79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" липня 2021 р. Справа №921/182/20
05 липня 2021 року Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 року у справі №921/182/20.
Зазначеним судовим рішенням частково задоволено позовні вимоги ДСП “Надзбруччя - Агро” та стягнуто з ТзОВ “Трейд-Агрохім” на користь позивача 936644,06 грн. витрат і 14049,66 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Я не погоджуюсь з даною постановою. Вважаю, що рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню, а в позові належало відмовити повністю з підстав недоведеності неправомірних дій відповідача у заподіянні позивачу збитків, стягнення яких є предметом спору в цій справі.
Поняття збитки і підстави їх відшкодування у цивільних правовідносинах визначені у статті 22 Цивільного кодексу України та передбачають, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такого виду господарської санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.
У справі №921/182/20 позивач обгрунтовує свої позовні вимоги, посилаючись, зокрема на пункт 4 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України: відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Проте, в судових рішеннях у справі №921/233/19, які мають силу преюдиції щодо даної справи, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов про визнання недійсним договору №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність, укладеного між Дочірнім сільськогосподарським підприємством «Надзбруччя-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Агрохім», встановили, що всупереч ст.8 Закону України «Про оренду землі» та п.30 договорів оренди землі, укладених позивачем з фізичними особами, ДСП «Надзбруччя-Агро» передало земельні ділянки в суборенду ТОВ «Трейд-Агрохім» без письмової згоди орендодавців (власників ділянок).
Тобто, в даному випадку підставою визнання недійсним договору про спільну діяльність була, перш за все, протиправна поведінка позивача, який передав орендовані земельні ділянки в користування (суборенду) відповідачу без письмової згоди орендодавців.
Відповідно до п.1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Аналіз наведених норм свідчить, що обов'язок відшкодування збитків передбачається виключно при встановленні обставин порушення цивільних прав і вини сторони, яка здійснила відповідні дії.
Важливим елементом доказування наявності майнової шкоди (збитків) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками потерпілої особи. Необхідно довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
На моє переконання, в даній справі позивач не довів обставин неправомірних дій відповідача, які стали підставою для визнання договору про спільну діяльність недійсним з порушенням цивільних прав позивача, а також вини, як одного з елементів складу цивільного (господарського) правопорушення.
Відсутність в даному спорі вищезазначених складових елементів правопорушення, без яких господарсько-правова відповідальність не настає, є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Тому відпадає потреба у дослідженні та здійснення аналізу доказів, поданих позивачем на обґрунтування розміру заявлених до стягнення збитків на предмет їх належності та допустимості відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України.
Суддя Зварич О.В.