Справа №22-5907/2009
Головуючий у 1 інстанції - Зарицька Ю.Л. Доповідач - Українець Л.Д.
Іменем України
08 липня 2009 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва
В складі: головуючого - Українець Л.Д.
суддів - Амеліна В.І., Черненко В.А.
при секретарі - Коваль О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та юридичної особи, що приєдналася до апеляційної скарги - Головне управління з питань захисту прав споживача
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 квітня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК» про визнання недійсним договорів
встановила:
В січні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ «ЕРДЕ БАНК» про визнання недійсним договорів.
Мотивував свої вимоги тим, що він уклав договір кредитної лінії та договір іпотеки від 15 січня 2008 року з відповідачем. Підписуючи дані договори, працівники банку не попередили його про можливі наслідки укладання таких договорів, а він про це знати не міг, так як не є фахівцем у галузі економіки чи права. Коли відчув, що не все гаразд то звернувся до юристів, які йому пояснили, що він взяв кредит на односторонніх запропонованих банком умовах, що всі ризики за договором покладені на нього, а всі вигоди покладені на банк, всупереч вимогам законодавства України. Виконуючи свої зобов'язання за підписаними договорами, намагався вирішити питання щодо суттєвих невідповідностей умов договору вимогам закону. На неодноразові пропозиції про внесення змін до кредитного договору, жодної позитивної відповіді не отримав, у зв'язку з цим і просив визнати договори недійсними.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 квітня 2009 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Зазначив, що рішення суду є незаконним, необгрунтовним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не зважаючи на те, що його представник під час судового розгляду, вказував на наявність і необхідність з'ясування таких обставини. Відповідач не повідомив його ні у письмовій, ні в усній формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, Пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; необхідність здійснення оцінки майна та ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які він має право, відомості про те, від кого позивач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Суд при ухвалені рішення порушив ст. 11 ЦПК України, не застосував Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і ст. 628 ЦК України, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», судом не застосовані «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168.
До апеляційної скарги приєдналася юридична особа - Головне управління з питань захисту прав споживачів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 січня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 01-КЛ та одночасно - іпотечний договір на підставі заяви ОСОБА_1 від 04 грудня 2007 року про надання йому споживчого кредиту в розмірі 250 000 доларів США. Згідно п.п. І.І., 1.2. договору кредитної лінії, банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 250 000 дол. США строком до 14 січня 2009 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16% річних. 01 грудня 2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до договору кредитної лінії про підвищення розміру процентів за користування кредитними коштами до 19% річних, а також комісії та інші платежі.
Відповідно до даних про заборгованість за кредитним договором, ОСОБА_1 сплачував нараховані відсотки за період з 13 лютого 2008 року по 15 січня 2009 року, тіло кредиту було частково погашено 15.08.08 р. у розмірі 56 центів США (а.с. 171).
Прострочена заборгованість за основною сумою кредиту становить 249 999 доларів 44 центів США. Заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом, нарахованими з 01 листопада 2008 року по 31 січня 2009 року становить 11 645 доларів 80 центів США. Загальна сума заборгованості станом на 20 лютого 2009 року становить 261 645 доларів 25 центів США.
Позивач просив суд визнати договори недійсними з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203 та ст.215 ЦК України.
Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відмовляючи позивачу в задоволені позову, суд обґрунтовано дійшов висновку, що позивач не довів свої вимоги в суді.
Посилання апелянта на те, що відповідач не повідомив його ні у письмовій, ні в усній формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; необхідність здійснення оцінки майна та ким вона здійснюється; податковий режим сплати "відсотків та про державні субсидії, на які він має право, відомості про те, від кого позивач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки до моменту укладення кредитного та іпотечного договорів у позивача була можливість ознайомитись з типовими умовами цих договорів. Він мав право отримання консультації у будь-якого фахівця, обраного ним за власним бажанням.
Відповідно до договору кредитної лінії, кредитна лінія - це угода між банком та позичальником про видачу кредиту (в межах ліміту) у майбутньому без проведення Додаткових спеціальних переговорів.
При укладенні кредитного договору позивач підтвердив, що він не знаходиться під впливом тяжких обставин і умови кредитного договору були придатними та не були невигідними для нього згідно п. 7.7. кредитного договору.
П. 7.8 кредитного договору передбачено, що підписанням зазначеного договору позичальник підтвердив, що він у письмовій формі в повному обсязі отримав від відповідача інформацію, визначену ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Підписаний розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки ОСОБА_1 також підтверджує, що відповідач повідомив позивача з реальною процентною ставкою та сукупною вартістю кредиту (а.с. 134).
Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позивач мав право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це відповідача до встановленого договором строку його надання, однак не відмовився від одержання кредиту, а в повній мірі скористався коштами, наданими відповідачем.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 04 грудня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Банку із заявою про надання йому кредитної лінії в розмірі 250 000,00 доларів США, а кредитний та іпотечний договори укладено 15 січня 2008 року. Таким чином, у позивача було достатньо часу, щоб отримати консультацію стосовно наслідків укладання кредитних та інших договорів.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що волевиявлення позивача на отримання кредиту саме на умовах, запропонованих відповідачем, на момент укладення договору, було вільним та відповідало його внутрішній волі, будь-яких доказів, які б спростовували зазначене твердження, позивач не надав.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач порушив права позивача, як споживача, не є підставою для визнання договорів недійсних з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» регулює інші правовідносини.
Не є підставою для скасування рішення суду і посилання позивача на те, що в договорі не зазначено гривневого еквіваленту, оскільки сторони уклали договір кредитування в доларах і іншого в договорі не обумовили.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що договір суперечить вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в якому зазначено, що договір повинен містити права та обов»язки сторін. В даному договорі зазначено лише права відповідача, проте договір не містить умов відповідальності банку.
Колегія суддів приходить до висновку, що зазначена обстава також не є підставою для скасування рішення суду, оскільки ч.3 ст.6 ЦК України визначено, що сторони в договору можуть відступити від положень актів цивільного судочинства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Крім того, за своїм змістом апеляційна скарга виходить за межі доказів на які позивач посилався в судовому засіданні, що підтверджується журналом судового засіданні та повним текстом фіксування судового засідання технічними засобами.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та юридичної особи, що приєдналася до апеляційної скарги - Головне управління з питань захисту прав споживача, відхилити.
Рішення Подільської районного суду м. Києва від 16 квітня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.