Справа №22ц-2220/09 Головуючий у 1-й інстанції - Городнича B.C.
Категорія - 21 Доповідач - Лаченкова О.В.
27 квітня 2009 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Приходченко А.П.
суддів - Лаченкової О.В., Кузнєцова В.О.
при секретарі - Панченко Д.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування, -
встановила:
У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2009 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 17 серпня 1985 року знаходились у шлюбі, якій було розірвано 29 жовтня 2003 року рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
Під час шлюбу, 23 червня 1997 року сторони продали квартиру АДРЕСА_1 та придбали 03 листопада 1997 року квартиру АДРЕСА_2.
25 листопада 2003 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_4 1/2 частину спірної квартири.
24 липня 2005 року відповідачка зареєструвала розірвання шлюбу з позивачем в Ленінському відділі РАГС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області.
23 вересня 2005 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, взявши прізвище чоловіка.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обгрунтовано виходів із вимог ЦК України в редакції 1963 року, оскільки правовідносини виникли до 01 січня 2004 року.
Відповідно ст. 243 ЦК України (в ред. 1963 року) За договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Згідно ч. 1 ст. 57 ЦК України (в ред. 1963 року) угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Позивачем були уточнені позовні вимоги і він просив визнати угоду недійсною з підстав ст..57 ЦК України (в ред.. 1963 року),що він був змушений укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Однак ні суду першої інстанції, ні апеляційної інстанції доказів щодо збігу тяжких обставин позивач не надав.
Оскільки ОСОБА_1 у судовому засіданні не було доведені підстави визнання угоди недійсною, які передбачені ч. 1 ст. 57 ЦК України (в ред. 1963 року), то суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень по ним.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2009 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.