся ОСОБА_9. Вказані земельні ділянки є суміжними.
Позивач зазначає, що оскільки присадибна ділянка ОСОБА_3 була тупиковою, був зроблений проїзд через його земельну ділянку, розмір якого 5м х 19м загальною площею 95 кв.м.
Такий порядок землекористування, вказує ОСОБА_3, ущемляє його законні права. Із приводу виниклого спору він звернувся із заявою до Монастирищенська міської ради і згідно рішення 14 сесії Монастирищенська міської ради від 29 грудня 2004 року з пров. Терешкової до присадибної земельної ділянки ОСОБА_9 був закритий проїзд та відкритий проїзд із сторони пров. Крилова.
В подальшому були внесені зміни до рішення №14-34 від 29.12.2004 року про закриття проїзду до жилого будинку гр. ОСОБА_3А.» на підставі рішень сесій Монастирищенська міської ради: 16-ї - № 17-76 від 25.05.2005 року та 17-ї № 17-81 від 24.05.2005 року і проїзд до житлового будинку ОСОБА_3 з пров. Терешкової до житлових будинків ОСОБА_3 та ОСОБА_3 -залишено в спільному користуванні.
Вважає дані рішення неправомірними, земельне питання таким, що розглядалося з порушенням вимог ст.158 ЗК України, у зв»язку із чим просив визнати неправомірними та скасувати рішення сесій Монастирищенська міської ради: 16-ї - № 17-76 від 25.05.2005 року та 17-ї № 14-34 від 24.05.2005 року.
Крім того, вказує позивач, на підставі договору довічного утримання від 17.01.2006 року, власником житлового будинку по АДРЕСА_2 стала ОСОБА_5, проте, це не вплинуло на вирішення земельного спору між власниками суміжних земельних ділянок, тому просив встановити проїзд до присадибної земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_5 і яка знаходиться в АДРЕСА_2, з провулку Крилова; закрити проїзд до присадибної земельної ділянки ОСОБА_5 із сторони пров. Терешкової; земельну ділянку розміром 5м х 19м, що перебувала в якості проїзду у спільному користуванні, передати у його користування та відшкодувати за рахунок відповідачів понесені ним по справі судові витрати.
ОСОБА_5, у свою чергу, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3; третя особа: Монастирищенська міська рада про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, посилаючись в обгрунтування позовних вимог на те, що згідно договору довічного утримання від 17.01.2006 року вона набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_2
Рішенням 26-ї сесії Монастирищенська міської ради № 26-8 від 24.02.2006 року їй надана в користування земельна ділянка площею 0,16 га, на якій розташований вказаний будинок. Дана присадибна ділянка огороджена парканом, що підтверджується змістом договору довічного утримання. Відповідач ОСОБА_3 користується суміжною земельною ділянкою.
До належного їй житлового будинку АДРЕСА_2 який згідно з рішенням Монастирищенська міської ради № 17-76 від 25.05.2005 року знаходиться у спільному користуванні із ОСОБА_3
Зазначала, що у 2007 році ОСОБА_3 самовільно встановив на початку проїзду до її будинку та земельної ділянки металеві ворота, якими перекрив проїзд до земельної ділянки та фактично унеможливив користування нею.
В добровільному порядку демонтувати ворота позивач відмовляється, у зв»язку із чим вона змушена за захистом своїх порушених прав звертатися до суду і просила постановити судове рішення, яким зобов»язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні проїздом до належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_2 шляхом демонтажу встановлених металевих воріт, що перекривають проїзд
Крім того. ОСОБА_5 , посилаючись на те. що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3 їй заподіяна моральна шкода, яка полягала в порушенні нормальних життєвих зв»язків і необхідності прикладення додаткових зусиль для відновлення попереднього стану, просила стягнути із відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000 гривень та понесені нею по справі судові витрати.
Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 19.02.2009 року дані цивільні справи об"єднані в одне провадження.
Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 7 квітня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Монастирищенська міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, третьої особи - служби у справах дітей Монастирищенська районної державної адміністрації про визнання рішень 16-ї сесії Монастирищенська міської ради від 25.05.2005 року № 17-76 та 17-ї сесії Монастирищенська міської ради від 24.05.2005 року № 17-81 щодо встановлення проїзду до присадибної земельної ділянки ОСОБА_9 неправомірними, скасування їх, встановлення проїзду до присадибної земельної ділянки ОСОБА_5 , ОСОБА_10, яка розташована по АДРЕСА_2, зі сторони пров. Крилова; закриття проїзду до присадибної земельної ділянки ОСОБА_5 зі сторони пров. Терешкової, виділення в користування ОСОБА_3 земельної ділянки розмірами 5м х 19м, що перебувала в якості проїзду у спільному користуванні на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_1 та стягнення з відповідачів судових витрат -відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Зобов»язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_5 її присадибною земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_2 шляхом демонтажу встановлених ним металевих воріт, які перекривають проїзд до її житлового будинку.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 300 гривень на відшкодування моральної шкоди та 24,50 грн. судових витрат, які оплачені позивачкою при подачі заяви до суду, всього 324,50 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення райсуду скасувати як постановлене при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням вимог матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги та відмовити ОСОБА_5 в задоволенні її позову.
