АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
Справа № 11 „а" 571/09 Головуючий у першій інстанції
Дідик М.В.
Категорія :
ст. ст. 201 ч. 1, 358 ч. ч. 1,3 КК України Доповідач у апеляційній інстанції
Дзюбін В.В.
2 квітня 2009 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - Єфімової О.І.
суддів - Дзюбіна В. В., Журавля О. О.
з участю прокурора - Карпука Ю.А.
засудженого - ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2009 року.
Цим вироком засуджено:
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Києва, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, на утриманні має неповнолітню дитину, проживаючого за адресою:АДРЕСА_1, раніше не судимого, -
за ст. 201 ч. 1 КК України на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією предмета контрабанди;
за ст. 358 ч. 1 КК України на один рік обмеження волі;
за ст. 358 ч.3 КК України на два роки обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією предмета контрабанди.
На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням протягом іспитового строку тривалістю один рік та покладено на нього виконання певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь КНДІСЕ МЮ України 2 726 гривень судових витрат.
Вироком ОСОБА_3 визнано винним у контрабанді, тобто переміщенні товару через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, вчиненій у великому розмірі; підробленні документу, який надає права, з метою використання його підроблювачем, а також -використанні завідомо підроблених документів, за таких обставин.
У вересні 2003 року громадянин України ОСОБА_3, перебуваючи у місті Рамла /Держава Ізраїль/, придбав у невстановленої слідством особи, виготовлений на його ж ім'я, паспорт громадянина Держави Ізраїль за НОМЕР_3, з метою подальшого його використання.
23 липня 2006 року ОСОБА_3, маючи при собі завідомо підроблений НОМЕР_1, виготовлений на його ж ім'я як громадянина Держави Ізраїль, з метою здійснення свого злочинного наміру, спрямованого на контрабанду товарів, літаком авіарейсу „Київ - Прага", як громадянин України, вилетів до міста Праги /Чехія/, звідки прослідував на територію Великого Герцогства Люксембург.
25 липня 2006 року ОСОБА_3, використовуючи завідомо підроблений паспорт громадянина Ізраїль №8132832, згідно договору купівлі-продажу в компанії „ELITE CARS LEASING" /Люксембург/, придбав автомобіль марки „AUDI Q7", 2006 року виготовлення, вартістю 52 800 євро.
30 липня 2006 року ОСОБА_3, здійснюючи свій злочинний намір, спрямований на контрабанду зазначеного автомобіля, слідуючи на ньому, прибув у пункт пропуску „Шегині" Мостиської митниці, розташованого в с.м.т. Шегині, Мостиського району, Львівської області, звідки в той же день, на підставі власного паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2, перетнув державний кордон України та в'їхав у зону митного оформлення транспортних засобів.
Знаходячись в зоні митного контролю, ОСОБА_3 під час митного оформлення, з метою вчинення контрабанди автомобіля, шляхом приховування його від митного контролю, пред'явив інспектору Мостиської митниці, як підставу для ввезення в Україну транспортного засобу, оформлений на його ж ім'я завідомо підроблений паспорт громадянина Держави Ізраїль НОМЕР_1, та власноруч заповнену на своє ім'я в'їзну митну декларацію форми МД-7 від 30.07.2006 року, куди вніс відомості, які не відповідають дійсності, щодо країни свого постійного проживання та громадянства, а також інші документи.
До того ж, ОСОБА_3 в ході опитування по всіх пунктах митної декларації, заперечив наявність у ній відомостей, що не відповідають дійсності, і таким чином, після оформлення відповідних митних документів, незаконно, з приховуванням від митного контролю, перемістив через митний кордон України автомобіль марки „AUDI Q7", 2006 року виготовлення, вартістю 329 327 гривень 87 копійок, яка у тисячу та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є великим розміром контрабанди товарів.
В подальшому ОСОБА_3, використовуючи завідомо підроблені документи - ізраїльський паспорт НОМЕР_1 та ксерокопію митної декларації форми МД-7 від 30.07.2006 року, у період листопада - грудня 2006 року замовив і отримав протокол випробувань акредитованої випробувальної лабораторії підприємства „Параметр-Центр" /місто Дніпропетровськ/ № ПЦ 6342/549-5-06 від 1 грудня 2006 року і рішення ДП Запорізької РДЦСМС /місто Запоріжжя/ щодо автомобіля марки „AUDI Q7", 2006 року виготовлення, на підставі яких йому ж того ж дня, нібито як громадянину Ізраїлю, Державною системою сертифікації УкрСЕПРО Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України було видано сертифікат відповідності НОМЕР_3, котрий надав можливість безперешкодно використовувати ввезений ним з-за кордону автотранспортний засіб на території України та поставити його на облік у ДАІ МВС України.
