03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
Справа №22-5051 Головуючий у 1 інстанції - Смирнова Є.П.
2009 рік Доповідач - Ратнікова В.М.
16 липня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого - Ратнікової В.М.
суддів - Желепи О.В., Штелик С.П.
при секретарі Погас О.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою
представника ОСОБА_1 ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, 3-я особа: Головне управління юстиції у м.Києві, про визнання право власності на 1/2 частину квартири та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 02 квітня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, 3-я особа: Головне управління юстиції у м.Києві, про визнання право власності на 1/2 частину квартири та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_8 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Києва від 02 квітня 2009 року та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Зазначав, що суд дав невірну оцінку наданим ним доказам та доводам та прийшов до помилкового висновку про те, що спірна квартира не є спільним майном подружжя. Крім того, судом не було враховано, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом був пропущений ним з поважних причин - через перебування на стаціонарному лікування і пропуск цього строку не є підставою для припинення його права власності на майно. При ухваленні рішення судом були порушені норми процесуального права.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на їх безпідставність та просив залишити рішення суду 1-ї інстанції без змін.
ОСОБА_1, ОСОБА_4 та представник третьої особи: Головного управління юстиції у м.Києві в судове засідання не з «явились, про день та час слухання справи судом повідомлені належним чином, причину своєї неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим слухати справу в їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду м. Києва Ратнікової В.М., пояснення осіб, що заявились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого по справі рішення, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, 3-я особа: Головне управління юстиції у м.Києві, про визнання право власності на 1/2 частину квартири та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, суд 1-ї інстанції посилався на те, що квартира АДРЕСА_1 не є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частину вказаної квартири задоволенню не підлягають. Після смерті дружини ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач добровільно відмовився від обов'язкової частки у спадщині та від права на частку у спільному майні подружжя, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву. ОСОБА_1 свою заяву про відмову від права на обов'язкову частку у спадщині не відкликав. Визнання недійсною такої заяви законом не передбачено. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, державним нотаріусом 15-ї Київської державної нотаріальної контори Подаваленко М.С. були дотримані всі вимоги, передбачені Цивільним та Сімейним кодексами України, Законом України "Про нотаріат", Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.04.2004 року, тому підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім'я ОСОБА_4 суд не вбачає.
Крім того, суд зазначав, що ОСОБА_1 без поважних причин пропустив трирічний строк позовної давності для звернення до суду, тому не вбачає підстав для його поновлення.
Судова колегія вважає, що такі висновки суду 1-ї інстанції є законними та обгрунтованими , виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 19.10.1983 року зареєстрував шлюб з матір"ю відповідачки - ОСОБА_5
28.04.1999 року ОСОБА_5 було складено заповіт, яким вона заповідала все своє майно, яке буде належати їй на час смерті, своїй доньці ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла .
Спадковим майном померлої ОСОБА_5 є рахунки на її ім"я та квартира АДРЕСА_1, яка належала померлій на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 13.10.1997 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.
У встановлений для прийняття спадщини строк- 29.06.2004 року відповідачка ОСОБА_4 звернулась до 15-ї Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за вказаним заповітом. При цьому зазначила, що є ще один спадкоємець -переживший чоловік ОСОБА_1
29.06.2004 року ОСОБА_1 звернувся до 15-ї Київської державної нотаріальної контори з заявою в якій зазначив, що йому було відомо про зміст заповіту, по якому померла дружина заповіла все своє майно дочці ОСОБА_4 та нотаріусом йому роз'яснено, що він, як непрацездатний, згідно ст. 1241 ЦК України, має право на обов'язкову долю. Однак, посилаючись на те, що спадкове майно було особистою власністю померлої, позивач зазначив, що на отримання свідоцтва про право власності, як переживший чоловік, не претендує.
Ставлячи питання про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, позивач та його представник посилались на те, що право власності на дану квартиру виникло у ОСОБА_5 в період шлюбу з позивачем , а тому, згідно ст.. 22 КпШС України, квартира є спільною сумісною власністю подружжя і він має право на 1/2 частину спірної квартири.
Статтею 22 КпШС України, який діяв на момент набуття спадкового майна, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
З досліджених судом доказів вбачається, що дружина позивача, яка є також матір"ю відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5 з 1968 року була членом ЖБК "Арсеналець-4" і, як член ЖБК, у 1968 році отримала на сім"ю квартиру АДРЕСА_1, де і була зареєстрована з 25.11.1968 року, виписана 30.03.2004 року в зв"язку зі смертю. Колишній чоловік померлої - ОСОБА_7 був зареєстрований у вказаній квартирі з 25.11.1968 року, виписаний 21.06.1973 року згідно рішення суду. Дочка померлої, відповідачка по справі ОСОБА_4, проживала у вказаній квартирі з 25.11.1968 року, була зареєстрована на спірній житловій площі 26.06.1978 року, виписана за вказаною адресою 05.08.1988 року. Позивач по справі ОСОБА_1 -другий чоловік померлої, був зареєстрований на спірній житловій площі 29.03.1990 року, виписаний 17.03.2000 року. З 30.03.2004 року по 30.09.2004 року був тимчасово зареєстрований на період вирішення справ по спадщині після смерті дружини. З 19.10.2004 року позивач зареєстрований у спірній квартирі постійно.
