Справа №22-4301/09 Головуючий в 1 інстанції: Нєсвєтова Н.М.
Доповідач: Немировська О.В.
03 липня 2009 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Немировської О.В.
суддів - Вовченка В.М., Чобіток А.О.
при секретарі - Поліщук-Цвєтошенко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2009 р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності,
встановив:
позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1, розділити вказане майно та визнати за нею право власності на 9/10 частин вказаної квартири.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2009 р. позов було задоволено частково - визнано квартиру спільним майном подружжя, проведено поділ квартири шляхом визнання за позивачкою та відповідачем права власності по 1/2 частині квартири.
Позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду та визнати за нею право власності на 9/10 частин спірної квартири, а за відповідачем - на 1/10, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, було порушено норми матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за такими підставами.
Звертаючись до суду з даним позовом в березні 2008 p., позивачка ОСОБА_1, посилалась на те, що з березня 2004 вони з відповідачем проживали разом та вели спільне господарство. Кв. АДРЕСА_1 була придбана за рахунок коштів, які були отримані відповідачем за кредитним договором від 22.09.2005 р. Частина коштів була сплачена спільно, однак в січні 2008 р. шлюб фактично розпався, а тому вона просила визнати вказану квартиру спільним майном подружжя, визнати за нею право власності на Уг частину квартири, визнати її другим позичальником за кредитним договором.
В ході розгляду справи в червні та листопаді 2008 р. позивачка уточнила свої вимоги та просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу щодо спірної квартири від 22.09.2005 p., розділити спільне майно подружжя та визнати за нею право власності на 9/10 частин вказаної квартири, посилаючись на те, що в червні 2008 р. після фактично припинення шлюбних відносин вона сплатила частину кредиту в сумі 106 000 дол. США за рахунок власних коштів.
В лютому 2009 р. позивачка уточнила своїх позовні вимоги та просила визнати спільним майном подружжя спірну квартиру, розділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на 9/10 частин квартири, а за відповідачем - на 1/10 частину, посилаючись на викладені вище обставини.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2009 р. позов було задоволено частково - визнано спільним майном сторін спірну квартиру, розділено спільне майно та визнано за сторонами право власності по Уг частини квартири.
Рішення суду відповідачем не оскаржувалось, а позивачка оскаржила рішення в частині визначення розміру часток.
В запереченні на апеляційну скаргу, представник третьої особи - ЗАТ «ОТП Банк» по справі, просив відмовити в задоволенні скарги, рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що спірна квартира є предметом іпотеки за Договором наступної іпотеки від 10.07.2007 p., укладеним на виконання Кредитного договору від 10.07.2007 p., позичальником по якому є ОСОБА_2 В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник третьої особи просив рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 Апеляційної скарги на рішення суду третя особа по справі - ЗАТ «ОТП Банк» не подавав.
Відмовляючи в задоволенні вимог позивачки про визначення часток в спільному майні як 9/10 та 1/10, суд першої інстанції виходив з положень ст. 60, 70 та 74 СК України та дійшов висновку, що сплата позивачкою основної частини кредиту не є підставою для визнання за нею права на 9/10 частин квартири, оскільки вона діяла як представник боржника.
Однак такий висновок зроблено судом без урахування всіх обставин по справі та з порушенням норм матеріального права.
Як видно з матеріалів справи, 22.09.2005 р. ОСОБА_2 уклав кредитний договір з АКБ «Райффайзен банк Аваль» (правонаступником якого є «ОТП Банк») про надання кредиту на суму 130 000 дол. США на придбання нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1.
22.09.2005 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договорі купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1.
Відповідно до спільної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з березня 2004 р. вони перебували у фактичних шлюбних відносинах.
29.09.2006 р. шлюб між сторонами було зареєстровано.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 визнав, що шлюбні відносини фактично припинено в січні 2008 р., а в серпні 2008 р. шлюб між сторонами було розірвано.
Як вказувала позивачка, кошти на погашення кредиту були внесені в сумі 20 944 дол. США за рахунок спільних коштів, 3 055 дол. США було сплачено відповідачем за рахунок його особистих коштів, а 106 000 дол. США позивачка внесла за рахунок власних коштів після фактичного припинення шлюбних відносин. Фактична частка коштів ОСОБА_2 становила 13 527 дол. США, а ОСОБА_1 - 116 472 дол. США. Вказані обставини відповідачем не заперечувались.
В обґрунтування своїх позовних вимоги, позивачка посилалась на положення ч. 6 ст. 57 СК України, відповідно до якої суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Є необгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при сплаті коштів в сумі 106 000 дол. США, позивачка діяла виключно в інтересах позичальника на підставі довіреності, виданої ним 23.05.2008 p., оскільки вказана довіреність була видана позичальником вже після припинення шлюбних відносин і коштів на сплату внесків по кредиту він позивачці не надавав. З тексту довіреності (а/с44) видно, що відповідач доручив позивачці підписувати, зокрема, заяви на дострокове погашення кредиту та процентів. Викладене свідчить про обізнаність позичальника про наступне дострокове погашення кредиту за рахунок особистих коштів ОСОБА_1
З цих же підстав не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не заявляла позовних вимог про заміну сторони у зобов'язанні за кредитним договором та договором купівлі-продажу і на проведення такої заміни кредитор та боржник їй не надавали, оскільки на день постановления рішення зобов'язання за договором кредиту вже було припинено. Також позивачка фактично відмовилась від своїх вимог про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, які вона вказувала в своїй заяві від 17.07.2008 р. (а/с 42), а визнання за позивачкою права на частку в спільному майні не потребує визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Таким чином, встановивши в повному обсязі дійсні обставини по справі, суд першої інстанції припустив порушення норм матеріального права та зробив необгрунтований висновок про розмір часток сторін в спільному майні, в зв'язку з чим рішення суду підлягає зміні.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2009 р. в частині вирішення вимог про поділ майна змінити та постановити по справі нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/10 частини квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/10 частину квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.