9 липня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Вадовської Л.М.,
суддів - Ващенко Л. Г.,
Фадєєнко А.Ф.,
при секретарі - Фабіжевському B.C., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на 1/2 частину квартири, позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання правочинів купівлі-продажу недійсними, визнання правочину дарування дійсним за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2009 року, -
Позивач ОСОБА_2, звернувшись 18 листопада 2005 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що з 20 серпня 1994 року перебувала з ОСОБА_3 в шлюбі, який розірвано 20 квітня 2004 року. В період шлюбу ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого 7 червня 1999 року договору купівлі-продажу купив у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. 6 серпня 2003 року ОСОБА_3 без її як дружини згоди уклав із ОСОБА_4 договір про розірвання вказаного договору купівлі-продажу квартири та тоді ж 6 серпня 2003 року уклав з ОСОБА_4 договір дарування, за яким остання передала йому квартиру АДРЕСА_1 в дар. 17 жовтня 2003 року ОСОБА_3 3гідно договору дарування подарував квартиру своїй матері ОСОБА_5 Вважаючи спірну квартиру майном, нажитим в період шлюбу, посилаючись на порушення положень ст. 23 КпШС України щодо розпорядження спільним майном подружжя без її на то згоди, позивач на підставі ст. 48 ЦК України просила визнати недійсним договір, укладений 6 серпня 2003 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про розірвання договору від 7 червня 1999 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1; визнати недійсними з тих же підстав договір від 6 серпня 2003 року дарування ОСОБА_8 ОСОБА_3 квартири та договір від 17 жовтня 2003 року дарування ОСОБА_3 ОСОБА_5 квартири; визнати за нею на підставі положень ст. 22 КпШС України право власності на 1/2 частину спірною квартири (а.с. 6-8).
Справа № 22 ц - 3180 - 2009 Категорія 20
Головуючий у першій інстанції Ільченко Н.А.
Доповідач Вадовська Л.М.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2006 року, ухваленим в порядку заочного розгляду справи, позов задоволено (а.с. 92-94).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 3 квітня 2007 року рішення скасовано.
При новому розгляді справи ОСОБА_3 позов не визнав, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, в якому просив поновити строк звернення до суду, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 вересня 1997 року між ним та ОСОБА_6 на Одеській Новій Біржі; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений та нотаріально посвідчений 7 червня 1999 року між ним та ОСОБА_4; визнати дійсним договір дарування квартири, нотаріально посвідчений 6 серпня 2003 року між ОСОБА_4 та ним. Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що між ним та ОСОБА_6 мали місце грошові зобов'язання, забезпеченням виконання яких слугувала спірна квартира. Договори купівлі-продажу квартири були удаваними, а відтак недійсними. Квартира завжди належала йому і не була спільним майном подружжя (а.с. 149-152).
ОСОБА_2, ОСОБА_6 в особі представника вимоги ОСОБА_3 не визнали.
ОСОБА_4 в особі представника не визнала вимоги ОСОБА_2, визнала вимоги ОСОБА_3
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2009 року поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду та позови задоволено частково. Визнано недійсним договір від 26 вересня 1997 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений на біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_6; визнано недійсним договір від 7 червня 1999 року купівлі-продажу квартири, посвідчений нотаріально між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, визнано недійсним договір від 6 серпня 2003 року дарування квартири, посвідчений нотаріально між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 В решті вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовлено. Розподілено судові витрати (а.с. 256-258).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 та про відмову в позові ОСОБА_3
Неправильність рішення суду апелянт мотивувала порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав встановленим, що квартира АДРЕСА_1 була не спільною власністю подружжя, а особистою власністю ОСОБА_3, в силу набуття такої 3 листопада 1994 року на підставі договору дарування. 26 вересня 1997 року на біржі фактично ОСОБА_3 було укладено з ОСОБА_6 не договір купівлі-продажу, а договір застави для забезпечення грошового зобов'язання між ними. 17 травня 1999 року за згоди ОСОБА_3 між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 було укладено не договір дарування, а застави в забезпечення все тих же грошових зобов'язань ОСОБА_3 3азначивши, що фактично укладений 26 вересня 1997 року договір застави нерухомого майна не є нотаріально посвідченим, суд дійшов висновку про недійсність такого з підстав ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року. Пославшись на те, що за недійсним договором ОСОБА_6 не набув права власності на квартиру, суд дійшов висновку, що останній не мав права укладати 17 травня 1999 року з ОСОБА_4 договір дарування квартири. Суд також вважав встановленим, що у 1999 році ОСОБА_3 виконав грошове зобов'язання перед ОСОБА_4 Пославшись на ці обставини як припинення забезпеченого заставою зобов'язання, а відтак і припинення права застави у ОСОБА_4, суд дійшов висновку про недійсність договору від 7 червня 1999 року купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 та договору від 6 серпня 2003 року дарування квартири ОСОБА_4 ОСОБА_3 3азначивши, що ОСОБА_3 правомірно набув 3 листопада 1994 року квартиру у власність за договором дарування, що набуте у такий спосіб майно не було спільною власністю подружжя, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору від 17 жовтня 2003 року дарування ОСОБА_3 квартири матері ОСОБА_5
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вказують на неправильне застосування норм матеріального права, що згідно п.п.3.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає встановленими такі факти та відповідні ним правовідносини.
ОСОБА_3 і ОСОБА_12 (дошлюбне прізвище ОСОБА_13) перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 серпня 1994 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2003 року шлюб розірвано (а.с. 9). Свідоцтво про розірвання шлюбу отримано ОСОБА_13 (шлюбне прізвище ОСОБА_12) 20 квітня 2004 року (а.с. 10).
23 листопада 2005 року ОСОБА_13 уклала шлюб з ОСОБА_15 (а.с. 68).
Від спільного життя ОСОБА_3 і ОСОБА_16 мають дочку ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).
З листопада 1994 року на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори ОСОБА_18 за реєстровим № 1-6883, ОСОБА_14, що діяла від імені ОСОБА_19 на підставі довіреності, посвідченої 28 жовтня 1994 року Шостою одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-11864, подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 що складалася з шести жилих кімнат, кухні, вбиральні, ванної, трьох коридорів, антресолі, сходів та мала загальну площу 198, 1 кв. м. Квартиру на праві власності ОСОБА_3 було зареєстровано в КП «Одеське МБТІ та РОН» 4 листопада 1994 року за реєстровим № 101 пр-134-667 (а.с. 120-121).
26 вересня 1997 року на підставі договору купівлі-продажу № 1338/97, укладеного на Одеській Новій Біржі, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_6 купив за 74 000, 00 грн. квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 198, 1 кв. м. Квартиру на праві власності ОСОБА_6 було зареєстровано в КП «Одеське МБТІ та РОН» З лютого 1999 року (а.с. 15-17, 122-123).
17 травня 1999 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_20 за реєстровим № 2413, ОСОБА_21, що діяв від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої 12 травня 1999 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_22, подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 198, 1 кв. м. Квартиру на праві власності ОСОБА_4 було зареєстровано в КП «Одеське МБТІ та РОН» 27 травня 1999 року за реєстровим № 106-р-667 (а.с. 124).
7 червня 1999 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_18 за реєстровим № 3-1884, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купив за 29 715, 00 грн. квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 198, 1 кв. м. Квартиру на праві власності ОСОБА_3 було зареєстровано в КП «Одеське МБТІ та РОН» 11 червня 1999 року (а.с. 15-17, 125).
6 серпня 2003 року на підставі договору, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_18 за реєстровим № 3-1837, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений Шостою одеською державною нотаріальною конторою 7 червня 1999 року за реєстровим № 3-1884, за яким у власність ОСОБА_3 перейшла квартира АДРЕСА_1. Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_20 17 травня 1999 року за реєстровим № 2413, повернуто ОСОБА_4 (а.с. 45). Квартира на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору дарування була зареєстрована в КП «Одеське МБТІ та РОН» 6 серпня 2003 року (а.с. 15-17, 124).
6 серпня 2003 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_23 за реєстровим № 6202, ОСОБА_24, що діяв від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої державним нотаріусом Шостої одеської нотаріальної контори 6 серпня 2003 року за реєстровим № 3-1840, подарував, а ОСОБА_3 прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 198, 1 кв. м. Квартира на праві власності ОСОБА_3 була зареєстрована в КП «Одеське МБТІ та РОН» 20 серпня 2003 року за реєстровим № 667 (а.с. 15-17, 126).
