Справа №11-а 807/2009 р. Головуючий у 1 інстанції Почупайло А.В.
Категорія ст. 186, ч.2,КК Доповідач Журавель О.О.
29 квітня 2009 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого судді Наставного В.В., Суддів: Корнієнко Т.Ю., Журавля О.О.
За участю прокурора Тертичного О.А., засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 4 грудня 2008 року, яким
ОСОБА_1, народженийІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Кишиневі Республіки Молдова, молдованин, громадянин Молдови із середньою освітою, не одружений, не працюючий, зареєстрований та мешкає у будинку АДРЕСА_1, раніше засуджений: 1. 21 листопада 2001 року Малинівським районним судом міста Одеси за ч.2 ст. 140 КК України у редакції 1960 року із застосуванням п. "а" ст. 7 Закону України „Про амністію" від 5 липня 2001 року до 11 місяців 26 днів позбавлення волі; 2. З червня 2003 року Ковпаківським районним судом міста Суми за ст. ст. 185, ч.2; 185, ч.3, КК України до трьох років трьох місяців позбавлення волі, звільнений ухвалою Харківського районного суду Харківської області 7 червня 2005 року умовно-достроково на один рік 10 днів,
засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до чотирьох років шести місяців позбавлення волі, а із застосуванням ст. 71 цього ж кодексу до цього покарання приєднана частина не відбутого ним покарання за попереднім вироком і остаточно визначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років.
Розглянувши справу, судова колегія, -
встановила:
ОСОБА_1 визнаний винним у тім, що він 7 листопада 2005 року за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та невстановленою слідством особою, на території ринку „Колібріс" у місті Києві, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілих та погрози застосування такого насильства, повторно відкрито викрав чуже майно неповнолітнього ОСОБА_5, заподіявши матеріальну шкоду матері потерпілого.
He погодившись з вироком суду, засуджений подав апеляцію, в якій звертає увагу на своє скрутне матеріальне та сімейне становище на момент вчинення злочину - відсутність житла, роботи, перспектив працевлаштування одразу після звільнення з місць позбавлення волі; відсутність в Україні рідних та близьких, які могли б надати йому можливу допомогу та підтримку; посилається він також на свою роль у вчиненні злочину і вважає її меншою, ніж роль та участь у злочині його співучасника ОСОБА_3, і на цих підставах вважає призначене йому покарання явно несправедливим внаслідок надмірної суворості.
При цьому він також вказує на своє щире каяття і визнання участі у злочині за обставин, коли сам потерпілий в судовому засіданні його не впізнав і про його участь у злочинних діях суду не повідомляв, посилаючись на давність того що сталося, а також на відсутність у нього корисливої мети, яка фактично була реалізована ОСОБА_3, в той час як він лише залякував потерпілого та завдав йому кілька потиличників, на що не звернув уваги суд першої інстанції.
Зазначає засуджений також, що потерпілий не давав послідовних показань на досудовому слідстві і в суді, з кожним допитом посилюючи суспільну небезпечність вчиненого ними, вважає недоведеним попередню змову між ним та іншими учасниками злочину, вказуючи на те, що при цьому кожен з них переслідував власну мету.
Звертає увагу апелянт також на те, що після вчиненого, з 2006 року та до моменту затримання, він працевлаштувався, отримав постійне місце проживання, жив у фактичних шлюбних відносинах та виховував двох дітей, що, на його думку, свідчить про можливість його ресоціалізації.
На цих підставах засуджений просить справедливо оцінити його доводи, пом'якшити призначене йому покарання та застосувати при цьому положення ст. 69 КК України.
Крім того, вказуючи на те, що фактично він був затриманий за вчинення адміністративного правопорушення 11 лютого 2008 року, практично одразу з'ясувалась його роль у вчиненні досліджуваного злочину, і лише 13 числа того ж місяця він був доставлений у місто Київ, засуджений просить обраховувати початок строку відбування ним покарання не з 13, а з 11 лютого 2008 року.