14 грудня 2006 року ОСОБА_3 прибув до відділення товарної біржі „Укрресурс", яке розташоване на території авторинку „Центральний" на Столичному шосе в місті Києві, де використав завідомо підроблені документи - паспорт громадянина Ізраїлю №8132832 і ксерокопію митної декларації форми МД-7 від 30.072006 року, так як нібито громадянин цієї держави уклав договір купівлі-продажу від 14.12.2006 року № 04201, згідно з яким продав автомобіль „AUDI Q7", 2006 року виготовлення, громадянці ОСОБА_7
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи встановлені у вироку фактичні обставини справи, доведеність вини засудженого та правильність кваліфікації діянь, просить апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання й постановити щодо ОСОБА_3 у цій частині свій вирок, яким призначити йому покарання: за ч. 1 ст. 201 КК України у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією предмета контрабанди, за ст. 358 ч. 1 КК України у виді 2 років обмеження волі, за ст. 358 ч.3 КК України у виді 2 років обмеження волі; на підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією предмета контрабанди, посилаючись на те, що призначене ОСОБА_3 судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, якому має бути призначене покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, апелянт вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме -контрабанди /ч. 1 ст. 201 КК України/, віднесеної згідно ст. 12 КК України до категорії тяжких злочинів. Також, апелянт стверджує про те, що ОСОБА_3 своїми незаконними діями завдав державі збитків в сумі 13 724 гривні 19 копійок, які засудженим досі не відшкодовані державі. Тому, на думку апелянта, звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України є необгрунтованим, свідчить про його м'якість та не відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію за викладених у ній підстав, засудженого, що заперечував проти задоволення апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, провівши судові дебати, надавши засудженому останнє слово, вивчивши справу, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Винність ОСОБА_3 у вчиненні злочинів за обставин, встановлених у вироку, доведена наявним у справі доказами й в апеляції не оспорюється.
Кваліфікація діянь засудженого за ст. ст. 201 ч. 1, 358 ч. 1, 358 ч.3 КК України - є правильною й у апеляції також не оспорюється.
Що стосується покарання, то на думку колегії суддів, воно призначене ОСОБА_3 судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, є необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.
При цьому, судом першої інстанції до засудженого ОСОБА_3 правила ст. ст. 75, 76 КК України застосовані обґрунтовано.
Обставини, на які посилається апелянт, ставлячи питання про посилення ОСОБА_3 покарання, цілком враховані судом першої інстанції у вироку.
Доводи апелянта про невідшкодування засудженим збитків в сумі 13 724 гривні 19 копійок, які згідно з вироком суду першої інстанції спричинені в результаті ухилення від сплати послуг ДАІ МВС України, платежів і зборів до Пенсійного фонду України, але не є кримінально караним діянням, на думку колегії суддів є неспроможними, оскільки вони не відповідають загальним засадам призначення покарання, а зазначені збитки можуть бути відшкодовані в порядку, передбаченому діючим законодавством України.
Між тим, апеляція не містить яких-небудь даних і обставин, не врахованих судом першої інстанції при призначенні покарання, а також нових даних, які б свідчили на користь його посилення.
Проте, засудженим разом із запереченнями до апеляції надані додаткові характеризуючі його особу дані, відповідно яких ОСОБА_3 має на утриманні батьків пенсіонерів, його матір страждає рядом захворювань, а також - 2 лютого 2009 року засуджений працевлаштувався та працює на посаді фінансового директора ЗАО „Реммеханік", що колегія суддів не може не врахувати при вирішенні поданої апеляції.
За таких обставин, колегія суддів не може погодитись з тим, що призначене ОСОБА_3 покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину й особі засудженого.
У такому разі, підстав для визнання покарання, призначеного судом першої інстанції ОСОБА_3, м'яким, як про це зазначено в апеляції, судова колегія - не вбачає.
Отже, доводи апеляції про необхідність скасування вироку суду першої інстанції за м'якістю призначеного покарання є безпідставними.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 26 січня 2009 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.