вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" липня 2021 р.п Справа№ 910/20662/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Укршахтгідрозахист"
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 04.03.2021
у справі № 910/20662/20 ( суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Державного підприємства "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація"
до Державного підприємства "Укршахтгідрозахист"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву
про стягнення 76 669, 44 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Державне підприємство "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" звернулась до Господасрького суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Укршахтгідрозахист" про стягнення 76 669,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди № 7997 нерухомого майна, що належить до державної власності від 14.12.2017, а саме не здійсненням оплати орендних платежів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/20662/80 позовні вимоги задоволено повністю. На підставі рішення суду з Державного підприємства "Укршахтгідрозахист" на користь Державного підприємства "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" підлягає стягненню борг у розмірі 63 647,77 грн, пеня у розмірі 6674,79 грн, штраф у розмірі 1909,43 грн., 3% річних у розмірі 1943,91 грн., інфляційні в розмірі 2493,54 грн. та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю обставин про наявність заборгованості відповідача зі сплати орендних платежів та штрафних санкцій.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить суд оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 6674,79 грн. та штрафу у розмірі 1909,43 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.
В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що пунктом 5.17 укладеного договору оренди сторонами погоджено, що «Орендар звільняється від відповідальності за несвоєчасне перерахування орендної плати в наслідок відсутності його фінансування на зазначені цілі з боку Державного бюджету України через головного розпорядника бюджетних коштів - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України та після надходження бюджетних коштів зобов'язується протягом трьох робочих днів погасити існуючу заборгованість.» Однак суд першої інстанції не надав оцінку обставинам відсутності вини і передчасності подання позову, незважаючи на те, що відповідач вказав, що оплата підприємством за орендовані приміщення не була проведена не з його вини, оскільки останній фінансується за бюджетні кошти (п. 5.16 Договору оренди) та є їх одержувачем через Головного розпорядника - Міністерство енергетики України і після отримання цільових бюджетних коштів ДП «Укршахтгідрозахист» в обов'язковому порядку сплатить відповідну суму за договором, оскільки не заперечує проти нарахованої суми орендної плати в розмірі 63 647,77 грн.
Апелянт зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020р. № 1322 було внесено зміни до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів з ліквідації неперспективних вугледобувних підприємств (далі - порядок). Відповідно до цих змін, бюджетні кошти спрямовуються на виконання в 2021 році бюджетних зобов'язань за 2019 рік, взятих на облік в органах Казначейства. Таким чином, вся кредиторська заборгованість, що виникла у 2019 році, в тому числі заборгованість з орендної плати за договором оренди, буде погашена за рахунок коштів державного бюджету у 2021 році після затвердження паспорту бюджетної програми «Заходи з ліквідації неперспективних вугледобувних підприємств» на 2021 рік та виділення цільових коштів на зазначені цілі.
Оскільки на даний час наказом Міністерства енергетики України № 21 від 15.03.2021р. затверджено Паспорт бюджетної програми «Заходи з ліквідації неперспективних вугледобувних підприємств» на 2021 рік, але цільові бюджетні кошти для погашення кредиторської заборгованості відповідачу на казначейський рахунок не надходили. Апелянт вважає, що у зв'язку з викладеним, відповідно до пункту 5.17 договору оренди, прострочення зобов'язання не відбулось, а подання позову є передчасним.
Крім того, 24.05.2021 від апелянта надійшло клопотання, в якому останній повідомляє, що 19.04.2021 Міністерством енергетики України було виділено апелянту цільові бюджетні кошти для погашення кредиторської заборгованості за 2019рік.
Апелянт звертає увагу суду на те, що він 22.04.2021 перерахував на рахунок позивача за оренду приміщення згідно договору оренд № 7997 від 14.12.2017 грошові кошти у розмірі 63 647, 77 грн., а отже у відповідача відсутня заборгованість по оплаті за договором оренди та виконані умови договору, викладені у п.5.17 щодо погашення існуючої заборгованості протягом трьох робочих днів після надходження бюджетних коштів.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та третьою особою не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
17.12.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Державним підприємством "Укршахтгідрозахист" (орендар) був укладений Договір оренди № 7997 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі договір).
Відповідно до п. 1.1 укладеного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 194,8 м2 (на 2-му поверсі адміністративної будівлі літера А, кім. 12-17), розміщене за адресою: 03680, м.Київ, провулок Приладний, 2-а, інвентарний номер 1031001, реєстровий номер майна -39244468.2.ТЮСШББ089 (далі - майно), що перебуває на балансі Державного підприємства "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" код ЄДРПОУ 39244468 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31 липня 2017 року і становить 2354400,00 грн.
Згідно п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення офісу.
За приписами пунктів 3.1-3.3 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - жовтень 2017 року 36418,13 грн.
Орендна плата за листопад 2017 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад 2017 року.
Орендна плата за грудень 2017 року сплачується орендарем до 31.12.2017 шляхом коригування орендної плати за базовий місяць (жовтень 2017) на індекс інфляції за листопад 2017 року та орієнтовний індекс інфляції за грудень 2017 року. Остаточний розрахунок за грудень 2017 року провадиться орендарем на підставі акту взаєморозрахунків з орендодавцем, який складається сторонами у січні 2018 року.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу (на підставі наданих ним актів, та рахунків) у співвідношенні 70 % та 30 % щомісяця, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Договір оренди укладено строком на 2 роки 11 місяців, дія договору з 14 грудня 2017 року до 14 листопада 2020 року включно, а по фінансовим зобов'язанням - до повного їх виконання. (п. 10.1 договору в редакції договору про внесення змін від 13.11.2020).
На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в оренду орендоване нерухоме майно за Актом приймання - передавання орендованого майна від 14.12.2017.
Актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №0000000121 від 31.10.2019 на суму 15 276,24 грн., №0000000136 від 30.11.2019 на суму 15383,18 грн., №0000000150 від 19.12.2019 на суму 15 307,54 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, у добровільному порядку підтверджується наявність заборгованості зі сплати балансоутримувачу орендної плати за жовтень-грудень 2019 року.
Актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №0000000120 від 31.10.2019 на суму 5940,76 грн., №0000000135 від 30.11.2019 на суму 5982,35 грн., №0000000149 від 19.12.2019 на суму 5952,93 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, підтверджується заборгованість зі сплати належної балансоутримувачу суми ПДВ за жовтень-грудень 2019 року.
Позивач зазначає, що відповідачем за користування орендованим майном не здійснено орендну плату балансоутримувачу з ПДВ за жовтень-грудень в загальній сумі 45 966,96 грн. (за жовтень 2019 - 12730,20 грн. + ПДВ 2546,04 грн. = 15276,24 грн.; за листопад 2019 - 12819,32 грн. + ПДВ 2563,86 грн. = 15383,18 грн.; за грудень 2019 - 12756,28 грн. + ПДВ 2551,26 грн. = 15307,54 грн.). Також відповідачем не було сплачено ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті з орендної плати, що перераховується до державного бюджету (70%) за жовтень-грудень 2019 року в загальній сумі 17 680,81 грн. (за жовтень 2019 - 5745,53 грн.; за листопад 2019 - 5982,35 грн.; за грудень 2019 - 5952,93 грн.).
Позивач просить суд стягнути з Державного підприємства "Укршахтгідрозахист" основний борг у розмірі 63 647,77 грн., а також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати орендних платежів пеню у розмірі 6 678,79 грн., штраф у розмірі 1909,43 грн., 3% річних у розмірі 1943,91 грн. та інфляційні в розмірі 2493,54 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 ст.283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частини першої ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За умовами ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.
Частиною третьою статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та пунктом 5.3 договору оренди встановлено, що відповідач зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.2,3 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.285 Господарського кодексу України та ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За наведених обставин колегія приходить до висновку, що в порушення умов укладеного договору оренди, відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за жовтень - грудень 2019 року з перерахування орендної плати позивачу у сумі 45 966,96 грн. та сплати ПДВ у сумі 17 680,81 грн., що разом складає 63 647, 77 грн. та підлягає стягненню на користь позивача.
Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 1943,91 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2493,54 грн. з загальний період прострочення з 16.11.2019 по 22.12.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013)
Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 1943, 91грн. у зв'язку з правильністю та обґрунтованістю здійсненого розрахунку.
Щодо стягнення інфляційних втрат, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 2493, 54 грн., оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 6674,79 грн. за період прострочки з 16.11.2019 по 16.07.2020 та штраф у розмірі 1909,43 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.546, 549 Цивільного кодексу України, зокрема, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Пунктом 3.7 договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці. Орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості. (п. 3.8 Договору).
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заявлені до стягнення розміри пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 6 674, 79 грн., оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.
Перевіривши розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю у розмірі 1 909, 43 грн. у зв'язку з арифметичною правильністю та обґрунтованістю.
Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів), що не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, у розумінні частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №906/575/17, від 15.05.2018 у справі №918/619/17.
Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Посилання апелянта на п. 5.17 договору також не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки він суперечить названим нормам законодавства, висновкам Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, та фактично позбавляє позивача на отримання належних йому коштів, з огляду на те, що Головним управлінням казначейства знято з обліку бюджетні зобов'язання Державного підприємства "Укршахтгідрозахист" (лист № 07-08.10/414 від 14.01.2020).
Також є безпідставним посилання апелянт на те, що Державне підприємство "Об'єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" є неналежним позивачем, оскільки балансоутримувач є належним позивачем за цим позовом, оскільки саме на його користь в силу умов Договору у відповідача виник обов'язок сплачувати 30% орендної плати та ПДВ.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10 травня 2011 року, пункт 58).
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні та необґрунтовані, такі, що зводяться до намагань апелянта здійснити переоцінку обставин справи, правильно встановлених судом першої інстанції та не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильність викладених в судовому рішенні висновків.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/20662/20 обґрунтоване, прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270 пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Укршахтгідрозахист" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі № 910/20662/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2021 у справі №910/20662/20 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/20662/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 21.07.2021.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська