Справа №22ц - 1979/09 Головуючий в 1 інстанції - Зосименко С.Г.
Категорія -45 Доповідач - Кочкова Н.О.
22 квітня 2009 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Костюченко Н.Є.
суддів - Кочкової Н.О., Кузнєцова В.О.
при секретарі - Сичевській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконкому Дніпропетровської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, визначення порядку користування земельною ділянкою, зобов'язання здійснити приватизацію земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, -
27 травня 2002 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою. В обґрунтування позову посилалась на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 1 листопада 1976 року їй належить домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається із будинку та господарських споруд і розташоване на земельній ділянці площею 821 кв.м.. Відповідачу належить сусіднє домоволодіння АДРЕСА_2. В кінці 2000 році відповідач самовільно зайняв частину земельної ділянки шириною 0,5м і довжиною 9 м, яка прилягала до її сараю, тому вона вимушена звернутись до суду (а.с.2-2а том 1). В ході розгляду справи позивачка неодноразово уточнювала і доповнювала свої позовні вимоги. Позов, який фактично був розглянутий судом (а.с.236-240 том 1), заявлений 30 вересня 2008 року до виконкому Дніпропетровської міської ради, а ОСОБА_2 вказаний третьою особою. У цьому позові ОСОБА_1 просила скасувати рішення виконкому Дніпропетровської міської ради № 2960 від 20 грудня 2001 року «Про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по фактичному розміщенню домоволодіння; визнати недійсним державний акт П-ДП № 0666608 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0833 га, виданий ОСОБА_2 21 січня 2002 року; визначити порядок користування земельною ділянкою площею 821 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 , встановивши наступні зовнішні межі земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 кв.м., з боку домоволодіння АДРЕСА_3 - 32,35 м з боку домоволодіння АДРЕСА_4 - 25,2 м., з боку домоволодіння АДРЕСА_2 - 32,52 м. Крім того, просила зобов'язати Дніпропетровську міську раду здійснити приватизацію земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 821 кв.м.
24 жовтня 2005 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди (а.с. 120-121 том 1). В обгрунтування позову посилався на те, що являється власником земельної ділянки площею 832,72 кв.м. Згідно із п.3 рішення виконкому Дніпропетровської міської ради № 2960 від 20 грудня 2001 року він зобов'язаний надати у визначеному місці безперешкодний прохід по своїй земельній ділянці власникам домоволодіння АДРЕСА_1 для обслуговування їх сараю, який знаходиться на межі земельних ділянок. З цим ОСОБА_1 погодилась, про що свідчить її підпис на акті повторного обстеження домоволодінь АДРЕСА_1 від 22 серпня 2001 року (а.с.22 том 1). В акті також вказано, що ОСОБА_1 повинна прибрати свій шлакоблок із його земельної ділянки, але вона цього не зробила, тому він просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зобов'язавши ОСОБА_1 виконати вимоги, вказані у акті від 22 серпня 2001 року та стягнути із неї моральну шкоди у сумі 5 000гр.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2009 року а.с.20-25 том 2) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, усунуті перешкоди у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2, ОСОБА_1 зобов'язана виконати вимоги, указані в акті від 22 серпня 2001 року. У задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити (а.с.29-32 том 2).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.
Розглядаючи справу і вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Дніпропетровської міської ради здійснити приватизацію земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 821 кв.м., суд не залучив Дніпропетровську міську раду до участі у справі, хоча фактично вирішував питання про її права та обов'язки. Крім того, ОСОБА_2 відповідно до позовної заяви від 30 вересня 2008 року являвся по справі третьою особою, хоча фактично позовні вимоги пред'явлені до нього, він подавав зустрічну позовну заяву, яка розглядалась судом, тому повинен бути по справі відповідачем. Згідно із п.4 ч.1 ст. 311 ЦПК України вказані порушення є підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд.
