Справа №22ц-2106/09 Головуючий в 1 інстанції - Городнича B.C.
Категорія -37 Доповідач - Кочкова Н.О.
22 квітня 2009 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Костюченко Н.Є.
суддів - Кочкової Н.О., Кузнєцова В.О.
при секретарі - Сичевській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович про визнання заповіту недійсним, -
25 вересня 2000 року ОСОБА_1, посилаючись на те, що він являється спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 на підставі заповіту, нотаріально посвідченого 31 жовтня 1995 року, звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому, після змін та доповнень, просив визнати недійсним заповіт, нотаріально посвідчений ОСОБА_4 6 червня 2000 року на ім'я ОСОБА_2, посилаючись на те, що заповіт був складений за 1 день до смерті спадкодавця, і на цей час вона знаходилась у такому стані, що не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2009 року позовні вимоги задоволені (а.с.99-101 том 3).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення суду являється незаконним і необгрунтованим, оскільки висновки суду ґрунтуються на недостовірних доказах.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом 1 інстанції було встановлено, що при складенні заповіту 6 червня 2000 року ОСОБА_4 знаходилась у такому стані, що не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними. Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки вони підтверджуються зібраними доказами, які були досліджені у судовому засіданні, і яким суд дав належну оцінку як кожному окремо, так і в їх сукупності.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок № 2 посмертної судово-психіатричної експертизи від 20 лютого 2002 року, зроблений фахівцями КП «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», згідно якого ОСОБА_4 станом на 6 червня 2000 року не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними (а.с. 64-66 том 1), - не являється належним і допустимим доказом, про що сказано в ухвалі апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2002 року (а.с. 149-155 том 1) - не можуть бути взяті до уваги, оскільки апеляційним судом вказувалось на необхідність допитати свідків по справі і вирішити питання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, що і було зроблено судом.
Згідно із висновком повторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 782а/166а/168а від 29 лютого 2008 року, зробленим фахівцями Донецького обласного центру судово-психіатричної експертизи, на час укладення заповіту 6 червня 2000 року ОСОБА_4 страждала психічною хворобою: розлад свідомості внаслідок тяжкого соматичного стану, в результаті чого вона не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, (а.с.2-33 том 3). Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд відмовив у допиті у судовому засіданні експерта ОСОБА_5, який був доповідачем по справі, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки не свідчить про неправильність висновків експерта.
Згідно із ч.1 ст. 55 ЦК УРСР, яка діяла на момент укладення заповіту і яка відповідає ч.1 ст. 225 ЦК України 2003 року, угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною.
За таких обставин висновки суду про недійсність заповіту, посвідченого ОСОБА_4 6 червня 2000 року, оскільки вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними - основані на законі.
Всі інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, зокрема, висновку судово-почеркознавчої експертизи від 12 червня 2003 року (а.с. 186-192 том 1) та пояснень свідків, що, відповідно до ст. 309, 311 ЦПК України, не є підставою для скасування рішення суду.
Судом 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, результати оцінки доказів та мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті - наведені у рішенні суду, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обгрунтованим, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - ВІДХИЛИТИ.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.