13 липня 2021 року Справа № 915/338/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Ерідон”, вул. Богдана Хмельницького, 35, с. Чопилки, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, 08467 (код ЄДРПОУ 43106699)
адреса для листування: а/с 67, м. Київ, 03191
до відповідача Приватного підприємства “Агроном-2005”, вул. 228 Стрєлкової Девізії, 1/3, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56502 (код ЄДРПОУ 33321728)
до відповідача Приватного підприємства “Укрінтерпостач”, вул. Радянська, 1-А, с. Трикратне, Вознесенський район, Миколаївська область, 56534 (код ЄДРПОУ 30526451)
про стягнення грошових коштів в сумі 1 038 159, 36 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Нерода В.Ю.;
від відповідачів: представники не з'явились
До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма Ерідон” з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідачів Приватного підприємства “Агроном-2005” та Приватного підприємства “Укрінтерпостач”, як солідарних боржників:
- основну суму заборгованості за договором у сумі 735 117, 02 грн.;
- інфляційне збільшення заборгованості за договором у сумі 31 939, 69 грн.;
- 48,00 % річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 6.7 договору в розмірі 134 207, 32 грн.;
- проценти за користування товарним кредитом, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, умов пунктів 4 та 5 додатків до договору в розмірі 103 357, 37 грн.;
- пеню за договором в розмірі 33 537, 96 грн.
Всього 1 038 159, 36 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідачів витрати зі сплати судового збору в сумі 15 572, 39 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 35 000, 00 грн.
01.04.2021 року до господарського суду Миколаївської області від позивача, засобом електронного зв'язку, надійшла заява (ЕП: вх. № 4816/21), в якій позивач, керуючись ст. 46 ГПК України, просив суд заявлені позовні вимоги до ПП «Укрінтерпостач» як солідарного боржника залишити без розгляду.
Також позивач просив суд змінити підстави позову та вважати його наступним:
Стягнути з ПП “Агроном-2005” на користь ТзОВ "Фірма Ерідон":
- основну суму заборгованості за договором поставки № 243/20/58 від 15.11.2019 року у сумі 735 117, 02 грн.;
- інфляційне збільшення заборгованості за договором поставки № 243/20/58 від 15.11.2019 року у сумі 31 939, 69 грн.;
- 48,00 % річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 6.7 договору поставки № 243/20/58 від 15.11.2019 року в розмірі 134 207, 32 грн.;
- проценти за користування товарним кредитом, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, умов пунктів 4 та 5 додатків до договору поставки № 243/20/58 від 15.11.2019 року в розмірі 103 357, 37 грн.;
- пеню за договором поставки № 243/20/58 від 15.11.2019 року в розмірі 33 537, 96 грн.
Всього 1 038 159, 36 грн.
Стягнути з ПП “Агроном-2005” витрати зі сплати судового збору в сумі 15 572, 39 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 35 000, 00 грн.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року залишено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Ерідон” (вх. № 3992/21 від 17.03.2021 року) по справі № 915/338/21 в частині вимог до відповідача Приватного підприємства “Укрінтерпостач” про стягнення грошових коштів в сумі 1 038 159, 36 грн. без розгляду.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року судом прийнято заяву позивача в частині зміни підстав позову (ЕП: вх. № 4816/21 від 01.04.2021 року) до розгляду. Позовні вимоги розглядаються з урахуванням вищевказаної заяви.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 20.04.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року залишено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Ерідон” (вх. № 3992/21 від 17.03.2021 року) по справі № 915/338/21 в частині вимог до відповідача Приватного підприємства “Укрінтерпостач” про стягнення грошових коштів в сумі 1 038 159, 36 грн. без розгляду.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.04.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 01.06.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.06.2021 року відкладено підготовче засідання по справі на 16.06.2021 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.06.2021 закрито підготовче провадження у справі № 915/338/21. Розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 13.07.2021 року.
В судовому засіданні 13.07.2021 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.
12.07.2021 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача ПП "Агроном-2005", за допомогою системи “Електронний суд”, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 10599/21).
Клопотання мотивоване тим, що представник відповідача не може прибути в судове засідання через перебування в щорічній черговій відпустці та знаходження за межами Миколаївської області.
Розглянувши подане клопотання відповідача, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідач ПП "Агроном-2005" явку повноважного представника в жодне підготовче та судове засідання 20.04.2021, 01.06.2021, 16.06.2021 та 13.07.2021 не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (арк. 138, 157, 167).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Судом також враховано, що ухвалами суду відповідач не зобов'язувався судом на вчинення будь-яких процесуальних дій (подання доказів, вчинення процесуальних дій тощо).
Явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Крім того, судом враховано, що розгляд справи неодноразово відкладався судом саме за клопотаннями відповідача (від 20.04.2021, 01.06.2021, 14.06.2021), проте жодного разу в судові засідання представник відповідача не з'явився, що розцінюється судом як зловживання процесуальними правами та затягування строків розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки:
- відповідач неодноразово звертався до суду із клопотаннями про відкладення розгляду справи, які судом задовольнялись, тобто судом було забезпечено та надано достатньо часу відповідачу для реалізації процесуальних прав;
- будь-яких заяв, клопотань щодо вчинення процесуальних дій по даній справі відповідачем не подано;
- участь представників учасників справи у судовому засіданні не визнавалась судом обов'язковою;
- клопотання не містить обґрунтування неможливості розгляду справи за відсутності представника відповідача, а також необхідності особистої участі представника;
- приписами ГПК України не передбачено продовження строку розгляду справи по суті;
- представник відповідача не позбавлений був можливості прийняти участь у судовому засіданні та надати власні пояснення;
- відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження обставин, викладених в клопотанні;
- відповідач як юридична особа не позбавлений можливості взяти іншого представника.
Крім того, суд звертає увагу, що 02.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, яким статтю 197 ГПК України після частини третьої доповнено новою частиною (частиною четвертою) такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України".
На реалізацію зазначених положень наказом Державної судової адміністрації України № 196 від 23.04.2020 року затверджено "Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза приміщенням суду", яким передбачено, що учасники судового процесу беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Таким чином, учасники справи не позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції як у приміщенні суду, так і поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. При цьому суд враховує приписи ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача ПП "Агроном-2005".
Відповідач Приватне підприємство "Укрінтерпостач" в жодне судове засідання повноважного представника не направив. Ухвали суду отримано відповідачем, що підтверджується наявними в справі повідомленнями про вручення поштових відправлень (арк. 58, 140, 158, 166).
Інші заяви та клопотання відсутні.
ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем (боржником) ПП “Агроном-2005” умов договору поставки № 243/20/58 від 15.11.2019 року, а саме: зобов'язань щодо здійснення в повному обсязі оплати за отриманий товар, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість у спірній сумі та нараховано штрафні санкції, інфляційні втрати, 48 % процентів річних та проценти за користування товарним кредитом відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 525, 526, 543, 554, 625, 655, 712 ЦК України, ст. 193, 265 ГК України та умовами договорів.
У відповіді на відзив (вх. № 6142/21 від 23.04.2021) позивач зазначає наступне.
Позивач зазначає, що кожна видаткова накладна за якою здійснювалось відвантаження товару, містить визначену ціну товару у гривні, яка підлягає оплаті. Договір поставки №243/20/5 8 від 15.11.2019 не передбачає розрахунків у іноземній валюті. Враховуючи зазначене, на переконання позивача, нарахування штрафних санкцій та компенсаційних платежів на загальну суму боргу, що визначена у гривні, є абсолютно правомірним.
Щодо стягнення 48 % річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, то позивач вказує, що підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами договору. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Позивач вважає, що нараховані 48 % річних є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 ЦК України, та не відносяться до неустойки (штрафу чи пені), а відтак, не можуть бути зменшені на підставі ст. 551 ЦК України.
Розрахунок пені здійснено на загальну суму боргу, що виражена у національній валюті України та визнана відповідачем. Посилання відповідача на те, що із 31.12.2020 припинилося право позивача нараховувати пеню безпідставні та необгрунтовані, оскільки п. 6.8 договору поставки передбачено, що строк нарахування пені не обмежується ст. 232 ГК України та припиняється в день виконання зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 ЦК України, продовжується до 3 (трьох) років.
Позивач зазначає, що відповідач посилається на судові рішення, які були ухвалені при дослідженні різних правовідносин, які не є тотожними та/або аналогічними, що мають різний предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановленні судами при досліджені різних фактичних обставини.
Позивач вказує, що безпідставними є посилання відповідача на Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVTO-19», оскільки: між сторонами укладено договір поставки, предметом якого є поставка продукції виробничо-технічного призначення та умови якого передбачає відстрочення платежу; вказаний закон містить «преференції» для позичальників, що отримували у кредит грошові кошти; МПП Фірма «Ерідон» не є банківською та/або фінансовою установою, яка надає кредити та/або позики; МПП Фірма «Ерідон» не надавала ПП «Агроном-2005» на умовах кредиту грошові кошти.
Позивач посилається по постанову ВС від 18.12.2018 року по справі № 908/639/18.
2. Правова позиція (заперечення) відповідача ПП "Агроном-2005".
У відзиві на позовну заяву (вх. № 5485/21 від 13.04.2021) відповідач просить суд:
1. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені, 48% процентів річних, процентів за користування товарним кредитом, інфляційного збільшення заборго ваності.
2. Відстрочити виконання рішення суду на два місяці.
3. Зменшити розмір стягуваних витрат на правову допомогу.
