Справа №521/13045/20
Провадження №2/521/292/21
28 квітня 2021 року місто Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючий суддя - Плавич І.В.,
секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності,
У провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності.
В обґрунтування позиції позивача її представник пояснював, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться у зареєстрованому шлюбі з 20 січня 1967 року. Під час шлюбу, як зазначає представник ОСОБА_1 , подружжям за рахунок сімейних коштів та спільними зусиллями було набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 , яка на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2006 року була зареєстрована за ОСОБА_2 .
У зв'язку із погіршенням відносин сторін, різних поглядів на життя, непорозуміння та неможливістю в позасудовому порядку дійти порозуміння стосовно спільного користування спільним, на думку позивача, сумісним майном, представник ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду, в якому просив визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 та у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку указаного майна.
Відповідач ОСОБА_2 правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався, відзив до суду не надходив.
Позивач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з'явилася, але від представника особи надійшла заява про розгляд справи у відсутність сторони у порядку статті 211 частини 3 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_2 у відкрите судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.
Згідно із статтею 280 частиною 1 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд вважає можливим розглядати справу в заочному порядку.
Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, взявши до уваги пояснення сторони позивача за суттю спору і підставами звернення до суду, надавши належну юридичну оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд доходить наступного висновку.
Під час судового розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20 січня 1967 року уклали шлюб, який був зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому міської Ради народних депутатів м. Одеси, актовий запис №248, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_4 »
Згідно із інформаційною довідкою №218573250 за відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2006 року, посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер 4-1740.
Перевіряючи обґрунтованість заявлених вимог суд звертає увагу на наступне.
Як визначають частини 2, 4 статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Зважаючи на частини 1, 2 статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами 1, 4 статті 61 СК України, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. При цьому, речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Суд вважає, що до спірних відносин належить застосувати положення статті 61 СК України. Отже, визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим.
Як передбачає частина 1 статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
При визначенні частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності суд зважає на положення статті 70 СК України, згідно з якими частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Ураховуючи відсутність шлюбного договору та будь-якої іншої домовленості між сторонами, суд вважає, що частка ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру становить 1/2.
Відповідно до частини 1 статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. При цьому, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).
Як випливає з положень пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Згідні з частинами 1, 2 статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо, зокрема: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Разом з тим, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Матеріали справи свідчать, що питання про отримання грошової компенсації однією зі сторін за частку квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вирішувалось. Погодження компенсаційних виплат не є можливим.
У параграфі 22 рішення у справі «Кечко проти України» («Kechko v. Ukraine», заява №63134/00), Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Першого Протоколу, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Першого Протоколу (див. рішення у справі «Броніовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland», заява №31443/96, п. 98).
Водночас Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Меллахер та інші проти Австрії» («Mellacher and Others v. Austria», заяви №10522/83; 11011/84; 11070/84), «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» («Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland»), заява №12742/87), визначив, що під поняттям «майно» мають розумітись і «правомірні очікування», «законні сподівання» особи.
Згідно з рішенням Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі сторони вправі розраховувати на певні гарантії майнового та/або немайнового статусу, у зв'язку з чим законний інтерес позивача підлягає захисту.
Перевіривши факти і обставини, якими сторона позивача обґрунтовувала свої вимоги, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв'язку, встановивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, - суд доходить висновку про задоволення заявленого позову повністю.
Згідно з частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із повним задоволенням позову ОСОБА_1 , суд покладає судові витрати на ОСОБА_2 та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати: суму оплаченого судового збору в розмірі 922,00 гривні.
Керуючись ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 281, 282, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 - у порядку поділу спільного майна подружжя.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 - у порядку поділу спільного майна подружжя.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму оплаченого судового збору - у розмірі 922,00 гривень.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Малиновського районного суду міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 - місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 - місце реєстрації: АДРЕСА_2 , інші відомості не відомі.
Суддя: І.В. Плавич