14 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 453/16/20 пров. № А/857/6912/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Шинкар Т.І., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судових засідань Максим Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги Славської селищної ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Славської селищної ради Стрийського району Львівської області про визнання протиправної відмови у наданні дозволу та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Братичак У.В.,
час ухвалення судового рішення 15 год 28 хв,
місце ухвалення судового рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 04 грудня 2021 року,
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною відмову Славської селищної ради Стрийського району Львівської області (далі - Рада), викладену у листі №02-18/1667 від 12 листопада 2019 року, у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтовною площею 0,10 га по АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Сільраду надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку орієнтовною площею 0,10 га по АДРЕСА_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 453/16/20 позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ради щодо нерозгляду заяви ОСОБА_2 від 03 січня 2019 року про надання дозволу на розроблення детального плану території для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та зобов'язано відповідача її розглянути і прийняти відповідне рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що Радою не було розглянуто заяву ОСОБА_2 від 03 січня 2020 року про надання дозволу на розроблення детального плану території для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 і відповідь відповідача на адвокатський запит не може розцінюватись, як прийняте рішення за результатами розгляду такої заяви позивача.
У той же час, оскільки зазначена заява ОСОБА_2 не була розглянута відповідачем, то вимога про зобов'язання надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки є передчасною.
У апеляційній скарзі Рада просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що надіслана на адресу адвоката Єрохіна В.В. відповідь на адвокатський запит, у якій було запропоновано надати органу місцевого самоврядування інформацію про користувачів земельної ділянки до та після спорудження на ній будинку, а також дозвільні документи, що слугували підставою для будівництва будинку на земельній ділянці, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути предметом судового розгляду і вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК).
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, зобов'язавши відповідача розглянути заяву ОСОБА_2 від 03 січня 2019 про надання дозволу на розроблення детального плану території для будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти відповідне рішення. При цьому у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції не зазначено на захист яких саме прав та інтересів позивача суд вийшов за межі позовних вимог, і яким чином постановления такого рішення може відновити права ОСОБА_2 .
При цьому суд першої інстанції не врахував необхідності залучення ОСОБА_3 до участі у справі у якості третьої особи, а результат розгляду адміністративної справи № 453/16/20 безпосередньо впливає на її права та інтереси.
ОСОБА_1 , яка не брала участь у розгляді справи у суді першої інстанції, подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що її дівоче прізвище ОСОБА_4 , а ОСОБА_2 - її колишній чоловік. Шлюб розірвано рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 08 листопада 2018 року (цивільна справа № 453/807/18). Від шлюбу є двоє неповнолітніх дітей 2007 р.н. та 2009 р.н., які проживають з нею.
Ще до реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 17 вересня 2005 року вона була користувачем цієї земельної ділянки, сплачувала за неї належні податки і збори і Рада рішенням № 972 від 02 червня 2005 року погодила їй місце розташування ділянки для будівництва житлового будинку у АДРЕСА_1 на площі 0.10 га за рахунок земель запасу. Рішенням Ради № 1233 від 20 жовтня 2005 року їй було затверджено матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки та надано мені дозвіл на розробку проекту житлової групи по АДРЕСА_1 , після чого було виготовлено будівельний паспорт земельної ділянки.
Наполягає на тому, що ОСОБА_2 не має жодного відношення до вказаної ним у зверненні земельної ділянки, не був її користувачем. Надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, на який зведено будинок, та яка не була у його користуванні, порушує її законні права та інтереси.
Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду підтримала обидві апеляційній скарги доводами, аналогічними до тих, що зазначені у їх тексті. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржників, виходячи із такого.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується її учасниками, 03 січня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Ради із заявою про надання дозволу на розроблення детального плану території для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Листом від 25 липня 2019 року позивач додатково надав відповідачу картографічну основу для проектування і графічний додаток.
Оскільки відповідь на вказану заяву ОСОБА_2 не отримав, його представник звернувся до Ради з адвокатським запитом щодо надання інформації про наслідки її розгляду.
12 листопада відповідач скерував представнику позивача відповідь на адвокатський запит, у якій вказав, що будинок, який знаходиться на земельній ділянці орієнтовною площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Тому безкоштовне надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки під будинком, який може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя, може порушувати законні права та інтереси ОСОБА_3 . Станом на день надання відповіді правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 відсутні.
Позивач не погодився із отриманою від Ради відповіддю та за захистом своїх прав звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР).
Приписами пункту 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частиною 1 статті 3 ЗК встановлено, що земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом «б» частини 1 статті 12 ЗК передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із пунктом «а» частини 3 статті 116 ЗК безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано приписами статті 118 ЗК.
Так, у частині 6 статті 118 ЗК встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК).
Відтак, на підставі системного аналізу наведених правових норм апеляційний суд вважає, що за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач у місячний строк має прийняти одне з таких рішень: або про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або мотивована відмова у його наданні.
При цьому Рада зобов'язана законом прийняти такий акт індивідуальної дії у формі рішення виключно на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було розглянуто заяву позивача від 03 січня 2020 року у встановленому законом порядок і строк, а відповідь на адвокатський запит не може розцінюватись як прийняте рішення за результатами розгляду такої заяви. Тому у суду першої інстанції були належні підстави для визнання бездіяльності Ради протиправною.
Водночас, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що для ефективного захисту порушеного права позивача та з урахуванням наведених приписів законодавства України необхідно зобов'язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_2 від 03 січня 2019 року про надання дозволу на розроблення детального плану території для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та прийняти відповідне рішення.
Разом із тим, апеляційний суд наголошує на тому, що виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. або користування (оренду), а отже відповідні доводи ОСОБА_1 , викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційних скарг, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційні скарги Славської селищної ради Стрийського району Львівської області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 453/16/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Т. І. Шинкар
Р. Б. Хобор
Постанова у повному обсязі складена 20 липня 2021 року.