ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 липня 2021 року м. Київ № 640/11144/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Скочок Т.О., суддів Катющенка В.П. та Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Новик В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПриватного акціонерного товариства «Укргідроенерго»
доКабінету Міністрів України
провизнання протиправною та нечинною постанови від 04.12.2019 №1015 в частині,
за участі:
від позивача - Войтюк Д.В.,
від відповідача - Бєльський - Панасюк О.О.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним п. 3 Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 в частині його застосування до Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.05.2021).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що оскаржувану Постанову Кабінетом Міністрів України прийнято без її погодження як регуляторного акту з Державною регуляторною службою України та без аналізу регуляторного впливу, без повідомлення про оприлюднення та матеріалів до проекту, які б вказували на те, що при зміні базового нормативу було враховано галузеві властивості, вид господарської діяльності та обсяг прибутку, одержаного за 2018 рік, а також прогнозні і програмні документи економічного і соціального розвитку. У той же час, представником позивача наголошено на тому, що ПрАТ «Укргідроенерго» своєчасно та у повному обсязі виконано вимоги законів та підзаконних нормативно-правових актів щодо виплати дивідендів у розмірі 30% чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році. Натомість, залишок чистого прибутку у розмірі 70%, відповідно до затвердженого фінансового плану ПрАТ «Укргідроенерго» на 2019 рік, не могли бути внесені, з урахуванням того, що оскаржувана Постанова прийнята після спливу строку на прийняття рішення про нарахування дивідендів та після строку їх виплати, що порушує принцип правової визначеності та носить дискримінаційних характер по відношенню до ПрАТ «Укргідроенерго».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання, а також встановлено сторонам строки для подання до суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
Під час підготовчого провадження судом вжито заходи, передбачені положеннями ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що, судом ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
У призначене судове засідання 14.07.2021 з'явились представники сторін.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваної Постанови, прийнятої у межах наданих Кабінету Міністрів України повноважень. Так, представником відповідача вказано, що Постанова №1015 поширюється на визначене коло суб'єктів господарювання, а також розрахована на одноразове застосування, а тому оскаржувана Постанова не є регуляторним актом. У той же час, положення оскаржуваної Постанови не носять дискримінаційного характеру, оскільки не встановлюють для ПрАТ «Укргідроенерго» жодних обмежень чи заборон під час здійснення останнім господарської діяльності. При цьому, за твердженням представника відповідача, чинне законодавство України не встановлює заборон для господарських товариств, у статному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачувати дивіденди пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у разі несвоєчасності їх оплати із застосуванням певних наслідків.
Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 24.04.2019 №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави».
Пунктом 1 вказаної Постанови у первинній редакції визначено наступне:
«Затвердити базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році (далі - базовий норматив) господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств (далі - суб'єкти господарювання), які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток менше 50 млн. гривень, у розмірі 50 відсотків.
Для суб'єктів господарювання, які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток, що перевищує 50 млн. гривень, затвердити базовий норматив у розмірі 90 відсотків.
Для публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», акціонерних товариств «Українська залізниця» та «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» затвердити базовий норматив у розмірі 30 відсотків».
Надалі, п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» у п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» внесено наступні зміни:
1) в абзаці першому слова і цифри «які за результатами 2018 року отримали чистий прибуток менше 50 млн. гривень, у розмірі 50 відсотків» замінити словами і цифрами «у розмірі 90 відсотків»;
2) абзац другий виключити;
3) в абзаці третьому слова «, приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», акціонерних товариств «Українська залізниця» та «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» виключити;
4) доповнити пункт абзацом такого змісту:
«Суб'єктам управління корпоративними правами держави разом із суб'єктами господарювання забезпечити сплату до державного бюджету дивідендів на державну частку за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році у розмірі, визначеному абзацом першим цього пункту.».
Вважаючи п. 3 Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 в частині його застосування до ПрАТ «Укргідроенерго» протиправними та нечинними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень врегульовано положеннями ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, правила якої, згідно з п. 2 ч. 1 останньої, поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
У силу ч. 2 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Так, зі змісту оскаржуваних положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 вбачається, що останні стосуються обов'язку ПрАТ «Укргідроенерго» щодо відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності (ч. 3 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 9 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
У свою чергу, нормативно-правовим актом, який визначає правові основи управління об'єктами державної власності, є Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V (надалі - Закон №185-V).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №185-V, об'єктами управління державної власності є, зокрема, корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №185-V, суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України.
Приписами ч. 5 ст. 11 Закону №185-V визначено, що господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов'язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів.
Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, сплачують до Державного бюджету України дивіденди у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, нараховані пропорційно розміру державної частки (акцій) у їх статутних капіталах.
Господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру, засновником ПрАТ «Укргідроенерго» є Міністерство енергетики України (код ЄДРПОУ 37552996).
З огляду на викладене, ПрАТ «Укргідроенерго», у силу оскаржуваних положень Постанови, повинно сплатити дивіденди за 2018 рік до Державного бюджету України у строк до 01 липня відповідного року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку.
Як було зазначено вище, відрахування частини чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 11 Закону №185-V Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №702 затверджено Порядок формування та реалізації дивідендної політики держави (надалі - Порядок №702), яким визначено механізм формування Мінекономрозвитку разом з Мінфіном дивідендної політики держави, її реалізації суб'єктами управління корпоративними правами, що належать державі у статутному капіталі господарських організацій.
Дія цього Порядку поширюється на всі господарські організації з державною часткою у статутному капіталі, а також на господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких належить господарським товариствам, державна частка у статутному капіталі яких становить 100 відсотків, у тому числі на дочірні підприємства.
З урахуванням галузевих особливостей, виду господарської діяльності та обсягу прибутку, одержаного господарськими організаціями за минулі роки, на підставі показників, передбачених державним бюджетом і основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період, та прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку суб'єкти управління корпоративними правами держави щороку до 20 березня готують і подають Мінекономіки пропозиції щодо встановлення базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році (п. 5 Порядку №702).
Згідно з п. 6 Порядку №702, базові нормативи частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році, становлять не менш як 30 відсотків чистого прибутку.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що порядок відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою у статутному капіталі частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, має свою чітко визначену процедуру, яка передбачає певні етапи: (1) подання до Мінекономіки до 20 березня пропозицій; (2) щорічне затвердження Кабінетом Міністрів України за поданням Мінекономіки базових нормативів частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності господарських організацій у поточному фінансовому році; (3) виплата дивідендів безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств.
Відтак, виплата дивідендів до Державного бюджету України у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, у силу наведених законодавчих положень, завершується не пізніше 1 липня року, що настає за звітним.
Як було зазначено вище, первісно базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році, для ПрАТ «Укргідроенерго» встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 у розмірі 30 відсотків. Натомість, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 внесено зміни до Постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364, якими розмір дивідендів, який підлягає сплаті за 2018 рік, склав вже 90%.
Отже, лише з 04.12.2019 Кабінетом Міністрів України встановлено розмір дивідендів, який підлягає сплаті ПрАТ «Укргідроенерго» за 2018 рік, у розмірі 90%, що суперечить наведеним законодавчим положенням, згідно з якими, процедура відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою у статутному капіталі частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, завершується не пізніше 1 липня року, що настає за звітним.
Так, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» постановлено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною права власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для дотримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати так.
При цьому, найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).
З приводу викладеного суд звертає увагу на твердження представника позивача про те, що на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 ПрАТ «Укргідроенерго» здійснило виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 30%, що не заперечувалось представником відповідача під час судового розгляду справи. Решта чистого прибутку за 2018 рік (70%) ПрАТ «Укргідроенерго» використало у 2019 році на підставі рішення Міненерговугілля у власній господарській діяльності.
Разом з тим, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час визначення базового нормативу для позивача дотримано процедуру збирання необхідних даних, їх аналізу Мінекономрозвитку з наступним внесенням останнім пропозиції щодо величини базового нормативу на відповідний рік для подальшого затвердження Кабінетом Міністрів України. При цьому, з наведених норм права вбачається, що базові нормативи для кожного відповідного суб'єкта господарювання повинні встановлюватися з урахуванням: галузевих особливостей, виду господарської діяльності, обсягу прибутку. Ці критерії повинні бути зважені проти показників, передбачених державним бюджетом і основними напрямами бюджетної політики на наступний бюджетний період, прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку.
При цьому, у висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 09.12.2019 зазначено, що оскільки проектом Постанови пропонується збільшення розміру відрахувань частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету, а також базового нормативу у 2018 році для відповідних господарських товариств до 90%, то, на думку посадових осіб Міністерства юстиції України, слід враховувати, що чистий прибуток підприємства є основним джерелом його розвитку і вилучення 90% чистого прибутку до державного бюджету позбавляє підприємства можливості фінансування капітальних інвестицій за рахунок власних коштів, що унеможливлює оновлення матеріально-технічної бази, створення сучасних потужностей, зменшує рівень інвестиційної привабливості і конкурентноздатності підприємств та призводить до додаткового залучення кредитних коштів. Відтак, як зазначено у даному висновку, з метою уникнення негативних наслідків як для підприємств України, так і перспективі для економіки держави в цілому, встановлення частки відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, а також базового нормативу у розмірі 90% потребує додаткового обґрунтування.
Разом з тим, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається того, що наведені висновки Міністерства юстиції України враховано Кабінетом Міністрів України.
Як наслідок, суд дійшов до висновку, що у Кабінету Міністрів України були відсутні законодавчо мотивовані підстави для внесення до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 змін Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 в частині збільшення розміру дивідендів, які підлягають сплаті ПрАТ «Укргідроенерго» за 2018 рік, з огляду на невідповідність останньої в оскаржуваній частині положенням ч. 5 ст. 11 Закону №185-V у зв'язку із завершенням станом на 04.12.2019 процедури відрахування господарськими товариствами та організаціями з державною часткою у статутному капіталі частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, за 2018 рік, а також за відсутності доказів, які б обґрунтовували належність розміру дивідендів, встановлений для позивача оскаржуваною Постановою.
Щодо процедурних порушень під час прийняття оскаржуваної Постанови, допущених Кабінетом Міністрів України, суд зазначає про наступне.
Приписами п.п. 18 та 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; а індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.05.2020 у справі №804/340/18, законодавчо закріплено, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає сукупності певних ознак, зокрема таких як: 1) прийняття уповноваженим на це регуляторним органом; 2) встановлення, зміна чи скасування норм права; 3) застосування неодноразово та щодо невизначеного кола осіб.
Так, предметом оскарження у межах даної адміністративної справи є п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», яким у п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» внесено зміни (в частині, що стосується ПрАТ «Укргідроенерго»).
З приводу викладеного суд звертає увагу, що окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» вже були предметом судового розгляду у межах адміністративної справи №640/10694/19. Під час судового розгляду адміністративної справи №640/10694/19 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суд від 24.06.2020, встановлено, що Постанова Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 №364 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» є регуляторним актом. Отже, Постанова Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою вносяться зміни до регуляторного акту, за своєю правовою природою також є регуляторним актом.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом.
Аналіз Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» свідчить, що прийняттю регуляторного акта передує відповідна законодавчо визначена процедура, яка включає в себе, з-поміж іншого, погодження регуляторного акту з Державною регуляторною службою України, здійснення аналізу регуляторного впливу, повідомлення про оприлюднення та матеріалів до проекту.
У свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що оскаржувана Постанова винесена з належним аналізом регуляторного впливу, а проект регуляторного акту оприлюднено у встановленому порядку. Вказане свідчить про те, що відповідачем порушено принцип прозорості та врахування громадської думки, який полягає у відкритості для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковому розгляді регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковості та своєчасності доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
За висновком суду такі порушення, допущені відповідачем під час прийняття оскаржуваної Постанови, є самостійною підставою для визнання останньої протиправною та нечинною.
Суд критично ставиться до тверджень представника відповідача про те, що Кабінету Міністрів України, як вищому органу виконавчої влади, який забезпечує управління об'єктами державної власності, надано виключні дискреційні повноваження щодо затвердження та визначення розміру базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у відповідному році господарських товариств та суд не вправі втручатися у вирішення вказаного питання.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно з якою, національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom).
При цьому, слід також враховувати позицію Європейського Суду з прав людини щодо дискреційних повноважень, сформульовану наступним чином: закон, який надає дискреційні повноваження, не є сам по собі несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження і спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити особі належний захист від свавільного втручання влади (рішення ЄСПЛ від 24.03.1988 у справі «Олссон против Швеції» («Olsson v. Sweden»).
До того ж, у рішеннях у справах «Amann v. Switzerland» та «Rotaru v. Romania» Суд вказує на те, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимогу повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 22.03.2021 №208, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 270,00 грн., який підлягає присудженню на користь останнього у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та нечинним п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1015 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» в частині його застосування до Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго».
Зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.
Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (код ЄДРПОУ 20588716, адреса: 07300, Київська обл., м. Вишгород) документально підтверджені судові витрати у розмірі 2 270,00 грн. (двох тисяч двохсот сімдесяти грн. 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України (адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.О. Скочок
Судді: В.П. Катющенко
Н.В. Клочкова
Повний текст рішення складено 22.07.2021.