№11-615/09
23 квітня 2009 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючої судді - Бартащук Л.В.
суддів - Корнієнко Т.Ю., Мороза І.М.
за участю прокурора - Пламадяла І.П.
потерпілої - ОСОБА_1
засудженого - ОСОБА_2
захисника - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу
за апеляцією прокурора, який затверджував обвинувальний висновок
ОСОБА_4, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23
січня 2009 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с Дударків, Бориспільського району, Київської області, громадянина України, працюючого водієм ПП "Касан", зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі. Згідно з ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на З роки. У відповідності до ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_2 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без згоди органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтись на реєстрацію в органи кримінально-виконавчої системи.
Справа №1-136/09 Категорія КК: ч.1 ст. 121 Головуючий у першій інстанції Колесник О. М. Доповідач Корнієнко Т.Ю.
Згідно з вироком, ОСОБА_2 11 червня 2008 року приблизно о 22 год. 30 хв., знаходячись в приміщенні АДРЕСА_3, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, на ґрунті особистих неприязних відносин, під час раптово виниклого конфлікту з колишньою дружиною ОСОБА_1, наніс один удар кухонним ножем в область живота потерпілій ОСОБА_1, чим спричинив останній тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
В апеляції прокурор, який затверджував обвинувальний висновок, просить скасувати вирок суду в зв'язку з невідповідністю покарання, призначеного судом, ступеню тяжкості скоєного злочину внаслідок м'якості і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ст.121 ч.1 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі.
При цьому прокурор вказує на те, що суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, не надав належної правової оцінки характеру суспільної небезпеки і обставинам вчиненого засудженого злочину, не врахував тяжкості злочину, тому призначеним покаранням не буде досягнуто мети покарання - запобігання вчиненню нових злочинів засудженим в подальшому.
Фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій засудженого в апеляції не оспорюються.
Іншими особами, які мають право на апеляцію, апеляції не подані.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача, пояснення захисника та засудженого ОСОБА_2, які заперечували проти апеляції прокурора, потерпілу ОСОБА_1, яка просила суд не позбавляти засудженого волі, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Висновок суду про вчинення ОСОБА_2 злочину за обставин, викладених у вироку, ґрунтується на зібраних у встановленому порядку та перевірених судом за згодою учасників судового розгляду в порядку ч.3 ст.299 КК України доказах, в тому числі показаннях засудженого, який повністю визнав вину, і в апеляції не заперечується.
У відповідності до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, з урахуванням тяжкості злочину, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання ОСОБА_2 у вигляді позбавлення волі суд керувався положеннями ст.ст.50-52,65-67 КК України і в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, повністю визнав свою вину, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
При цьому, що прямо зазначено у вироку, як обставину, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття.
Про щире каяття свідчить поведінка ОСОБА_2 безпосередньо після скоєння злочину, а саме, що він викликав швидку медичну допомогу і міліцію, та надавав потерпілій допомогу до її госпіталізації.
Приймаючи до уваги причину конфлікту між засудженим і потерпілою, взаємовідносини між сторонами, які, як пояснила потерпіла при розгляді апеляції, на даний час примирились, ведуть спільне господарство і разом виховують дітей, що засуджений, як стверджує потерпіла, утримує сім'ю матеріально, до притягнення до відповідальності і на цей час займається суспільно - корисною працею, позитивно характеризується за місцем роботи, його батько, інвалід першої групи, потребує стороннього догляду, - підстав вважати, що ОСОБА_2 необхідно ізолювати від суспільства з метою попередження нових злочинів, не вбачається.
Врахувавши зазначені обставини, які істотно пом'якшують покарання винного, в їх сукупності, суд прийшов до правильного висновку про можливість досягнення мети виправлення та перевиховання ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства і доцільність звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням в порядку застосування ст.ст.75,76 КК України.
В силу викладеного, це покарання не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості, підстав для скасування вироку в частині призначення покарання і постановления нового вироку та істотних порушень вимог КПК України колегія суддів не вбачає, а тому апеляція прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України колегія суддів
Апеляцію прокурора, який затверджував обвинувальний висновок, залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2009 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.