єдиний унікальний номер справи 755/19163/19
номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6138/2021
29 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
при секретарі Довгополій А.В.
за участі: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Дніпровського районного суду м. Києва Яровенко Н.О.,
по цивільній справі № 755/19163/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київської міської ради, треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Київської міської ради, треті особи: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_6 . Згідно до заповіту від 07 жовтня 2004 року ОСОБА_6 усе своє майно, в тому числі квартиру АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_1 .
На момент прийняття спадщини позивач постійно хворів, знаходився на лікуванні за межами України, для проведення операцій та з урахуванням поставлених діагнозів, потребував значного часу для реабілітації та відновлення здоров'я, у зв'язку з чим не зміг вчасно звернутися із заявою до нотаріальної контори для отримання спадщини після смерті матері.
При зверненні до Сьомої Київської державної нотаріальної контори 24 червня 2017 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку із пропуском встановленого законом строку на прийняття спадщини, що змусило його звернутися до суду із даним позовом.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заявлених вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просив суд скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Посилаючись на порушеннясудом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Вказуючи на те, що смерть матері він переживав досить тяжко, оскільки є людиною похилого віку. Починаючи з 2003 року проходив обстеження та лікування в Інституті фтизіатрії та пульмонології ім. Ф. Г. Яновського стосовно проблем з диханням та онкозахворювання легенів, а з 2004 року він проходив лікування в Інституті кардіології ім. М. Д. Стражеска, оскільки мав проблеми із серцем.
У квітні 2007 року, а саме з 09 квітня 2007 року по 20 квітня 2007 року знаходився на лікуванні у радіологічному центрі м. Страсбург (Франція). Вказана обставина підтверджується відповідними медичними довідками. У червні 2008 року знову перебував на лікуванні у радіологічному центрі м. Страсбург, що підтверджується медичною довідкою про обстеження та лікування.
Навіть після вказаних лікувань та радіологічних процедур стан його здоров'я постійно погіршувався: хвороби серця, хвороби підшлункової залози та шлунку постійно прогресували, призводили до запаморочень, проблем з пересуванням, оскільки без сторонньої допомоги він не міг обходитися.
Після проведених операцій, з врахуванням поставлених діагнозів, потребував значного часу для реабілітації та відновлення здоров'я, фізично не міг одразу після виписки з лікарні займатися питаннями оформлення спадщини, так як думав лише про стан свого здоров'я.
Таким чином, тяжкий стан здоров'я і став причиною того, що позивач пропустив строк прийняття спадщини.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача та відповідач не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення. Не з'явившись в судове засідання 29 червня 2021 року, доказів поважності причин своєї неявки суду не надали.
Інші учасники справи про день і час її розгляду повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку, доказів поважності причин своєї неявки суду не надали.
Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб що не з'явилися в силу вимог визначених положеннями ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Так, судом при розгляді справи було установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (актовий запис № 18528 та 11 жовтня 2006 року).
Згідно із заповітом від 07 жовтня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А.В. за реєстровим номером №1647 ОСОБА_6 заповіла усе своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також те, на що вона за законом матиме право своєму сину ОСОБА_1 - позивачу у справі.
Після смерті ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_7 ( чоловіка померлої)від 24 травня 2013 року було відкрито спадкову справу (том 1, а.с.147 зворот).
24 червня 2017 року ОСОБА_1 ( позивач у справі) звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої матері (том 1, а.с.172 зворот).
24 червня 2017 року на адресу ОСОБА_1 надійшло роз'яснення Сьомої Київської державної нотаріальної контори №1894/02-14, зі змісту якого убачається, що його заява про видачу свідоцтва про прийняття спадщини на майно, що залишилось після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 надійшла до нотаріальної контори після спливу шестимісячного терміну, передбаченого для прийняття спадщини, а тому заявнику для вирішення даного питання необхідно звернутись до суду (том 1, а.с.173).
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління юстиції в м.Києві в особі Сьомої київської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_7 про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року позовні вимоги було задоволено та встановлено додатковий строк для подання заяви.
Державним нотаріусом Сьомої державної нотаріальної контори м. Києва на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/12 частин квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року скасовано та постановлено нове, яким ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заявлених вимог у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Звертаючись до суду в 2019 році позивач в якості відповідачів визначив: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що згідно наданих медичних довідок не встановлено, що позивач протягом шести місяців ( 10 жовтня 2006 року - 10 квітня 2007 року) після смерті спадкодавця ОСОБА_6 мав хворобу та такий стан свого здоров'я який не міг йому дозволити прибути до нотаріальної контори для подачі заяви про прийняття спадщини після померлої матері.