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів приходить до висновку про відхилення скарги по наступних підставах:
Згідно ст. 213 ЦПК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 „Про судове рішення'1, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення в цілому відповідає зазначеним вимогам.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка ОСОБА_8 і неповнолітнього ОСОБА_11 по АДРЕСА_2 та земельна ділянка ОСОБА_12 по АДРЕСА_3 приватизовані і маються державні акти на право приватної власності на землю.
Земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_5 перевищують розміри, зазначені в земельно - кадастровій документації і їх садиби мають реєстрацію по АДРЕСА_1.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що даний спір органами виконавчої влади і місцевого самоврядування розглядається з 1987 року.
На підставі акту комісії від 24.04.2004 р. Монастирищенська міською радою було прийняте рішення № 13-34 від 29.12.2004 р. «Про закриття проїзду до житлового будинку гр. ОСОБА_3 з АДРЕСА_2 та відкриття проїзду з пров. Крилова до житлового будинку гр. ОСОБА_9». Дане рішення не було виконане і проїзд необладнаний у зв»язку з відсутністю коштів.
За заявою ОСОБА_9, рішенням Монастирищенська міської ради № 17-76 від 25.05. 2005 р. було внесено зміни в рішення № 13-34 від 29.12.2004 р. котрим проїзд до житлових будинків ОСОБА_9 і ОСОБА_3 із пров. Терешкової залишено в загальному користуванні.
Згідно вимог ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Враховуючи положення Конституції та вимоги ст.3 ЦПК України, яка наголошує на тому, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, ОСОБА_5 обгрунтовано звернулася до суду за захистом порушеного права. Згідно з ч.3 ст. 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства.
Відповідно до роз"яснень, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 16.04.2004року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при вирішенні спорів про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що за заявою сторони, яка не погоджується з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рішення і вирішує спір по суті.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст. 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів. Зокрема, при оскарженні рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування з питань, віднесених до їх компетенції (наприклад, про відмову в передачі у власність чи в продаж земельної ділянки або розміщенні об'єкта), суд у разі задоволення позову визнає рішення цих органів недійсними і зобов'язує їх, залежно від характеру спору, виконати певні дії на захист порушеного права чи сам визнає це право за позивачем.
На думку колегії суддів, при винесенні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд вірно врахував всі обставини справи, встановив відповідні правовідносини, дослідив докази, що маються у справі як в підтвердження позову так і в його заперечення та виніс правильне по суті і справедливе рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відновлено порушене право ОСОБА_5 у користуванні присадибною земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_2 шляхом покладення зобов»язання на ОСОБА_3 усунути перешкоди шляхом демонтажу встановлених ним металевих воріт, які перекривають проїзд до подвір»я її житлового будинку.
Стосовно рішення суду про часткове задоволення вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в сумі 300 гривень, колегія суддів вважає, що рішення в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги враховуючи, що задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, на порушення вимог статей 212, 213, 214 ЦПК України суд не з'ясував, у чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, не встановив, чи передбачено зазначеною нормою відшкодування моральної шкоди, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується та не звернув уваги на те, що законом не передбачено стягнення моральної шкоди в правовідносинах, що виникли між сторонами.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 31 березня 1995 p. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або іншим законодавством. Суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються: чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин; коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках; коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду; чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру; з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи заподіяну моральну шкоду (пункти 4.5 зазначеної постанови Пленуму).
Так як судом першої інстанції при вирішенні даного спору було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст. 309 ЦПК України ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає до зміни в частині задоволення позову про відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду в частині вирішення земельного спору відповідає матеріалам справи, обґрунтоване наявними в справі доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і носять суб'єктивний характер та не мають в собі підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, за наявності яких можливе скасування судового рішення в цій частині.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 7 квітня 2009 року змінити.
Скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди 300 гривень і ухвалити нове рішення в цій частині.
Відмовити ОСОБА_5 в задоволенні вимоги до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.
В решті рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 7 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Монастирищенська міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третьої особи -служба у справах дітей Монастирищенська районної державної адміністрації, про визнання рішень Монастирищенська міської ради неправомірними, їх скасування, встановлення проїзду до присадибної земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_5; третя особа на стороні позивача - Монастирищенська міська рада до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Рішення набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.