В обґрунтування заперечень відповідач зазначає наступне.
Обов'язок зі сплати суми, що залишилася, відповідач не виконав через по важні причини: неврожай сільськогосподарських культур на земельних ділянках, які об робляє відповідач. Але на даний час відповідач визнає необхідність сплати даних коштів в сумі 735 117, 02 грн..
Щодо стягнення інфляційного збільшення, то відповідач, посилаючись на судову практику ВГСУ та ВС, зазначає, що позивач безпідставно нараховує інфляційні суми та просить їх стягнути з відповідача, оскільки сторони в договорі визначили інший спосіб компенсації знеці нення грошових коштів у вигляді перерахунку ціни товару відносно курсу національної валюти гривні до долара США, у той час як індекс інфляції розраховується лише відносно національної валюти.
Щодо стягнення 48 % річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, то відповідач, посилаючись на судову практику ВГСУ та ВС, зазначає, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті. Разом з тим, позивачем не визначена сума заборгованості в валюті договору, яка підлягає стягненню, та нарахування 48% річних здійснене не на заборгованість, визначену в валюті договору, а на гривневий еквівалент вартості товару.
Щодо стягнення пені відповідач вважає, що в цій частині позову також слід відмовити позивачу, оскільки розрахунок пені здійснено не у валюті договору, та нарахування здійснене не на заборгованість, визначену в валюті договору, а на гривневий еквівалент вартості товару.
Щодо стягнення процентів за користування товарним кредитом, то відповідач вказує, якщо виходити з умов договору, укладеного між сторонами, то він містить елементи договору продажу товару в кредит, тому до нього повинні застосовуватися положення ст. 1054-1057 ЦК України. Однак Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» (набрав чинності 04.07.2020).
Таким чином, відповідач вважає, що положення даного закону підлягають застосуванню до спірних відносин. Та відповідно до нього дані штрафні санкції не повинні нараховуватися та стягуватися з відповідача.
Відповідач зазначає, що в тому числі ці положення підлягають застосуванню до вимог про нарахування 48 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України та п. 6.7 Договору.
У відзиві на позовну заяву відповідач, посилаючись на ст. 130 ГПК та ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, зазначає, що з врахуванням визнання відповідачем позову в частині стягнення несплаченої суми за договором, позивачу належить повернути з Державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору, а 50 % сплаченого судового збору в рівнозначній сумі належить покласти на відповідача.
Також відповідач у відзиві на позову заяву, посилаючись на ст. 238 та 331 ГПК України, просить відстрочити виконання рішення суду, у зв'язку з обставинами, що ускладнюють виконання відповідачем даного рішення у справі, врахувавши його матеріальний та фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Відстрочення виконання рішення сприятиме, як можливості продовження господарської діяльності відповідача та зробить реальною можливість отримання боргу позивачем. Також відповідач просить суд врахувати часткову оплату за товар та визнання позову в частині залишку вартості товару.
Заперечення обґрунтовані приписами ст. 610-612, 625, 695, 1057 ЦК України, ст. 216 ГК України, ст. 1, 15, 27 Закону України «Про Національний банк України» та практикою ВГСУ та Верховного Суду.
13.04.2021 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача ПП "Агроном-2005" надійшла заява про часткове визнання позовних вимог (вх. № 5486/21 від 13.04.2021), а саме в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 735 117, 02 грн. (арк. 96-97).
13.04.2021 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача ПП "Агроном-2005" надійшло клопотання про зменшення неустойки (вх. № 5488/21 від 13.04.2021 року), в якому відповідач просить суд зменшити розмір пені до 90 %.
3. Правова позиція (заперечення) відповідача ПП "Укрінтерпостач".
Відповідач не скористався наданим йому ст. 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
15.11.2019 року між ТзОВ «Фірма Ерідон» (постачальник) та ПП «Агроном-2005» (покупець) було укладено договір поставки № 243/20/58 (арк. 22-27).
До договору сторонами складено додатки № 243/20/58/4-ЗЗР від 27.05.2020, № 243/20/58/7-ЗЗР від 03.10.2020, № 243/20/58/3-ПЗ від 25.05.2020, № 243/20/58/5-ЗЗР від 27.05.2020, якими сторони погоджували кількість товару, вартість кожної партії поставки товару, умови та строки поставки, оплати, відповідальність сторін (арк. 28-35).
Відповідно до п. 9.2 договору договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Відповідно до п. 9.3 договору цей договір, включаючи додатки до нього, складає повний обсяг домовленостей сторін та замінює собою всі попередні усні або письмові проекти, договори, домовленості та угоди, усні або письмові, укладені між сторонами щодо предмету цього договору. Будь-які зміни або доповнення до договору дійсні лише у випадку, якщо вони викладені у письмовій формі та підписанні повноважними представниками обох сторін.
Договір та всі додатки підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах цього договору постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - «товар»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого товару.
Відповідно до п. 1.2 договору найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у додатках до цього договору.
Відповідно до п. 2.2 договору ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Еквівалент ціни товару в іноземній валюті, який зазначено в додатку до цього договору, є незмінним на весь період дії цього договору.
Відповідно до п. 2.3 договору загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна.
Відповідно до п. 3.1 договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Відповідно до п. 3.2 договору сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару (надалі «курс Міжбанку»). Для визначення «курсу Міжбанку» сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до цього договору (надалі - «Джерело курсу іноземних валют»).
Відповідно до п. 3.3 договору оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється покупцем на підставі рахунку на оплату, сформованого постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1 та 3.2 договору. Термін дії рахунку на оплату складає 3 (три) банківські дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється постачальником виходячи з курсу Міжбанку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється покупцем, з дотриманням умов п. 3.2 та 3.5 цього договору.
Відповідно до п. 3.5 договору в тому разі, коли на день проведення покупцем оплати товару, отриманого на умовах відстрочення оплати, з використанням вексельного способу розрахунки (дата зарахування коштів або передачі векселів), курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов пункту 3.2. цього договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення вартості товару, яка підлягає оплаті покупцем, застосовують формулу:
С= А 1 х В
А 2
Де:
С - вартість товару, що підлягає оплаті;
В - вартість неоплаченого товару за відповідними видатковими накладними;
А 1 - курс іноземної валюти на дату оплати товару, визначений згідно умов договору;
А 2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно умов договору.
У разі, коли на момент проведення розрахунків (па дату здійснення оплати або передачі векселів) курс продажу іноземних валют, визначений у відповідності до умов пункту 3.2. договору, буде меншим за відповідний курс, використаний на момент оформлення видаткових накладних, покупець проводить оплату отриманого товару, виходячи із курсу продажу іноземних валют, використаного на дату оформлення видаткових накладних.
Відповідно до абз. 2 п. 3.4 договору оформлення видаткових накладних на товар, який постачається на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється за цінами, визначеними на дату формування видаткової накладної з дотриманням умов п. 3.2 цього договору.
Відповідно до п. 3.6 договору товар, що був отриманий покупцем, в межах цього договору тільки за видатковими накладними (без підписання додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає повній оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.3 цього договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання.
Відповідно до п. 5.1 договору умови та строки поставки товару зазначаються у додатках до цього договору або у рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки.
Відповідно до п. 5.3 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником покупця. Підпис представника покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки покупця та свідчить про отримання товару покупцем: по кількості - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та проходження товару.
Відповідно до п. 6.1 договору за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього договору.
Як вказано вище, до договору між сторонами складено додатки, якими сторони погодили наступні умови:
- Додатком № 243/20/58/3-ПЗ від 25.05.2020 року погоджено поставку товару на загальну суму 98 480, 40 грн. з ПДВ (еквівалент 3 050, 60 доларів США) (арк. 32-33);
- Додатком № 243/20/58/4-ЗЗР від 27.05.2020 року погоджено поставку товару на загальну суму 466 788, 66 грн. з ПДВ (еквівалент 14 436, 50 доларів США) (арк. 28-29);
- Додатком № 243/20/58/5-ПЗ від 27.05.2020 року погоджено поставку товару на загальну суму 312 809, 64 грн. з ПДВ (еквівалент 9 674, 50 доларів США) (арк. 34-35);
- Додатком № 243/20/58/7-ЗЗР від 03.10.2020 року погоджено поставку товару на загальну суму 77 963, 16 грн. з ПДВ (еквівалент 2 291, 30 доларів США) (арк. 30-31).
Відповідно до п. 3 Додатків до договору № 243/20/58/3-ПЗ від 25.05.2020 року, № 243/20/58/4-ЗЗР від 27.05.2020 року, № 243/20/58/5-ПЗ від 27.05.2020 року оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2-3.3 договору поставки в наступному порядку: 100 % від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 12.10.2020 р.
Відповідно до п. 3 Додатку № 243/20/58/7-ЗЗР від 03.10.2020 року оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2-3.3 договору поставки не пізніше 25 календарних днів з моменту отримання товару за видатковими накладними шляхом перерахування суми, належної до сплати на розрахунковий рахунок постачальника. Сторони визначили, що для товару який постачається на умовах цього додатку, термін дії рахунків-фактури складає 3 банківських дні з моменту його оформлення.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 910 117, 02 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (арк. 36-42), а саме:
- видаткова накладна № 45003 від 27.05.2020 на суму 98 636, 16 грн. (товар поставлено в межах додатку № 243/20/58/3-ПЗ від 25.05.2020 року; граничний строк оплати - 12.10.2020 року включно);
- видаткова накладна № 45473 від 28.05.2020 на суму 313 170, 36 грн. (товар поставлено в межах додатку № 243/20/58/5-ПЗ від 27.05.2020 року; граничний строк оплати - 12.10.2020 року включно);
- видаткова накладна № 45470 від 28.05.2020 на суму 420 388, 80 грн. (товар поставлено в межах додатку № 243/20/58/4-ПЗ від 27.05.2020 року; граничний строк оплати - 12.10.2020 року включно);
- видаткова накладна № 82362 від 15.10.2020 на суму 10 629, 54 грн. (товар поставлено в межах додатку № 243/20/58/7-ЗЗР від 03.10.2020 року; граничний строк оплати - 09.11.2020 року включно);
- видаткова накладна № 83488 від 22.10.2020 на суму 28 255, 68 грн. (товар поставлено в межах додатку № 243/20/58/7-ЗЗР від 03.10.2020 року; граничний строк оплати - 16.11.2020 року включно);
- видаткова накладна № 84484 від 28.10.2020 на суму 31 922, 64 грн. (товар поставлено в межах додатку № 243/20/58/7-ЗЗР від 03.10.2020 року; граничний строк оплати - 22.11.2020 року включно);
- видаткова накладна № 84917 від 01.11.2020 на суму 7 113, 84 грн. (товар поставлено в межах додатку № 243/20/58/7-ЗЗР від 03.10.2020 року; граничний строк оплати - 26.11.2020 року включно).
Підставою поставки товару у вищевказаних видаткових накладних зазначено договір № 243/20/58 від 15.11.2019 року.
У видаткових накладних зазначено, що сторони підтверджують, що вищезазначена продукція прийнята покупцем по кількості відповідно до зазначених даних. Покупцем перевірено цілісність упаковки, тари, пломб (за їх наявності) та маркування товару та одержано відповідні документи щодо якості та походження отриманого товару.
Всі вищевказані накладні підписано та скріплено печатками сторін.
Відповідачем за поставлений на підставі договору № 243/20/58 від 15.11.2019 року товар проведено часткову оплату на суму 175 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 202 від 23.10.2020 (арк. 43).
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 735 117, 02 грн. (910 117, 02 грн. - 175 000, 00 грн.).
Невиконання відповідачем обов'язку за договором в частині здійснення оплати за поставлений товар мало наслідком виникнення заборгованості та нарахування позивачем інфляції, 48 % річних, процентів за користування товарним кредитом та пені, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.
V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом вище, підтверджена матеріалами справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 735 117, 02 грн. Наявність заборгованості відповідачем не спростовано, як і не подано доказів оплати вказаної заборгованості, строк оплати якої настав згідно умов п. 3 додатків до договору.
Судом також враховано, що в заяві про часткове визнання позовних вимог (вх. № 5486/21 від 13.04.2021) відповідачем ПП "Агроном-2005" визнано суму заборгованості в розмірі 735 117, 02 грн.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 735 117, 02 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 735 117, 02 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
2. Щодо вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом.
Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ч. 1 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 694 ЦК України товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
В свою чергу відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст. 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (постанова КГС від 18.12.2018 по справі № 908/639/18).
Судом також враховано правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постанові КГС ВС від 10.09.2018 по справі № 908/24/18, в постанові КГС від 18.12.2018 по справі № 908/639/18.
Відповідно до п. 4 додатків № 243/20/58/3-ПЗ від 25.05.2020 року, № 243/20/58/4-ЗЗР від 27.05.2020 року, № 243/20/58/5-ПЗ від 27.05.2020 року до договору у разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.
Відповідно до п. 4 додатку № 243/20/58/7-ЗЗР від 03.10.2020 до договору у разі порушення покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару, що був поставлений на умовах відстрочення оплати у строк зазначений в п. 3 цього додатку, на строк понад 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 48 % річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.
Відповідно до п. 5 додатків до договору нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар піддягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
У зв'язку з тим, що заборгованість відповідача становить більше 15 календарних днів, позивач просить суд стягнути з відповідача 103 357, 37 грн. - відсотків за користування товарним кредитом, нараховані за періоди:
- по видатковій накладній № 45470 від 28.05.2020 року за період з 13.10.2020 по 04.03.2021 року нараховано 36 % за користування товарним кредитом, виходячи із суми заборгованості в розмірі 245 388, 80 грн. (з урахуванням оплати в сумі 175 000 грн.);
- по видатковій накладній № 82362 від 15.10.2020 року за період з 10.11.2020 по 04.03.2021 року нараховано 48 % за користування товарним кредитом, виходячи із суми заборгованості в розмірі 10 629, 54 грн.;
- по видатковій накладній № 83488 від 22.10.2020 року за період з 17.11.2020 по 04.03.2021 року нараховано 48 % за користування товарним кредитом, виходячи із суми заборгованості в розмірі 28 255, 68 грн.;
- по видатковій накладній № 84484 від 28.10.2020 року за період з 23.11.2020 по 04.03.2021 року нараховано 48 % за користування товарним кредитом, виходячи із суми заборгованості в розмірі 31 922, 64 грн.;
- по видатковій накладній № 84917 від 01.11.2020 року за період з 27.11.2020 по 04.03.2021 року нараховано 48 % за користування товарним кредитом, виходячи із суми заборгованості в розмірі 7 113, 84 грн.;
- по видатковій накладній № 45003 від 27.05.2020 року за період з 13.10.2020 по 04.03.2021 року нараховано 36 % за користування товарним кредитом виходячи із суми заборгованості в розмірі 98 636, 16 грн.;
- по видатковій накладній № 45473 від 28.05.2020 року за період з 13.10.2020 по 04.03.2021 року нараховано 36 % за користування товарним кредитом, виходячи із суми заборгованості в розмірі 313 170, 36 грн.
Перевіривши нарахування процентів за користування товарним кредитом, судом встановлено, що розрахунок процентів здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до умов договору та вимог законодавства. Періоди визначено правильно відповідно до умов п. 5 додатків до договору.
Законом України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» № 691-IX від 16.06.2020 (набрав чинності 04.07.2020) доповнено розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України пунктом 8 та розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 15 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Враховуючи, що предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення коштів за договором поставки, положення вищевказаного закону не застосовуються судом до спірних правовідносин.
Отже, нарахування процентів в сумі 103 357, 37 грн. є обґрунтованим та підставним. В цій частині позов підлягає задоволенню.
3. Щодо вимоги про стягнення 48 % процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 4 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у спраі № 464/3790/16-ц).
Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині визначення 3 % річних у доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у спраі № 464/3790/16-ц).
ВП ВС у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц зазначила, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 року по справі № 130/2604/18.
Можливість стягнення інфляційних втрат залежить від вираження валюти у самому договорі, а не від стягнення судом кредиту відповідно до обмінного курсу гривні на відповідну дату (постанова Верховного Суду від 03.03.2021 року по справі № 130/2604/18).
Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро), зазначається у додатках до цього договору.
Відповідно до п. 2.2 договору ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах цього договору. Еквівалент ціни товару в іноземній валюті, який зазначено в додатку до цього договору, є незмінним на весь період дії цього договору.
Відповідно до п. 2.3 договору загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. договору.
Відповідно до п. 3.1 договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього.
Відповідно до п. 3.2 договору сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару (надалі «курс Міжбанку»). Для визначення «курсу Міжбанку» сторони використовують дані, розмішені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до цього договору (надалі - «Джерело курсу іноземних валют»).
Крім того, умовами п. 3.5 договору сторони узгодили формулу перерахунку вартості товару у випадку, якщо на день проведення оплати курс іноземної валюти, визначений з дотриманням умов п. 3.2 договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної.
Відповідно до п. 6.7 договору в разі невиконання покупцем зобов'язання щодо сплати товару у відповідності до умов цього договору, покупець відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48 % річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь. Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст. 625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку. Умовами договору сторони погодили виконання зобов'язання (оплату) в національній валюті України (гривні) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті. Вартість товару в додатках до договору виражена у гривні з визначенням еквівалента в іноземній валюті. При цьому, умовами п. 3.2, п. 3.5 договору сторони погодили можливість перерахунку вартості товару у випадку зміни курсу іноземної валюти. Водночас оплата за поставлений товар в будь-якому разі за умовами договору здійснюється національній валюті України (гривні).
Позивачем нараховано відповідачу 31 939, 69 грн. - інфляційних втрат від суми заборгованості по кожній видатковій накладній окремо.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач нараховує індекс інфляції на грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, а також враховуючи, що втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (п. 3.5 договору), то підстави для нарахування та стягнення інфляційних відсутні. Отже, в задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 31 939, 69 грн. слід відмовити.
Позивачем нараховано відповідачу 134 207, 32 грн. - 48 % річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України та умов п. 6.7 договору від суми заборгованості по кожній видатковій накладній окремо з урахуванням здійсненої відповідачем оплати. Періоди нарахування визначено позивачем правильно відповідно до умов договору. Періоди та суми, на які здійснено нарахування відсотків річних по ст. 625 ЦК України, аналогічні періодам та сумам, зазначеним позивачем при нарахуванні процентів за користування товарним кредитом.
Оскільки умовами договору зобов'язання з оплати за товар визначено в гривнях, відповідно позивачем правильно здійснено нарахування відсотків річних на суму заборгованості в національній валюті України (гривні). Отже, помилковими є твердження відповідача щодо неправильного визначення позивачем суми боргу в гривні.
Перевіривши нарахування 48 % річних, судом встановлено, що розрахунок 48 % річних здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до умов п. 6.7 договору та вимог законодавства. Отже, нарахування 48 % річних в сумі 134 207, 32 грн. є обґрунтованим та підставним. В цій частині позов підлягає задоволенню.
4. Щодо вимоги про стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до п. 6.1 договору за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього договору.
Відповідно до п. 6.2 договору крім відповідальності, встановленої п. 6.1 цього договору покупець:
- за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 6.8 договору сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін до цього договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).
Відповідно до п. 9.2 договору договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Позивачем нараховано відповідачу 33 537, 96 грн. пені по кожній видатковій накладній окремо. Детальний розрахунок пені, здійснений позивачем, зазначено в позовній заяві (арк. 6-9).
Перевіривши розрахунок суми пені, судом встановлено, що при нарахуванні суми пені позивачем допущено арифметичні помилки.
Судом здійснено перерахунок розміру пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення по кожній видатковій накладній окремо та встановлено, що пеня становить 33 551, 81 грн.
Проте, суд, не виходячи за межі позовних вимог, дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення пені у заявленій до стягнення позивачем сумі 33 537, 96 грн.
5. Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені.
Судом враховано, що відповідачем подано клопотання (вх. № 5488/21 від 13.04.2021 року), в якому відповідач просить суд зменшити розмір пені до 90 %.
В обґрунтування заяви відповідачем зазначено, що протягом періоду 2019-2020 для підприємства відповідача були тяжкі умови для здійснення господарської діяльності. Через вкрай несприятливі умови восени 2019 року не зійшли та загинули посіви озимих культур, на урожай яких підприємство відповідача розраховувало в 2020 році. Так само не було сприятливих умов для вирощування та отримання належного урожаю соняшника 2020 року.
В тому числі відповідач не отримав очікуваного обсягу урожаю на ділянках, які перебувають під обтяженнями згідно укладених на користь позивача фінансових аграрних розписок.
Крім того, наклалась вкрай негативна ситуація на світовому ринку товарів та в банківській сфері через пандемію з коронавірусу, через що відповідач позбавлений можливості в повній мірі користуватись фінансовими та кредитними ресурсами.
Відповідач не припинив здійснення господарської діяльності та в 2020, 2021 роках здійснював засівання сільськогосподарськими культурами.
Відповідач не відмовляється від того, що має невиконані зобов'язання за договорами з контрагентами. В тому числі має заборгованість перед ТОВ «Фірма Ерідон».
Зі свого боку позивач не надає доказів того, що невиконання зобов'язань з боку відповідача призвело до непоправних збитків.
Позивач заперечив проти зменшення неустойки з підстав, зазначених у запереченнях на клопотання про зменшення неустойки (вх. № 6143/21 від 23.04.2021). Позивач зазначає, що відповідач не звертався до позивача з проханням не нараховувати йому компенсаційні платежі та штрафні санкції; не надав доказів неможливості виконання зобов'язання; не звертався із проханням пролонгації боргу; не надав доказів на підтвердження скрутного фінансового становища; не повідомляв про настання форс-мажорних обставин.
Розглянувши подане клопотання відповідача, дослідивши та оцінивши подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 року справі 905/2009/17.
Отже, з наведених норм випливає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов'язком суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.
Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Проаналізувавши правові позиції сторін, врахувавши, що основним видом діяльності відповідача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, враховуючи несприятливі умови для вирощування зернових насіння олійних культур у 2019-2020 роках, враховуючи оголошення в Україні карантину у зв'язку із поширенням короновірусної інфекції, врахувавши збалансованість інтересів сторін, причини та строк прострочки платежів, визнання відповідачем основного боргу та часткове погашення боргу, захист майнових прав позивача та компенсацію за порушення грошового зобов'язання шляхом стягнення 48 % річних та процентів за користування товарним кредитом, що становить 32 % від суми основного боргу (тобто третя частина боргу), відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, а також враховуючи, що застосування штрафних санкцій спрямоване на стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013; постанова КГС ВС від 10.04.2019 № 905/1005/18), водночас врахувавши, що позивач є самостійним суб'єктом господарювання та аналогічно позивачу здійснює свою діяльність в умовах пандемії, врахувавши, що сторони є вільними в укладенні договору (ст. 627 ЦК України) й відповідач, укладаючи та підписуючи договір, був обізнаний з його умовами та погодився на виконання останніх, а позивач в свою чергу має право розраховувати на належне виконання зобов'язання, оскільки несплата заборгованості протягом тривалого часу порушує інтереси позивача та призводить до негативних наслідків для нього, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та можливість зменшення розміру пені на 50 % до 16 768, 98 грн. (50 % х 33 537, 96 грн.). В цій частині позов підлягає задоволенню.
В частині стягнення пені в сумі 16 768, 98 грн. судом відмовлено, у зв'язку зі зменшенням розміру пені.
6. Щодо відстрочення виконання рішення суду.
Відповідач у відзиві на позов (вх. № 5485/21 від 13.04.2021 року) в обґрунтування клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду на два місяці просив врахувати обставини, що ускладнюють виконання відповідачем даного рішення у справі, його матеріальний та фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, зважаючи на те, що відстрочка виконання рішення сприятиме, як можливос ті продовження господарської діяльності відповідача та зробить реальною можливість отримання боргу позивачем. Відповідач просив суд врахувати часткову оплату придбаного товару та ви знання позову в частині стягнення залишку вартості товару за договором купівлі-продажу, а також врахувати Закон України від 18.06.2020 року № 731-IX (який набрав чинності 17.07.2020 р.), щодо процесуальних строків та продовження карантинних заходів.
Відповідач також зазначає, що в серпні 2021 очікує кошти від урожаю 2021, що надасть можливість розрахуватись з боргами.
Позивач заперечив проти відстрочення виконання рішення суду з підстав, зазначених у відповіді на відзив (вх. № 6142/21 від 23.04.2021), вказавши, що несплата заборгованості протягом тривалого часу порушує інтереси позивача та призводить до негативних наслідків для нього. Загальна кількість прострочення становить 191 день (з 13.10.2020 по 22.04.2021 - дата написання відповіді на відзив).
Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про його задоволення з огляду на наступне.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року по справі № 11-рп/2012).
Поряд з цим, господарським процесуальним законодавством передбачено механізм відстрочення виконання рішення за наявності певних умов.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вказані норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Так, згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Тобто, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 року у справі “Корнілов та інші проти України”, заява № 36575/02, тривалість виконання вісім місяців).
Таким чином, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
З метою реального виконання рішення суду, беручи до уваги інтереси обох сторін, враховуючи те, що відповідачем частково визнано позовні вимоги та частково проведено оплату за отриманий товар, що свідчить про те, що відповідач не ухиляється від виконання свого обов'язку, враховуючи очікування відповідачем в серпні 2021 року надходження грошових коштів від майбутнього врожаю 2021 року, що дозволить здійснити розрахунки з позивачем та водночас уникнути припинення господарської діяльності відповідача, а також враховуючи, що строк, на який відповідач просить відстрочити виконання рішення суду (2 місяці) не є надмірно тривалим, а заборгованість є значною, суд дійшов висновку про задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення та наявність правових підстав для відстрочення виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 13.07.2021 року по справі № 915/338/21 на два місяці.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 5485/21 від 13.04.2021 року) зазначає, що визнає позовні вимоги в частині стягнення несплаченої суми за договором поставки в сумі 735 117, 02 грн., у зв'язку з чим просить суд повернути позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору.
Судом встановлено, що в заяві (вх. № 5486/21 від 13.04.2021) про визнання позову відповідач визнав позовні вимоги частково, а саме в частині стягнення основного боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Суд зазначає, що нормами ГПК, зокрема ст. 130 ГПК України, не передбачено повернення позивачу 50 % судового збору у випадку визнання відповідачем позову в частині позовних вимог. В задоволенні клопотання про повернення з Державного бюджету України 50 % судового збору судом відмовлено.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 15 093, 30 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Судовий збір в розмірі 479, 09 грн. слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Приватного підприємства “Агроном-2005”, вул. 228 Стрєлкової Девізії, 1/3, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56502 (код ЄДРПОУ 33321728) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Ерідон”, вул. Богдана Хмельницького, 35, с. Чопилки, Переяслав-Хмельницький район, Київська область, 08467 (код ЄДРПОУ 43106699); адреса для листування: а/с 67, м. Київ, 03191:
- 735 117, 02 грн. (сімсот тридцять п'ять тисяч сто сімнадцять грн. 02 коп.) - основної суми заборгованості за договором поставки № 243/20/58 від 15.11.2019;
- 134 207, 32 грн. (сто тридцять чотири тисячі двісті сім грн. 32 коп.) - 48, 00 % річних від простроченої суми основної заборгованості, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 6.7 договору поставки № 243/20/58 від 15.11.2019;
- 103 357, 37 грн. (сто три тисячі триста п'ятдесят сім грн. 37 коп.) - процентів за користування товарним кредитом, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, умов пунктів 4 та 5 додатків до договору поставки № 243/20/58 від 15.11.2019;
- 16 768, 98 грн. (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят вісім грн. 98 коп.) - пені за договором поставки № 243/20/58 від 15.11.2019;
- 15 093, 30 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'яносто три грн. 30 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Відстрочити виконання рішення суду на два місяці.
4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
5. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 22.07.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш