14 липня 2021 року Справа № 915/418/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.,
за участю сторін:
від позивача (представник позивача) - Вірченко І.П.,
від відповідача (представник відповідача) - Щедров Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”,
54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18; ЄДРПОУ 30083966;
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю “Миколаївський домобудівельний комбінат”,
54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 1; код ЄДРПОУ 01273160
про: стягнення 271592,26 грн.
Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №09-01/553 від 25.03.2021, в якій просить суд стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Миколаївський домобудівельний комбінат” заборгованість у розмірі 271592,26 грн.:
- 151374,58 грн. - сума основного боргу за теплову енергію;
- 2053,40 грн. - інфляційні втрати;
- 966,48 грн. - 3% річних;
- 117197,80 грн. - пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання №3393 про постачання теплової енергії в гарячій воді.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/418/21; враховуючи категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, ціну позову, значний розрахунок позовних вимог, відмовлено позивачу у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.04.2021, запропоновано відповідачу 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
20.04.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі на іншу дату, у зв'язку з перебуванням представника відповідача на лікарняному.
Ухвалою суду від 21.04.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 15.06.2021.
Відповідач відзив по суті позовних вимог до суду не надав; поштові відправлення з ухвалою суду від 05.04.2021 про відкриття провадження у справі та ухвалою суду від 21.04.2021 направлені на адресу відповідача, отримані ним 13.04.2021, 27.04.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
14.06.2021 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому позивач просить суд підготовче засідання призначене на 15.06.2021 розглянути за відсутності представника позивача.
Ухвалою суду від 15.06.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 06.07.2021.
Ухвалою суду від 15.06.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 14.07.2021.
06.07.2021 до суду від відповідача надійшов лист б/н від 06.07.2021, в якому відповідач надає пояснення по суті справи. Крім того, до зазначеного листа відповідачем додані копії документів, а саме, листа ТЕЦ №10-01/873 від 19.05.2021; акту від 30.07.2020 готовності до опалюваного періоду; листи ТОВ “Миколаївський домобудівельний комбінат” №415 від 11.12.2019, №403 від 02.12.2020; №23 від 15.01.2020.
14.07.2021 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення б/н від 14.07.2021 з додатками (копії: наказу від 20.04.2020 №14/4, акту про відокремлення нежитлового приміщення від 26.04.2020, фотографічних знімків).
14.07.2021 у судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечує, вказує, що нежитлове приміщення ТДВ «Миколаївський домобудівельний комбінат» за адресою: м. Миколаїв, ул. В.Чорновола, 1, було відокремлено (відключено) від централізованого опалення ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» шляхом демонтажу радіаторів опалення шляхом встановлення «байпасу» у квітні 2020 року, відключення відбулось на підставі наказу генерального директора ТДВ «Миколаївський домобудівельний комбінат» від 20.04.2020 № 14/4. Просить суд зменшити нараховані позивачем штрафні санкції, посилаючись на скрутне фінансове становище та несприятливу на даний час ситуацію на підприємстві, пов'язану зі скороченням штатної чисельності працівників.
14.07.2021 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, в яких зазначає, що власник нежитлового приміщення не має права самовільно здійснювати відключення від мереж централізованого теплопостачання, а самовільне відключення від мереж централізованого теплопостачання не є підставою для звільнення від оплати за теплову енергію. Проти зменшення штрафних санкцій заперечує.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
01.10.2015 між Публічним акціонерним товариством “Миколаївська теплоелектроцентраль”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” (енергопостачальна організація, позивач у справі) та ТДВ “Миколаївський домобудівельний комбінат” (споживач, відповідач у справі) було укладено Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №3393 (надалі - Договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (розділ 1 Договору).
Згідно п. 2.1 Договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби:
- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;
- гаряче водопостачання - потягом року;
- кондиціювання повітря.
До обов'язків енергопостачальної організації відноситься, зокрема, забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з Договором (п. 4.2.1 Договору).
Облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, у разі відсутності - розрахунковим способом (п. 5.1 Договору).
У відповідності до п. 5.3 Договору, споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 1 до договору.
Згідно п. 5.4 Договору, при відсутності приладів обліку або виході їх з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається енергопостачальною організацією, розрахунковим способом.
Пунктами 6.2 та 6.3 Договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за 20 днів до початку розрахункового періоду оплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.
Згідно п. 6.6 Договору, споживачу щомісяця направляється акт прийому-передачі теплової енергії в гарячій воді (за формою Додатка №3) за попередній місяць. Споживач зобов'язаний протягом п'яти календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу Енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом п'яти днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра Енергопостачальній організації, акт прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді вважається прийнятим Споживачем.
Сторонами погоджено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2016; Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 9.1, 9.4 Договору).
Додатком №1 до Договору є “Дані про об'єкти теплопоспоживання ТДВ “Миколаївський домобудівельний комбінат”, відповідно до яких об'єкти теплоспоживання відповідача перебувають за адресою: вул. Гмирьова, 1 та мають теплову навантаженість на опалення - 0,0680 Гкал/год, річна кількість теплової енергії - 142,961 Гкал.
У Додатку 1/1 до Договору “Обсяги постачання теплової енергії споживачу” зазначено, що енергопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію в гарячій воді для теплопостачання будинку, розташованого по вул. Гмирьова, 1 (офіс), в межах 142,961 Гкал/рік з максимальним тепловим навантаженням 0,0680 Гкал/год., зокрема на опалення 0,0680 Гкал/год.
Дата зняття споживачем показань приладів обліку - 20-те число поточного місяця; подання звіту енергопостачальній організації - не пізніше 25-го числа (п. 3 Додатку 1/1 до Договору).
У зв'язку з відсутністю повідомлень про припинення дії Договору, він автоматично пролонгований на наступні роки.