Крім того, рішення суду не відповідає вимогам ч.2,3 ст. 213 ЦПК України, згідно яких, законним є рішенням, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; а обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 1 листопада 1976 року ОСОБА_1 належить домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається із будинку та господарських споруд і розташоване на земельній ділянці площею 821 кв.м (а.с.9-10 том 1).. Відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 7 вересня 1990 року належить сусіднє домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с.26-28 том 1). Станом на 24 лютого 1987 року земельна ділянка вказаного домоволодіння складала 801 кв.м. (а.с.26 том 1).
Рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради № 2960 від 20 грудня 2001 року ОСОБА_2 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0833 га по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по фактичному розміщенню домоволодіння, а 21 січня 2002 року видано державний акт П-ДП № 0666608 на право приватної власності на земельну ділянку (а.с.25 том 1).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині скасування рішення виконкому Дніпропетровської міської ради № 2960 від 20 грудня 2001 року та визнання недійсним державного акт П-ДП № 0666608 на право приватної власності на земельну ділянку, суд виходив із того, що зовнішні межі земельної ділянки АДРЕСА_2 були погоджені із ОСОБА_1, про що свідчить її підпис на акті від 22 серпня 2001 року. Але із таким висновком погодитись не можна.
Згідно із п.3, 5 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого Наказом держаного комітету по земельних ресурсах № 10 від 15 лютого 1993 року, який діяв на час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 «земельні ділянки передаються безоплатно у власність на підставі матеріалів, що підтверджують їх розмір.... Якщо при встановленні меж земельних ділянок будуть виявлені розбіжності в даних про розміри земельних ділянок, переданих у власність, з фактичними розмірами, то остаточний розмір визначається Радою народних депутатів».
Із матеріалів справи вбачається, що рішення уповноважених органів по відводу земельних ділянок як по домоволодінню АДРЕСА_1, так і по домоволодінню АДРЕСА_2 - відсутні. Із відповіді КП ДМБТІ № 6365 від 9 жовтня 2002 року (а.с.36 том 1) вбачається, що площа земельної ділянки ОСОБА_1. у 1974 році складала 821 кв.м., а станом на 18 вересня 1981 року - 789 кв.м.. Площа земельної ділянки ОСОБА_2 в період з 19 червня 1981 року до 1 червня 1990 року складала 801 кв.м., а у власність йому передана земельна ділянка площею 0,0833 га, що на 32 кв.м. більше. В матеріалах справи відсутні документи про встановлення уповноваженими органами меж суміжних земельних ділянок, оскільки акт від 22 серпня 2001 року не затверджений радою народних депутатів, тому не свідчить про встановлення меж на місцевості, і судом не з'ясовано, яким чином земельна ділянка ОСОБА_1 після 1974 році зменшилась на 32 кв.м., а земельна ділянка ОСОБА_2 після 1981 року збільшилась на 32 кв.м.
Згідно із ч.3 ст. 158 ЗК України земельні спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, вирішуються органами місцевого самоврядування. Однак, суд на це уваги не звернув, і не з'ясував, чи звертались сторони до органів місцевого самоврядування для вирішення спору, чи ні.
Більше того, вирішуючи спір про скасування рішення виконкому Дніпропетровської міської ради № 2960 від 20 грудня 2001 року, суд не витребував у відповідача вказане рішення і не приєднав його до матеріалів справи.
Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 29грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог. В ній, зокрема, має бути зазначено: які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право...
Однак, резолютивна частина рішення від 3 лютого 2009 року не відповідає вказаним вимогам: судом вирішено, що ОСОБА_1 зобов'язана виконати вимоги, указані в акті від 22 серпня 2001 року, але які саме роботи і в який строк слід виконати - не вказано.
За таких обставин рішення суду не може залишатись в силі, івоно підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
В ході нового розгляду справи суду слід встановити, чи мали місце обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та які правові норми підлягають застосуванню.
Керуючись п.4 ч.1 ст. 311 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 3 лютого 2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.