Як вбачається з повідомлення ЖБК "Арсеналець-4", квартира АДРЕСА_1 є кооперативною. Балансова вартість квартири станом на жовтень 1968 року становила 6998 руб. Фактичний внесок на будівництво квартири був здійснений в розмірі 3030 руб. в рахунок 40% її вартості. Розмір позики для повної вартості квартири становив 4070 руб. При цьому щомісячний внесок в рахунок погашення цієї позики становив 22 руб.61 коп. Остаточна сплата балансової вартості квартири АДРЕСА_1 проведена ОСОБА_5 в листопаді 1983 року, а шлюб позивач та ОСОБА_5 зареєстрували 19.10.1983 року. Тобто, виходячи з викладених обставин, позивач та покійна ОСОБА_5, перебуваючи в шлюбі з 19.10.1983 року, фактично могли сплатити в листопаді 1983 року за спільні кошти подружжя остаточний місячний пайовий внесок за спірну квартиру в розмірі 22 руб.61, інших доказів того, що ОСОБА_1 приймав участь у виплатах інших паєнакопичень разом зі своєю дружиною, позивачем та його представником не надано, а тому, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що пайові внески по спірній квартирі були виплачені ОСОБА_5 особисто до реєстрації шлюбу з позивачем, а тому, відсутні правові підстави для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частині даної квартири.
Доводи апеляційної скарги про те, що право власності на спірну квартиру виникло під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі- 13 жовтня 1997 року - після видачі свідоцтва про право власності на дану квартиру є помилковими та такими, що не відповідають вимогам закону, оскільки право власності на квартиру в будинку житлово-будівельного кооперативу виникає у члена кооперативу після повної сплати ним пайових внесків, що і було здійснено ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу з позивачем в 1983 році. В 1997 році ОСОБА_5 лише було отримано свідоцтво про право власності на дану квартиру.
Зазначені обставини підтвердив в своїй заяві до 15-ї Київської державної нотаріальної контори і сам позивач, вказавши в своїй заяві, що на отримання свідоцтва про право власності, як переживший чоловік ОСОБА_5 він не претендує, оскільки спадкове майно було особистою власністю померлої.
Обгрунтовано суд 1-ї інстанції вважав безпідставними доводи позивача та його представника щодо порушення державним нотаріусом 15-ї Київської державної нотаріальної контори при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом п. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.04,2004 року, згідно якого нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні, оскільки, відповідно до п. 241 вищевказаної інструкції, у разі смерті одного з подружжя, свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. ОСОБА_1 з такою заявою до нотаріальної контори не звертався.
З заяви ОСОБА_1 до 15-ї Київської державної нотаріальної контори від 29.06.2004 року вбачається, що йому було відомо про зміст заповіту, по якому померла дружина заповіла все своє майно дочці ОСОБА_4 та нотаріусом йому роз'яснено, що він, як непрацездатний, згідно ст. 1241 ЦК України, має право на обов"язкову долю. Однак, посилаючись на те, що спадкове майно було особистою власністю померлої, позивач зазначає, що на отримання свідоцтва про право власності, як переживший чоловік, не претендує.
Таким чином, позивач добровільно відмовився від обов'язкової частки у спадщині та від права на частку у спільному майні подружжя.
Згідно ст. 1273 ЦК України, відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття, тобто відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.
ОСОБА_1 свою заяву про відмову від права на обов'язкову частку у спадщині не відкликав. Визнання недійсною такої заяви законом не передбачено.
Згідно ч. 5 ст. 1273 ЦК України передбачено, що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною.
Відповідно до вимог ст. 1241 ЦК України, непрацездатний вдівець, незалежно від змісту заповіту, спадкує половину частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Враховуючи викладені обставини, суд 1-ї інстанції обгрунтовано вважав, що позивач, подавши у встановлений законом строк для прийняття спадщини заяву про відмову від обов'язкової частки у спадщині, безумовно та беззастережно, добровільно позбавив себе права на обов»язкову частку у спадковому майні, нотаріус 15-ї Київської державної нотаріальної контори Подаваленко М.С. при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом діяв у відповідності з вимогами закону та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а тому підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім'я ОСОБА_4, не має.
Доводи апеляційної скарги про те, що неподання позивачем до нотаріальної контори письмової заяви про видачу свідоцтва про право власності в порядку спадкування на частку в спадковому майні не є підставою для припинення його права власності на дану частку є помилковими, оскільки спадкове майно є власністю спадкодавця, позивач не набув права власності на частку в спадковому майні після смерті спадкодавця, так як не звернувся до нотаріальної контори, у встановлені законом строки, з заявою про прийняття спадщини, а, навпаки, звернувся з заявою про відмову від прийняття спадщини.
Обгрунтовано суд 1 -ї інстанції посилався на те, що позивачем без поважних причин пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та про заповіт на ім.»я відповідачки позивачу було відомо в 2004 році, 29.06.2004 року він подавав заяву в нотаріальну контору про відмову від прийняття спадщини, в обгрунтування поважності пропуску строку позовної давності, позивач та його представник посилаються лише на погіршення стану здоров'я позивача з 2007 року, що підтверджується наданими медичним документами та виписками з його історії хвороби за 2007 - 2008 роки. В період з 2004 року до 2007 року позивач з відповідними заявами до суду не звертався.
Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що зазначені позивачем причини пропуску строку позовної давності є поважними, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач та його представник не надали суду жодного доказу на підтвердження наявності поважних причин та неможливості звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права в період з 2004 року по березень 2007 року. Перебування позивача на стаціонарному обстеженні в Головному клінічному госпіталі Міністерства оборони України в період з 26.03.2007 року по 13.04.2007 року та в період з 24.03.2008 року по 15.04.2008 року не є поважною причиною пропуску трирічного строку позовної давності. В інший час, на протязі трьох років позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду з даним позовом.
Рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.хт. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 квітня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.