17 жовтня 2003 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_25 3а реєстровим номером 4442, ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_5 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 204, 8 кв. м. Квартиру на праві власності ОСОБА_5 було зареєстровано в КП «Одеське МБТІ та РОН» 24 жовтня 2003 року (а.с. 15-17, 127).
Майнові права та обов'язки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в період їх подружнього життя регулюються Кодексом про шлюб та сім'ю України (далі КпШС України).
Відповідно до положень ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожен з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном ( ст. 24 КпШС України).
В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними ( ст. 28 КпШС України).
Колегія суддів вважає встановленим і підтвердженим належними та допустимими доказами, що придбавши за нотаріально посвідченим 3 листопада 1994 року договором дарування в дар квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_3 на підставі ст. 24 КпШС України став власником такої особисто як роздільного майна подружжя, незважаючи на те, що одержав таку у власність під час шлюбу. Самостійно розпоряджаючись належним йому роздільним майном ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на біржі, 26 вересня 1997 року продав нерухоме майно ОСОБА_6 7 червня 1999 року ОСОБА_3 3а нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу купив у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1. Остання як продавець була власником квартири, прийнявши таку в дар від ОСОБА_6 на підставі договору дарування посвідченого нотаріально 17 травня 1999 року. Оскільки на час укладення з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 (нині ОСОБА_6), то з огляду на положення ст. 22 КпШС України квартира АДРЕСА_1 з 7 червня 1999 року стала майном, нажитим подружжям ОСОБА_3 і ОСОБА_12 (нині ОСОБА_6) за час шлюбу, а отже належним подружжю на праві спільної сумісної власності з рівністю права володіння, користування і розпорядження.
Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі ( ст. 23 КпШС України).
Угода - це юридичний факт, що грунтується на виникненні, зміні чи припиненні цивільних правовідносин. Угода купівлі-продажу є одночасно підставою припинення права власності на майно у продавця і виникнення права власності на це майно у покупця.
Таким чином, уклавши в період шлюбу з ОСОБА_12 (нині ОСОБА_6) з ОСОБА_4 7 червня 1999 року угоду купівлі-продажу квартири, ОСОБА_3 3 огляду на положення ч.2 ст. 23 КпШС України діяв за згодою другого з подружжя. З укладенням угоди купівлі-продажу у ОСОБА_4 припинилося право приватної власності, а у ОСОБА_3 і ОСОБА_12 (нині ОСОБА_6) виникло право приватної спільної сумісної власності як подружжя на нерухоме майно - квартиру.
Угода про розірвання договору купівлі-продажу теж є одночасно припиненням права власності на майно у колишнього покупця і поновлення права власності у колишнього продавця. За таких обставин, укладаючи угоду про розірвання договору купівлі-продажу в період шлюбу з ОСОБА_12 (нині ОСОБА_6), ОСОБА_3 3 огляду на положення ч.2 ст. 23 КпШС України мав діяти за згодою другого подружжя, до того ж ця згода повинна була бути висловлена у письмовій формі.
Необхідність згоди другого з подружжя на укладення угоди про розірвання договору купівлі-продажу передбачалась також і діючою на той час Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року № 152/361.
Колегією суддів встановлено і це не спростовано матеріалами справи, що згода ОСОБА_2 (у шлюбі ОСОБА_12) як дружиною на той час ОСОБА_3 на розірвання договору купівлі-продажу квартири у письмовій формі не надавалась, отже угода по розірванню договору купівлі-продажу, що була укладена 6 серпня 2003 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, в силу невідповідності такої закону є недійсною на підставі ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Недійсність угоди про розірвання договору купівлі-продажу квартири виключає належність квартири на праві власності ОСОБА_4 станом на 6 серпня 2003 року та, відповідно, вказує на те ОСОБА_4 не мала права на відчуження квартири 6 серпня 2003 року ОСОБА_3 передачею такої в дар. В силу невідповідності угоди дарування закону договір дарування квартири від 6 серпня 2003 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є недійсним на підставі ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Станом на 17 жовтня 2003 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_12 (нині ОСОБА_2), шлюб яких до того ж ще не було розірвано. На порушення положень ст. 23 КпШС України ОСОБА_3 без згоди дружини розпорядився майном подружжя, подарувавши 13 жовтня 2003 року квартиру матері ОСОБА_5 В силу невідповідності угоди дарування закону договір дарування квартири від 17 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є недійсним на підставі ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.
За недійсними угодами кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні все отримане за угодою.
