Справа №22-6925/09
Головуючий у 1 інстанції: Панченко О.М. Доповідач: Шебуєва В.А.
28 липня 2009 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Шебуєвої В.А.,
суддів: Касьяна О.П., Карпенко С.О.
при секретарі: Гладун Х.А.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, -
встановила:
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданою ушкодженням здоров'ю, відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Києва від 09 червня 2009 року та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 9985 грн. 54 коп. у відшкодування грошових коштів, витрачених на лікування у зв'язку з отриманою травмою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Посилається на те, що рішення постановлено на підставі неповно встановлених обставин, які мають суттєве значення для справи, а наданим доказам та показам свідків дана неправильна оцінка. Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 1187 ЦК України.
В апеляційній інстанції ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 листопада 2007 року приблизно о 17-30 год. по вул.. Закревського, 69 в м. Києві сталася ДТП за участю водія ОСОБА_2, що рухався на належному йому автомобілі «Фольксваген Пассат-3», який скоїв наїзд на пішохода - позивача по справі ОСОБА_1 Внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді забою м'яких тканей голови, перелому середньої треті лівої голені, забій правого колінного суглобу, забій правого плечового суглобу. Постановою Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 20.11.2007 р. в порушенні кримінальної справи по факту даної пригоди відмовлено у зв'язку з тим, що не встановлено порушень Правил дорожнього руху з боку водія ОСОБА_2. які знаходяться в причинному зв'язку з даною пригодою. Як зазначено в постанові, проведеною перевіркою обставин пригоди встановлено, що остання сталася в результаті необережності та допущеного порушення п.п.4.7., 4.14 Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_1, оскільки він не був уважним, в дорожній обстановці не орієнтувався, не впевнившись в безпеці свого руху, раптово вийшов на проїжджу частину в безпосередній близькості перед автомобілем «Фольксваген», що рухався.
У зв'язку з отриманою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди травмою ОСОБА_1 протягом 2007- 2008 року проходив лікування та придбавав пристосування для лікування переломів і медикаменти. На підтвердження понесених витрат в розмірі 9985 грн. 54 коп. ОСОБА_1 надав відповідні документи (а.с. 13-15).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в сумі 9985 грн. 54 коп., які були витрачені ним на лікування, суд першої інстанції виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода, а в подальшому шкода виникли з умислу самого позивача.
Проте з правильністю висновків суду першої інстанції погодитись не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Виходячи з змісту ч.5 ст. 1187 ЦК України не допускається звільнення особи, відповідальною за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки від обов'язку відшкодувати шкоду у зв'язку з необережністю (в тому числі і грубою) потерпілим.
Відповідно до ч.2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч.1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Підставою для відмови в порушенні кримінальної справи по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10 листопада 2007 року приблизно о 17-30 год. по вул.. Закревського, 69 в м. Києві, було встановлення необережності та допущення порушення п.п.4.7., 4.14 Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_1, який проявив неуважність, не орієнтувався в дорожній обстановці, не впевнившись в безпеці свого руху раптово вийшов на проїжджу частину в безпосередній близькості перед автомобілем, що рухався.
Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав для звільнення ОСОБА_2 від відповідальності відшкодувати завдану ОСОБА_1 шкоду, оскільки її завдано джерелом підвищеної небезпеки внаслідок грубої необережності, а не умислу позивача. Оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував положення ст. 1187 ЦК України, ухвалене рішення підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України .
При вирішенні питання про розмір відшкодування завданої ОСОБА_1 шкоди, підлягають врахуванню обставини дорожньо-транспортної пригоди та ступінь вини потерпілого ОСОБА_1 Також, колегія суддів враховує й ту обставину, що за твердженням позивача ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди відповідач добровільно оплатив перебування позивача у лікарні та здійснив оплату операції. Наведені обставини є підставою для висновку, що розмір відшкодування ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої у зв'язку з лікуванням внаслідок отриманої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, слід визначити в сумі 500 грн.
Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 51 грн., а на користь позивача ОСОБА_1 понесені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.
На підставі ч.2.5 ст. 1187, ч.2 ст.1193, ч.1 ст.1195 ЦК України. Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Вирішила::
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 червня 2009 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, 500 грн. і понесені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а всього 530 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в доход держави судовий збір в розмірі 51 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.