Заслухавши доповідь судді, виступ та міркування прокурора про залишення апеляції без задоволення, провівши судові дебати, перевіривши та обговоривши доводи сторін в сукупності з матеріалами кримінальної справи, судова колегія визнає наступне.
Всупереч міркуванням апелянта, суд першої інстанції з достатньою повнотою, всебічно, об'єктивно та неупереджено дослідив надані сторонами докази, повно та правильно виклав їх, в тому числі й доводи, покладені в основу апеляції, у своєму вироку, з достатньою повнотою та якістю проаналізував і оцінив досліджені докази в плані їх допустимості, відносності, достовірності та достатності і на цих підставах прийняв законне та обґрунтоване рішення про вчинення ОСОБА_1 за описаних у вироку обставин злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, тобто відкритого заволодіння чужим майном, вчиненого повторно і за попередньою змовою групою осіб.
Цей висновок суд вмотивував не лише частковим визнанням своєї провини, а фактично - і в апеляції, самим засудженим, а також сукупністю інших достовірних доказів, зокрема показаннями на досудовому слідстві, в тому числі й на очній ставці, потерпілого ОСОБА_5, потерпілої ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, протоколом огляду та вилучення.
Оскільки новий злочин ОСОБА_1 вчинив у період не знятої та непогашеної судимості за раніше вчинені аналогічні злочини - передбачені ст. 185 КК України, до того ж - в період частини не відбутого покарання за ці злочини, суд правильно прийшов до висновку про наявність кваліфікуючої ознаки повторності в його діях.
Правильно, спираючись на ретельний опис деталей всього перебігу досліджуваної події, до її початку, на час вчинення та одразу після неї, суд визнав дії ОСОБА_1 узгодженими попереднім задумом з діями інших учасників злочину, оскільки на це вказує спільність їхніх дій по висловлюванню вимоги передачі коштів, супроводжуваних спільно висловленими погрозами та спільним нанесенням ударів потерпілому.
Таким чином і кваліфікуюча ознака вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб також інкримінована ОСОБА_1 вірно.
Що ж стосується виду та розміру покарання, яке належить засудженому відбувати за вчинене, то при вирішенні цього питання суд, і це прямо вказано у вироку, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, посередню характеристику винного по місцю відбування покарання, його відношення до скоєного, каяття, роль у вчиненні злочинних дій, тобто саме ті обставини, на які він і посилається в апеляції.
Саме з урахуванням вказаного суд визнав за можливе за цей злочин призначити ОСОБА_1 близьке до мінімального, передбаченого санкцією ч.2 ст. 186 КК України, покарання.
Оскільки ж, і на це теж вірно звернув увагу суд першої інстанції, ОСОБА_1 раніше був засуджений за крадіжку і до нього застосовано положення Закону України „Про амністію", належних висновків із цього гуманного рішення він для себе не зробив, знову вчинив аналогічні злочини, був умовно-достроково звільнений від відбування частини покарання і в період цієї не відбутої частини покарання знову вчинив корисливий, більш тяжкий, злочин, призначене йому як за вказаний злочин, так і за сукупністю вироків покарання, в цілому ступені тяжкості скоєного та даним про особу винного, а також і головним засадам покарання, зокрема - кари за вчинене, досягнення мети виправлення та перевиховання винного, упередження вчинення нових злочинів ним самим та іншими особами відповідає, є справедливим і пом'якшенню, навіть з урахуванням інших доводів апеляції, не підлягає.
Що стосується обрахування початку строку відбування покарання, то це питання, відповідно до положень ст. ст. 409, 411 КПК України, входить в компетенцію суду першої інстанції, який виконує вирок, а тому і в цій частині апеляція задоволенню не підлягає.
Таким чином, не вбачаючи приводів та підстав для зміни чи скасування вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України судова колегія, -
ухвалила:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 4 грудня 2008 року відносно нього залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін, запропонувавши цьому суду в ході виконання вироку розглянути клопотання засудженого щодо обчислення початку строку відбування ним покарання відповідно до положень ст. ст. 409, 411 КПК України.