На виконання умов договору в опалювальний період 2020-2021 р.р. позивачем підключено подачу теплової енергії в гарячій воді до будинку, розташованого по вул. Гмирьова, 1 (що підтверджується нарядом на підключення системи опалення від 09.11.2020) та поставлено на указаний об'єкт теплову енергію в гарячій воді згідно актів прийому-передачі теплової енергії в гарячій воді:
- від 30.11.2020 №3393 на суму 19685,08 грн. з ПДВ (а.с.20);
- від 31.12.2020 №3393 на суму 41856,81 грн. з ПДВ (а.с. 20);
- від 31.01.2021 №3393 на суму 46077,29 грн. з ПДВ (а.с.21);
- від 28.02.2021 №3393 на суму 43755,40 грн. з ПДВ (а.с. 22).
На оплату поставленої теплової енергії позивачем виставлені ТДВ “Миколаївський домобудівельний комбінат” відповідні рахунки:
- №3393, згідно якого за період 01-30.11.2020 нараховано 19685,08 грн. з ПДВ (а.с. 16);
- №3393, згідно якого за період 01-31.12.2020 нараховано 41856,81 грн. з ПДВ (а.с. 17);
- №3393, згідно якого за період 01-31.01.2021 нараховано 46077,29 грн. з ПДВ (а.с. 18);
- №3393, згідно якого за період 01-28.02.2021 нараховано 43755,40 грн. з ПДВ (а.с. 19).
Зазначені акти та рахунки позивачем направлені відповідачу, що підтверджується реєстрами відправки споживачам остаточних рахунків та актів прийому-передачі теплової енергії та відповідними списками згрупованих поштових відправлень з відбитками штемпелів поштових відділень і фіскальними чеками поштових відділень за спірний період.
Відповідач заборгованість за поставлену теплову енергію не оплатив, що і зумовило позивача звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Не вважаються такими обставинами, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки (ст. 626 ЦК України).
На час розгляду справи відповідачем не надано суду доказів погашення залишку боргу за поставлену позивачем теплову енергію в гарячій воді у сумі 151374,58 грн.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 151374,58 грн. основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” про стягнення з ТДВ “Миколаївський домобудівельний комбінат” 3 % річних та інфляційних втрат, суд приходить до такого.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі “Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 №924/532/19).
На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 11.11.2020 по 12.03.2021 включно у сумі 966,48 грн. та збитків від інфляції у сумі 2053,40 грн. за період з грудня 2020 року по лютий 2021 року включно з урахуванням заборгованості за спожиту в опалювальному періоді 2020-2021 років теплову енергію.
Судом за допомогою програми “ІрLех” здійснено перерахунок 3% річних, та визначено, що розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача становить 842,08 грн.
У задоволенні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 124,40 грн. (966,48 грн. - 842,08 грн.) слід відмовити.
Судом за допомогою програми “IpLex” здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з грудня 2020 року по лютий 2021 включно та встановлено, що позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат арифметично правильно, відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2053,40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” про стягнення з ТДВ “Миколаївський домобудівельний комбінат” пені, суд приходить до такого.
Законодавством передбачено, що порушення зобов?язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України). Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема, штраф, пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов?язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов?язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов?язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
У відповідності до п. 7.2.2 Договору, споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 1,0% належної до сплати суми за кожен день прострочення, на підставі положення ЗУ від 20.05.1999 №686-XIV.
Водночас, згідно з частиною 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі №902/959/19 зауважує, що приписами частини 6 ст. 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
З розрахунку, який додається до позовної заяви, випливає, що пеня була обрахована на підставі пункту 7.2.2 Договору; при цьому умови, передбачені у наведеному вище пункті 7.2.2 Договору, неможливо визнати такими, що встановлюють інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Отже, в даному випадку нарахування штрафних санкцій належало здійснювати в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 117197,80 грн. нараховану:
- на зобов'язання листопада 2020 року за період 11.11.2020-22.03.2021 в розмірі 25984,31 грн.;
- на зобов'язання грудня 2020 року за період 15.12.2020-22.03.2021 в розмірі 41019,67 грн.;
- на зобов'язання січня 2021 року за період 12.01.2020-22.03.2021 в розмірі 32254,10 грн.;
- на зобов'язання лютого 2021 року за період 10.02.2020-22.03.2021 в розмірі 17939,71 грн.
Судом за допомогою програми “IpLех” здійснено перерахунок пені та встановлено, що нарахування пені в розмірі 117197,80 грн. є обгрунтованим та арифметично вірним.
Відповідно до ч. 3 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не задало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язань, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідно до приписів ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені та штрафу є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.
Керуючись вказаними нормами права, господарський суд здійснив оцінку ступеня вини відповідача в простроченні виконання зобов'язання за договором, причини неналежного виконання зобов'язання, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання за договором, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір належних до стягнення пені на 70%, а саме стягненню підлягає пеня у розмірі 35159,34 грн. (117197,80 грн. - 70%).
Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.
У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.ст.76,77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
У відповідності ч. 1 до ст. 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Враховуючи положення ч. 1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” у рішенні від 18.07.2006 та у справі “Трофимчук проти України” у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено на 99 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4033,14 грн. (4073,88 грн. х 99 %).
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд
1. Позов Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Миколаївський домобудівельний комбінат» (54028, м. Миколаїв, вул. Гмирьова, 1; код ЄДРПОУ 01273160) на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18; ЄДРПОУ 30083966):
- 151374,58 грн. - суму основного боргу за теплову енергію;
- 35159,34 грн. - пеню;
- 842,08 грн. - 3% річних;
- 2053,40 грн. - інфляційні втрати;
- 4033,14 грн. - судовий збір.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 22 липня 2021 року.
Суддя Н.О. Семенчук