14 липня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Вадовської Л.М.,
суддів - Ващенко Л. Г.,
Фадєєнко А.Ф.,
при секретарі - Фабіжевському B.C., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за апеляційними скаргами заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2008 року, -
Позивач ОСОБА_2, звернувшись 27 червня 2007 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що 25 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів в сумі, еквівалентній 30 000 євро, під зобов'язання повернення боргу до 25 травня 2007 року. 21 березня 2007 року між ним та ОСОБА_3 у укладено договір позики грошових коштів в сумі, еквівалентній 40 000 євро, під зобов'язання повернення боргу до 21 червня 2007 року. Відповідач надані в позику грошові кошти отримав, на підтвердження чого надав розписки, однак в обумовлений строк борг не повернув. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами займу в загальній сумі 490 000 грн. 00 коп. та судові витрати (а.с. 4-5).
Відповідач ОСОБА_3 в особі представника позов не визнав, посилаючись на те, що грошові кошти в борг не брав, розписки написав під тиском.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2008 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договорами позики в загальній сумі 490 000 грн. 00 коп. та судові витрати (а.с. 108-109).
В апеляційній скарзі заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_3, представник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Неправильність рішення суду апелянти мотивували порушенням норм матеріального та процесуального права.
Справа № 22 ц - 2627 - 2009 Категорія 27
Головуючий у першій інстанції Нікітіна С. Й.
Доповідач Вадовська Л.М.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав встановленим, що 25 лютого 2007 року і 21 березня 2007 року ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_2 в позику грошові кошти в сумі, еквівалентній 30 000 Євро та 40 000 Євро під зобов'язання повернення боргу до 25 травня 2007 року та 21 червня 2007 року відповідно. Суд визнав за належний і допустимий доказ укладення договорів позики розписки, складені 25 лютого 2007 року та 21 березня 2007 року. Зазначивши, що в обумовлений строк грошові кошти не повернуто, суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу 490 000, 00 грн.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вказують на неправильне застосування норм матеріального права, що згідно п.п.3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду, ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає встановленими такі факти та відповідні ним правовідносини.
Згідно положень статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Письмова форма договору має відповідати вимогам, передбаченим статтею 207 цього Кодексу.
Згідно позовних вимог ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 у власність грошові кошти в загальних сумах, еквівалентних 30 000 Євро і 40 000 Євро відповідно. Оскільки заявлені суми більш як у десять разів перевищували встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, то з огляду на положення ч. 1 ст. 1047 ЦК України договори позики підлягали укладенню у письмовій формі, до того ж письмова форма договорів мала відповідати вимогам, передбаченим статтею 207 цього Кодексу.
Встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори позики 25 лютого 2007 року та 21 березня 2007 року в письмовій формі не укладались. З огляду на розмір грошових коштів, переданих згідно доводів позивача в позику, укладення договорів позики у заявлених сумах в усній формі є недопустимим.
Таким чином, недодержання письмової форми договору є безспірним.
У разі недотримання письмової форми договору позики при вирішення спору сторони можуть обгрунтовувати свої доводи та заперечення будь-якими засобами доказування, крім показань свідків. Одним із таких засобів доказування є розписка як письмовий документ, що підтверджує передачу грошей позикодавцем позичальнику.
Встановлено, що ОСОБА_2 на підтвердження правовідносин позики надав розписки. На наявність інших засобів доказування позивач не посилається.
Даючи оцінку належності та допустимості вказаних засобів доказування, колегія суддів виходить з наступного.
Оригінали розписок в справі відсутні. Зі змісту наявних копій розписок вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 в борг 30 000 Євро і 40 000 Євро протягом місяця під зобов'язання повернення боргу через три місяці (а.с. 6-7). ОСОБА_3отримання грошових коштів в борг не визнає, написання розписок мотивує протиправними діями у відношенні нього зі сторони ОСОБА_2 та невідомих йому осіб, які називалися працівниками міліції, безпідставно звинувачували його у зберіганні наркотичних засобів, імітували проведення певних оперативно-розшукових дій тощо. Заперечення ОСОБА_3 правовідносин позики грошових коштів підтверджено зверненням до прокуратури, органів міліції з заявою про вчинення проти нього протиправних дій, направлених на позбавлення житла, та відповідною перевіркою правоохоронних органів вказаної заяви (а.с. 112-119, 184-186, 191-202). Доводи ОСОБА_3 не спростовано. Натомість достовірність викладених у зверненні в правоохоронні органи обставин підтверджує і судове рішення у кримінальній справі у відношенні громадянки ОСОБА_7, в ході розгляду якої було встановлено факти незаконного заволодіння житлом громадян та причетність до таких дій, зокрема, ОСОБА_2 (а.с. 187-190).
Таким чином, з огляду на обставини справи колегія суддів вважає, що розписки не є у даному випадку належним та допустимим доказом обгрунтування пред'явленого позову.
Крім того, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 не має на праві власності нерухомості, а його задекларовані доходи за 2006-2008 роки не дають підстав вважати, що ОСОБА_2 взагалі мав матеріальну можливість надавати будь-кому в позику грошові кошти в сумі, еквівалентній 70 000 Євро. До того ж, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мало знайомі, прожитковий мінімум та доходи останнього є мінімальними, спосіб життя не благонадійний. Однак при цьому ОСОБА_3 має на праві власності квартиру, в якій проживає один, про що було достовірно відомо ОСОБА_2 (а.с. 9, 11, 248, 250, 258-259).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень (ч.3 ст. 10 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог про стягнення боргу за договорами позики. Тому, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Судові витрати у справі сплачено (а.с. 1-3).
Керуючись ст. 303, п.2 ч. 1 ст. 307, п.п.3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2008 року -скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.