Встановлено, що спірні угоди є безоплатними, квартира на даний час знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_5 в такій не проживає, оскільки мешкає в Республіці Молдова. ОСОБА_6 є зареєстрованою у спірній квартирі з 23 листопада 1994 року (а.с. 69). Вимог щодо вселення в квартиру чи вимог щодо застосування певних наслідків недійсності спірних угод ОСОБА_2 не заявляє.
З огляду на викладене, квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Виходячи з передбаченої ст. 28 КпШС України рівності часток кожного з подружжя, в тому числі й колишнього, при поділі спільного майна, частки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у власності на квартиру є рівними 1/2 для кожного. Підстав для відступу від начала рівності часток колегія суддів не вбачає.
Позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними. Належних та допустимих доказів того, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 мали місце грошові зобов'язання, між ОСОБА_26 і ОСОБА_4 уступка вимоги по таким не надано. Зазначені обставини не підтверджені й ОСОБА_6 Договори позики грошових коштів та застави нерухомого майна, а саме спірної квартири, як способу забезпечення виконання грошового зобов'язання, у письмовій формі з нотаріальним посвідченням таких не укладались. Обставини розірвання з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу квартири та укладення тією ж датою договору дарування є надуманими. Крім того, слід зазначити, що ці дії вчинялися в період розірвання шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_12 та виникнення між ними спорів щодо спільного майна подружжя.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.3 ст. 10 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 не довів обставини, на які посилався як на підставу заявлених ним вимог і заперечень проти вимог ОСОБА_2 За таких обставин, колегія суддів правових підстав для відмови ОСОБА_2 в позові та для задоволення позову ОСОБА_3 не вбачає.
У розподілі судових витрат у справі колегія суддів виходить з наступного.
При пред'явленні позову ОСОБА_2 сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 118, 00 грн., судовий збір в сумі 297, 15 грн. та 742, 88 грн. (а.с. 3-5).
При пред'явленні позову ОСОБА_3 сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7, 50 грн., судовий збір в сумі 8, 50 грн. (а.с. 147-148).
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_6 сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250, 00 грн., судовий збір в сумі 91, 38 грн.
З огляду на те, що у ціні позову слід виходити з ринкової вартості квартири, то судовий збір щодо вимог ОСОБА_2 має визначатися в сумі 850, 00 грн., для ОСОБА_3 в сумі 1700, 00 грн. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді першої інстанції були рівними 30, 00 грн.
Таким чином, з ОСОБА_3 в дохід держави за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає стягненню судовий збір в сумі 1691, 50 грн. (1700, 00 - 8, 5=1691, 50 грн.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 22, 50 грн. (30, 00 -7, 5=22, 50 грн.). З ОСОБА_2 в дохід держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає стягненню судовий збір в сумі 333, 62 грн. (1700, 00:2:2-91, 38=333, 62 грн.).
В порядку ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню понесені нею в суді першої інстанції судові витрати в загальній сумі 880, 00 грн. (850, 00+30, 00=880, 00 грн.).
Керуючись ст. 303, п.2 ч. 1 ст. 307, п.п.3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2009 року -скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
ОСОБА_10 Миколаївни до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на 1/2 частину квартири - задовольнити.
Визнати недійсним договір, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений 6 серпня 2003 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_18, зареєстрований в реєстрі за № 3-1837, про розірвання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою 7 червня 1999 року за реєстровим № 3-1884, зареєстрованого в КП «Одеське МБТІ та РОН» 11 червня 1999 року в книзі № 327 на стор.106 за реєстровим № 667.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_24, що діяв від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори 6 серпня 2003 року за реєстровим № 3-1840, і ОСОБА_3, посвідчений 6 серпня 2003 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_23, зареєстрований в реєстрі за № 6202.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_5, посвідчений 17 жовтня 2003 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_25, зареєстрований в реєстрі за № 4442.
Визнати квартиру АДРЕСА_1, придбану ОСОБА_3 у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_18, зареєстрованого в реєстрі за № 3-1884, - спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на /4 частину квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання правочинів купівлі-продажу недійсними, визнання правочину дарування дійсним -відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави за розгляд справи в суді першої інстанції судовий збір в сумі 1 691 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляді справи в сумі 22 грн. 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції судовий збір в сумі 333 грн. 62 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції, в сумі 880 грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.