61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
31 березня 2010 р. Справа № 2-а-41128/09/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Ємельянової В.І.
Суддів: Шевцової Н.В. , Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання Карнаух А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2009р. по справі
за позовом Фізичної особи-підприємця - ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та стягнення моральної шкоди,
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова, в якому просила суд скасувати рішення відповідача від 04.08.2009 р. № 0002081702/0 та № 0002071702 про застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно в сумі 19200,00 грн. та 72 693 313,20 грн., а також податкові повідомлення-рішення від 04.08.2009 р. № 0002061702/0 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 240294,28 грн. та № 0002051702/0 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3 251 869 грн., в т.ч. за основним платежем -3 251 699 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -170 грн., стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 10 000 грн., а також судові витрати в сумі 400, 00 грн. -за складання адміністративного позову та 3, 40 грн. -за його подання.
В обгурнтування позовних вимог позивач зазначила, що ДПІ у Московському районі м. Харкова зроблено хибний висновок про те, що позивач неправомірно не зарахував грошові кошти, отримані під час виконання договорів комісії, до складу виручки від реалізації продукції. Позивачем не порушувались вимоги ст. 1 Указу Президента № 727/98 від 03.07.1998р. "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі Указ Президента № 727/98) стосовно дотримання граничного обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), оскільки його власністю є лише комісійна винагорода, розмір якої не перевищував 500000,00 грн. на календарний рік. Позивачем зазначено, що в результаті цього хибного висновку були прийняті оскаржувані рішення відповідача.
Відповідач проти позову заперечував, вказавши, що під час проведення планової перевірки позивача відповідачем встановлено порушення позивачем граничного обсягу виручки від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), передбаченого ст. 1 Указу Президента № 727/98, що призвело до самостійного визначення відповідачем податкових зобов'язань позивача та застосування штрафних санкцій.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2009р. позов задоволено частково. Скасовано рішення відповідача від 04.08.200 р. № 0002081702/0 та № 0002071702 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій. Також скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.08.2009 р. № 0002061702/0 та № 0002051702/0. Стягнуто на користь позивача з державного бюджету державне мито у розмірі 3,40 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
В апеляційній скарзі відповідач вказує, що постанова суду першої інстанції прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушені норми матеріального та процесуального права, що є підставами для її скасування та прийняття нової.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача та представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги в її межах, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Московському районі м. Харкова проведено планову перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2009 р., про що складено акт від 23.07.2009р. № 4399/172/2286101608.
За результатами перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст. 1 Указу Президента 727/98, ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 240 294, 28 грн.; п.п 2.3.1 п.2.3 ст.2, п.9.3 ст.9, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на 3 251 698,55 грн. Також відповідачем під час перевірки було зафіксовано порушення вимог ст.1, п. 1 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, що потягло за собою застосування відповідачем до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 72 693 313, 20 грн. та порушення ст.ст.2, 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що потягло за собою застосування відповідачем до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 19200, 00 грн.
На підставі висновків акту перевірки щодо встановлених порушень відповідачем були прийняті спірні рішення.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ФОП ОСОБА_1 реалізовувала продукцію (газове обладнання) за договорами комісії суб'єктам господарської діяльності -юридичним та фізичним особам та кінцевому споживачу, що підтверджується копіями договорів комісії, актів виконання вказаних договорів, копією книги обліку доходів і витрат, копіями квитанцій про внесення готівкових коштів на рахунок позивача; копіями платіжних доручень про перерахунок коштів на рахунок комітента.
Відповідно до умов договорів комісії на продаж продукції, укладених між ЗАТ «Агроресурс» (комітент) та ПП ОСОБА_1 (комісіонер), комісіонер зобов'язується за дорученням комітента здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу продукції. Комітент передає, а комісіонер приймає на комісію товар в асортименті й кількості, що вказані в розрахункових накладних, які виписуються на кожну окрему поставку. Виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає угоду купівлі-продажу з третьою особою (покупець). При цьому, як зазначено окремими пунктами цих договорів, право власності на майно, передане на комісію, не переходить до комісіонера. Комісійна винагорода за цими договорами складає 2% і 1% відповідно від суми проданої продукції.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено висновок, що включення ДПІ до складу оподатковуваної виручки і транзитних коштів, отриманих підприємцем на розрахунковий рахунок від договорів комісії, законодавчо не обґрунтовано. Тобто, виручкою є лише комісійна винагорода підприємця, а не вся сума, що надійшла йому на рахунок.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані рішення відповідача прийняті на підставі хибного висновку про те, що позивачем перевищено граничний обсяг виручки від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), передбачений ст. 1 Указу Президента № 727/98, при виконанні договорів комісії.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
В силу ст.51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб -підприємців застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом.
Згідно положень Закону України «Про систему оподаткування», при визначенні зобов'язань по сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) повинен бути забезпечений однаковий підхід до всіх платників.
Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Договорами комісії № 355-З (К) від 19.08.2005р. (т. 2 а.с. 19-20) та № 70-З(К) від 07.12.2007р. (т. 2 а.с. 22-23), укладеними між ЗАТ "Агроресурс" та позивачем, встановлено, що право власності на майно не переходить до комісіонера.
Відповідачем при встановленні граничного обсягу виручки позивача не враховано, що останній здійснював свою діяльність на підставі договорів комісії, право власності на товар, переданий на реалізацію залишається за комітентом. Йому належать і грошові кошти, отримані від продажу цього товару, а виручкою комісіонера (позивача) в цілях оподаткування є лише комісійна винагорода за виконання такого договору комісії. Саме така комісійна винагорода і повинна враховуватися для визначення обсягу виручки позивача за відповідний рік з метою перебування позивачем на спрощеній системі оподаткування.
Отже, об'єктом оподаткування єдиним податком є лише комісійна винагорода, яка надійшла суб'єкту підприємницької діяльності -платнику єдиного податку як плата за надані послуги, а не вся сума транзитних коштів, які підлягають безспірному перерахуванню комітенту.
Відповідно до листа Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності № 06-10/206 від 11.04.2001 р., у нормах Указу № 727/98 мова може йти лише про виручку від реалізації (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг), що належать суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі за правом власності. Обсяг виручки фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку згідно з Указом та здійснює діяльність згідно з договором комісії і виступає в цьому договорі комісіонером, складається з сум комісійної винагороди, отримуваної таким комісіонером згідно з договором комісії.
Згідно звітів позивача - платника єдиного податку (т.1 а.с. 59-72) обсяг виручки від реалізації товарів (послуг) за 2006 рік склав 412 100,00 грн., у 2007 р. -420 000, 00 грн., у 2008 р. -479400, 00 грн., у 1 кв. 2009 р. -10200, 00 грн.
Тобто, позивачем не було перевищено граничний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), встановлений ст.1 Указу Президента № 727/98 у розмірі 500 000 грн., а тому позивач законно перебував на спрощеній системі оподаткування.
Щодо висновків Акту перевірки позивача про порушення вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно ст. 1 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” Реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
При цьому, згідно п. 6 ст. 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику.
Позивач перебував у статусі платника єдиного податку та забезпечував ведення Книги обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, що підтверджується у розділі 3.5 Акту перевірки.
Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 72 693 313, 20 грн. згідно рішення відповідача від 04.08.2009р. № 0002071702, а тому це рішення підлягає скасуванню.
Стосовно застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за відсутність торгового патенту, чим, на думку відповідача, порушено вимоги Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», колегія суддів вказує на наступне.
Відповідно до ст.6 Указу Президента № 727/98, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником такого виду обов'язкових платежів, як плата за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що висновок про необхідність придбання позивачем для здійснення підприємницької діяльності торгового патенту зроблений внаслідок хибного твердження про перевищення позивачем граничного обсяги виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), встановленого ст.1 Указу № 727/98 та необхідність переходу позивача на загальну систему оподаткування з 3 кварталу 2006 р., а тому рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за здійснення підприємницької діяльності без придбання торгівельного патенту є неправомірним і підлягає скасуванню.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем неправомірно нараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість внаслідок хибного твердження про перевищення позивачем граничного обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.6 Указу Президента № 727/98, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником такого виду податків, як податок на додану вартість.
Положеннями ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Під поставкою товарів згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” слід розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.
Діяльність позивача полягала у виконанні умов комісійних договорів на платній основі у вигляді отриманої комісійної плати. Щодо інших грошових коштів, отриманих позивачем від покупців товарів, ці кошти після реалізації товарів на користь третіх осіб у повному обсязі перераховано позивачем на користь комітента, який є власником як товарів, переданих для реалізації, так і коштів, отриманих позивачем від продажу цих товарів.
Відповідно до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, на підставі повного і всебічного з'ясування обставин у справі, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2009р. по справі № 2-а-41128/09/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис) Ємельянова В.І.
Судді (підпис)
(підпис) Шевцова Н.В. Макаренко Я.М.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Ємельянова В.І.
Повний текст ухвали виготовлений 02.04.2010 р.