Виписки із історій хвороби про перебування позивача на стаціонарному лікуванні суд вважав також не можуть бути визнані обставинами, що свідчать про наявність поважних причин не звернення до нотаріуса у визначений законодавством строк, оскільки вони мають періодичний характер, а саме з 2008 по 2013 рік позивач не перебував на стаціонарному лікуванні, а лише зазначав що стан його здоров'я періодично погіршувався. Посилаючись на покази свідка ОСОБА_8 , зазначав, що вона також не підтвердила обставин того, що за станом свого здоров'я ОСОБА_1 був позбавлений можливості звернутися до нотаріуса, вказуючи, що ОСОБА_1 самостійно приходив до неї на прийом.
Відтак, суд вважав що позивач не надав доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини. Та не зазначив об'єктивних, непереборних труднощів для вчинення ним дій щодо подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті матері протягом 2006 -2017 років.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник вказував про безпідставність не взяття судом першої інстанції до уваги тих фактів, що саме безперервне погіршення стану здоров'я позивача, яке пов'язане з ризиком раптової смерті з 2004 року і до операції на відкритому серці і в подальшій реабілітації, яка тривала до початку 2017 року, стало тими істотними труднощами які не дозволили йому вчасно звернутися з заявою про прийняття спадщини за заповітом стосовно майна матері. Так як фактично позивач стояв перед життєвим вибором, чи лікуватися під наглядом лікарів, чи раптово померти, недослухавшись порад лікарів, займаючись вирішенням питань не пов'язаних з лікуванням.
Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду з підстав того, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Так, відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).
Частиною ч.1 та ч.3 ст. 1272 ЦК України встановлено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Отже, правила ч.3 ст. 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Серед поважних причин зазначено: 1) необізнаність спадкоємця про наявність заповіту; 2) тривала хвороба спадкоємців; 3) велика відстань між постійним місцем проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 4) складні умови праці, які пов'язані зокрема з тривалими відрядженнями, в тому числі, закордонними; 5) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, тощо.
Позивач обгрунтовуючи поважність причин пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 посилався на тривалу хворобу, надаючи на підтвердження наступні докази :
- виписки Радіологічного центру м. Страсбург, Франція з 09 квітня 2007 року та 17 червня 2008 року
- виписки з Київської міської клінічної лікарні №1 за час перебування на стаціонарному лікуванні в період з 28 лютого 2013 року по 11 березня 2013 року.
- виписки Олександрівської клінічної лікарні м. Києва про перебування на стаціонарному лікуванні в період з 11 березня 2013 року по 15 березня 2013 року.
- виписки амбулаторного (стаціонарного) хворого, НІХТ АМН України ім. О.О. Шалімова, за якими ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 28 серпня 2014 року по 20 жовтня 2014 року.
- виписки з історії хвороби № 5675, згідно до яких ОСОБА_1 з 12 жовтня 2015 року по 27 жовтня 2015 року перебував на лікуванні в Національному інституті хірургії та трансплантології НАНМ України.
- копії медичних карток датованих 02 жовтня 2003 року, 27 серпня 2004 року та 27 вересня 2004 року.
Обов'язковою умовою для задоволення позову є доведення того факту, що існуючі перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини створили спадкоємцю об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини.
Колегія суддів вважає, що позивачем у ході розгляду справи не було доведено того факту, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини ( з 10 жовтня 2006 року по квітень 2007 року) він проходив лікування, реабілітацію, потребував стороннього догляду, а стан його здоров'я був таким, що позивач фізично не мав можливості подати заяву до нотаріальної контори особисто, або надіслати її поштою з належно засвідченою справжністю підпису.
Як і не доведено також того факту, що на протязі наступних десяти років після смерті спадкодавця, хвороба ОСОБА_1 ( у відповідності до даних зазначених вище медичних установ) була об'єктивною та непереборною перешкодою, з якою закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Таким чином у позивача відсутні об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду: від 18 березня 2021 року у справі №496/3234/19; від 30 липня 2020 року у справі № 172/888/18; від 20 травня 2021 року у справі № 414/7171/19.
Колегія суддів вважає, що надані позивачем у ході розгляду справи медичні довідки ( перебування на стаціонарному лікуванні, оперативні втручання, обстеження ) в своїй сукупності не підтверджують поважність причин, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє спадкове право шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини. А отже і сам факт його захворювання не свідчить про те, що він фізично не міг прибути до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини або направити таку заяву засобами поштового зв'язку, чи не міг запросити нотаріуса.
З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 368, 372, 375, 381-383, 384, 387 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 липня 2021 року.
Суддя - доповідач:
Судді: