Справа № 420/8266/21
22 липня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду, через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про:
визнання протиправним та скасування рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №15-VIII від 12 березня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;
зобов'язання Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: з цільовим призначенням - землі запасу, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123783400:01:002:0450 (загальна площа 10,816 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Петродолинської сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Біляївського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів).
Адміністративний позов мотивовано наступним.
Земельний кодекс України встановлює порядок набуття права власності у межах норм безоплатної приватизації на конкретну земельну ділянку - шляхом подання клопотання із обов'язковим зазначенням місця розташування земельної ділянки, яке є основним критерієм для вирішення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою або відмови в цьому.
На думку ОСОБА_1 , ним було дотримано усі вимоги, передбачені частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, щодо порядку звернення з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, змісту такого клопотання, а також необхідних документів та матеріалів, які повинні бути додані до нього.
Проте, як зазначає ОСОБА_1 , Великодальницька сільська рада Біляївського району Одеської області протиправно та безпідставно позбавила його права на отримання земельної ділянки у нормах безоплатної приватизації, відмовивши із прийняттям рішення з підстав, які не відповідають вимогам ч.7 статті 118 Земельного кодексу України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду, розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Ухвала про відкриття провадження по справі була надіслана на офіційну електронну адресу Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області 25 травня 2021 року (а.с.46).
27 травня 2021 року, у відповідності ч.3 статті 129 КАС України, секретарем судового засідання складено довідку про ненадходження підтвердження отримання ухвали суду, яка долучена до матеріалів справи.
Зважаючи, що 22 червня 2021 року, на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року від Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області надійшов витяг з плану зонування витребуваний судом, суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження по справі.
Однак, у встановлений судом строк (п'ятнадцятиденний) відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Проте, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, може бути кваліфіковано судом, як визнання позову. Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на 22 липня 2021 року, інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.
14.01.2021 року, ОСОБА_1 звернувся до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням - землі запасу, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер 5123783400:01:002:0450 (загальна площа 10,816 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Петродолинської сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Біляївського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів) (а.с.19 зворотній бік).
ОСОБА_1 , починаючи з 14.01.2021 року, неодноразово звертався до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області з запитами на доступ до публічної інформації, в якому просив надати інформацію про земельну ділянку з кадастровим номером 5123783400:01:002:0450, зокрема, щодо цільового призначення вказаної земельної ділянки, її місцезнаходження, площі; хто є розпорядником вказаної земельної ділянки; чи використовуються за цільовим призначенням? чи перебуває дана земельна ділянка у користуванні? Якщо так, то в кого? чи використовується за договорами оренди? Якщо так, то надати копії відповідних договорів з додатками; чи передавалась зазначена земельна ділянка у власність сільських рад чи об'єднаних територіальних громад на момент звернення з даним запитом? Якщо так, то надати відповідні накази та акти прийому-передачі; повідомити, чи на вказану земельну ділянку видавалися дозволи на розроблення документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тощо (а.с.20 зворотній бік, 24 зворотній бік, 25-25 зворотній бік).
Листом №368/02-20 від 01.04.2021 року, Великодальницька сільська рада Біляївського району Одеської області повідомила ОСОБА_1 , що земельна ділянка з кадастровим номером 5123783400:01:002:0450 передана Великодальницькій сільській раді Біляївського району Одеської області наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (а.с.26).
Рішенням Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №150-VIII від 12 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки вказане заявником бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації (плану зонування території с. Петродолинське), розробленої на підставі рішення Петродолинської сільської ради №562-VI від 25.09.2015 року, згідно п.7 ч.1 статті 118 Земельного кодексу України (а.с.23 зворотній бік - 24).
Вважаючи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною, а своє право на безоплатну приватизацію земель - порушеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі - Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.
Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У силу пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин та виключену на підставі Закону №1423-IX від 28.04.2021 року) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, проте суд звертає увагу, що якщо земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб - додається погодження землекористувача.
Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (далі - Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні») виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з вимогами частини 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надається відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що рішення про надання дозволу або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.
Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас, суд зазначає, що у статті 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган у контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:
- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);
- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 року).
Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.
Наведений у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним. Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Рішенням Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №150-VIII від 12 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із зазначенням підстави - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації, а саме - плану зонування території с. Петродолинське, розробленого на підставі рішення Петродолинської сільської ради №562-VI від 25.09.2015 року.
У свою чергу, з відповідей Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області на запити позивача про доступ до публічної інформації №336/02-20, №365/02-20 та №363/02-20 від 01.04.2021 року, наявних у матеріалах справи вбачається, що цільове призначення бажаної ОСОБА_1 земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення; новий генеральний план села Петродолинське - не затверджений та продовжується дія рішення №67 від 26.03.1998 року «Про затвердження генерального плану села Петродолинське»; рішення ради про затвердження нового плану зонування - не приймалось, проект рішення «Про внесення змін до генерального плану села Петродолинське» - знаходиться на розгляді комісії з питань земельних відносин, природокористування, благоустрою та надзвичайних ситуацій (а.с.29 зворотній бік - 34).
Таким чином, посилання Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області в оскаржуваному рішенні, як на підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, а саме: у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації, спростовується зазначеними вище доказами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №15-VIII від 12 березня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 , оскільки підстави для його прийняття суперечать ст.118 Земельного кодексу України.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123783400:01:002:0450, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Однак, суд зауважує, що зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі, суд перебирає на себе повноваження суб'єкта владних повноважень.
У свою чергу, прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, буде ефективним та належним засобом захисту порушених прав позивача.
Суд зазначає, що наразі відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу.
Стосовно клопотання позивача про зобов'язання Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Позивачем не наведено суду будь-яких обґрунтувань, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 382 КАС України, одночасно з ухваленням рішення по справі.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.
Судом встановлено, що під час подання позовної заяви ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 гривень, який підлягає відшкодуванню.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся з вимогою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29500,00 гривень.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Судом встановлено, що 15.10.2020 року, між ОСОБА_1 та адвокатом Ковальчуком О.М. було укладено договір про надання правової допомоги №10/8-2, відповідно до якого адвокат приймає на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта на території України з метою набуття прав на землю орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на підставі Конституції України та Земельного Кодексу та захисту пов'язаних з цим прав та законних інтересів.
Відповідно до п.3 Договору адвокат та клієнт погоджують такі гонорарні відносини: зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000,00 грн./одна година; складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів - 1500,00 грн. один документ/1 година; написання позовної заяви до суду першої інстанції - 15000,00 грн. один документ/6 годин; написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 1500,00 грн. один документ/одна година; участь адвоката у судових засіданнях в судах першої інстанції - 3 000,00 грн. одна година/одне засідання; написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах першої інстанції - 5000,00 грн. один документ/три години; написання апеляційної скарги - 15000,00 грн. один документ/6-10 годин; написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах апеляційної інстанції - 5000,00 грн. один документ/3 години; участь адвоката у судових засіданнях в судах апеляційної інстанції - 4 000,00 грн./одна година; написання касаційної скарги - 15 000,00 гра один документ/5-10 годин; написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах касаційної інстанції - 5000,00 грн. один документ/3 години; участь адвоката у судових засіданнях в судах касаційної інстанції - 5 000,00 грн./3 години. Компенсація витрат, пов'язаних з виконанням цієї угоди, та інші або додаткові послуги умови мають бути врегульовані додатковою угодою.
18.05.2021 року, між ОСОБА_1 та адвокатом був підписаний акт прийому-передачі юридичних послуг, за яким на виконання п. 3 Договору про надання правової допомоги №10/8-2 від 15.10.2020 року, передано та прийнято наступні юридичні послуги: зустріч та усна консультація з клієнтом 1000,00 грн. (1 год.); складання та підготовка клопотання (від 13.01.2021 року), запитів (7 запитів, 8 годин) 12000,00 грн.; написання позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправним рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язати вчинити дії 15000,00 грн. (6 год.); написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження 1500,00 грн.(1 год.).
За прибутково-касовим ордером №10/8-2 від 18.05.2021 року адвокатом прийнято від ОСОБА_1 29500,00 гривень за надання послуг по договору про надання правової допомоги №10/8-2 від 15.10.2020 року.
Однак, суд зазначає, що дана адміністративна справи є типовою справою незначної складності. При цьому, у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває приблизно 50 аналогічних справ вказаного адвоката (подані в інтересах різних клієнтів-позивачів), в яких текст і зміст адміністративних позовів є повністю аналогічними.
За таких умов, суд критично ставиться до посилань адвоката, що підготовка адміністративного позову по справі №420/8266/21 зайняла у нього 6 годин робочого часу та вартість такої роботи становить 15000,00 гривень. Крім того, суд зауважує, що запити про написання яких зазначає адвокат у акті прийому-передачі юридичних послуг та клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд також в якості належного обґрунтування понесених позивачем витрат до уваги не приймає, оскільки такі запити також є шаблонними у всіх адміністративних справах.
Крім того, суд зазначає, що зустріч з клієнтом, надання консультації заявнику - фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому, не є такими, що належать до стягнення.
Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнути з відповідача на користь позивача 1000,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Вказана позиція суду відповідає позиції Верховного Суду висловленій у постанові №301/2534/16-ц від 31 липня 2020 року.
Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (67668, с. Великий Дальник, вул. Богдана Хмельницького 3, код ЄДРПОУ 04377693) про визнання протиправним та скасування рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №15-VIII від 12 березня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; зобов'язання Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5123783400:01:002:0450 (загальна площа 10,816 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Петродолинської сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Біляївського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів) - задовольнити частково.
Рішення Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №15-VIII від 12 березня 2021 року, у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати Великодальницьку сільську раду Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377693) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з цільовим призначенням - землі запасу, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер 5123783400:01:002:0450 (загальна площа 10,816 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Петродолинської сільської ради (що входить до Великодальницької сільської громади) Біляївського (раніше Овідіопольського) району Одеської області (за межами населених пунктів).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
У встановленні судового контролю за виконанням рішення суду - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377693) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім) гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377693) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Балан Я.В.