Справа №22ц-1794 2009 р. Головуючий в І інстанції Палькова В.М.
Категорії: 37 Доповідач: Приходько Л.А.
2009 року липня місяця «20» дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого - Коровайко О.І.
Суддів - Кузнєцова О.А., Приходько Л.А.
при секретарі - Ляшенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 23 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особи Друга Херсонська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Шевченко Н.В. про визнання заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, договору купівлі-продажу, недійсним, стягнення моральної шкоди, -,-
встановила:
В грудні 2007 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 06.04.2007 року йому стало відомо, що після смерті матері за оформленням спадщини звернувся відповідач на підставі заповіту посвідченого 14.01.2005 року. Вважає вказаний заповіт недійсним з тих підстав, що мати, будучи психічнохворою, складаючи заповіт не могла розуміти своїх дій та керувати ними, чим скористувалася відповідачка примусивши мати оформити на неї заповіт. Просив суд визнати недійсними заповіт ОСОБА_7, посвідчений 14.01.2005 року та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03.05.2005 року. Стягнути з ОСОБА_1 на його користь за заповітом від 03.05.2005 року, стягнути з ОСОБА_1 на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 грн.
Під час розгляду справи позивач доповнив свої позовні вимоги, зазначивши в якості співвідповідача ОСОБА_3, посилаючись на те, що 11.06.2007 року ОСОБА_1 продала спірну частину будинку ОСОБА_8, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 67/100 частин будинку АДРЕСА_1 реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану частину будинку, визнати за ними право власності на 67/100 частин зазначеного вище будинку.
Рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 23 квітня 2009 року позов задоволений частково. Визнані недійсними заповіт ОСОБА_7, посвідчений 14.01.2005 року другою Херсонської державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за №1-125 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03.05.2005 року, зареєстрований в реєстрі за №2-1092 на ім'я ОСОБА_1, визнано частково недійсним договорів купівлі-продажу 67/100 частин жилого будинку №АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений 11.06.2007 року Херсонським міським приватним нотаріусом Шевченко Н.В. в частині продажу 33,5/100 частин спірного будинку; припинено право власності ОСОБА_3 на 33,5/100 частин жилого будинку, зазначеного вище; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, вартість 33,5/100 частин будинку в сумі 18333 доларів США; визнано за ОСОБА_4 право власності на 33,5/100 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлої ОСОБА_7 В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на порушення матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Заперечуючи проти апеляційних скарг, ОСОБА_4 зазначив, що рішення на його думку є законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при складанні заповіту 14.01.2005 року ОСОБА_7 не могла розуміти своїх дій та керувати ними, у зв'язку із чим заповіт є недійсним, а тому право на спадкування за законом мають діти, померлої: ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, але оскільки ОСОБА_2 не претендує на спадкове майно, тому спадкова маса повинна бути поділена в рівних частках між ОСОБА_4 та ОСОБА_1
Проте такого висновку суд дійшов допустивши порушення норм процесуального права.
Однак, правильно встановивши коло спадкоємців ОСОБА_7, суд не залучив до участі у справі одного зі спадкоємців, а саме ОСОБА_2, який у встановленому законом порядку від прийняття спадщини не відмовлявся, вирішивши тим самим питання про його права та обов'язки, що відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України є безумовною підставо для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд для розгляду по суті.
Крім того, визнаючи частково недійсним договір купівлі-продажу 67/100 частин жилого будинку суд виходив з того, що ОСОБА_1, прийняла у спадщину після смерті матері 33,5/100, (67/200) частин спірного домоволодіння, а тому договір купівлі-продажу всього будинку вчинений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 розпорядилася майном яке їй не належало.
Про з таким висновком колегія суддів також не може погодитися. Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснено у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 року №3, угода може бути визнана недійсною лише за підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до норм Цивільного кодексу України особа, яка вважає, що її права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною, з підстав передбачених ст.ст.215-235 ЦК України, так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, з підстав передбачених ст.330, 338 ЦК України.
Крім того, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 вартості 67/100 частин жилого будинку не заявлялася, однак суд першої інстанції вирішив такі вимоги, вийшовши за межі позовних вимог в порушення положень ст.11 ЦПК України.
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, зазначивши підставою їх недійсності недодержання в момент вчинення вимог закону.
Статтею 215 ЦК України встановлено загальне правило, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК України.
Правові наслідки недійсності правочину визначені ст.216 ЦК України, відповідно до частини 1 якої, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення зокрема тоді, коли одержання полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реєстрація), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
Згідно зі ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Якщо майно за відплатним договором придбано у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник, відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, має право витребувати це майно від набувача лише у разі якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.
Добросовісне придбання, згідно ст.388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідки такої угоди є не двостороння реєстрація, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). А тому, права особи, яка вважає себе власником, не піддягають захистові шляхом задоволення індикаційного позову, якщо є підстави, передбачені у ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
За таких обставин суду належало конкретизувати обраний позивачем спосіб захисту своїх прав і роз'яснити можливість його відновлення шляхом, передбаченим наведеною вище нормою матеріального права.
При новому розгляді суду слід врахувати наведене, сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин, що мають значення для розгляду справи, ретельно перевірити доводи і заперечення сторін та залежно від встановленого, відповідно до діючого законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст.303, 307, п.4 ч.1 ст.311,314 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 23 квітня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції..
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.