79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" липня 2021 р. Справа №921/182/20
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді О.В. Зварич
суддів О.І. Матущак
Г.Г. Якімець,
секретар судового засідання М.С. Кіра,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд - Агрохім” б/н від 31.10.2020 року (вх. № 01-05/3436/20 від 25.11.2020 року)
на рішення господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 року (суддя С.О. Хома; повний текст рішення складено 08.10.2020 року)
у справі № 921/182/20
за позовом Дочірнього сільськогосподарського підприємства “Надзбруччя - Агро” (надалі ДСП “Надзбруччя - Агро”)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд-Агрохім” (надалі ТзОВ “Трейд-Агрохім”)
про стягнення 1863982,15 грн.,
за участю:
від позивача: Яциковський І.Я. - керівник; Равлів М.І. - адвокат (ордер серія ВО №1005214 від 16.02.2021 року);
від відповідача: Кравчук П.І. - адвокат (ордер серія ВС №1060156 від 16.02.2021 року),
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
11.03.2020 року Дочірнє сільськогосподарське підприємство “Надзбруччя - Агро” звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд-Агрохім” про стягнення 1863982,15 грн., з яких: 1816257,95 грн. компенсація (витрати) на відшкодування вартості паїв, 47724,20 грн. виплата прибутку, одержаного в результаті спільної діяльності у 2018-2019 сільськогосподарському році.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач самостійно та на власний розсуд користувався земельними ділянками площею 300 га у 2018-2019 сільськогосподарському році, у зв'язку з чим у позивача виникли витрати, пов'язані з користуванням даними земельними ділянками та виплатою орендної плати власникам земельних ділянок, які просить стягнути з відповідача в судовому порядку. При цьому, позивач посилається на ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України, ч.ч.1,2 ст.27 Закону України «Про оренду землі», ст.95, ч.ч.1,2 ст.152, ч.ч.1,3 ст.212, ч.1 ст.211 Земельного кодексу України, ст.224, ч.1 ст.225, ст.623, ст.614, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, ст.1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 року у справі №921/182/20 (суддя С.О. Хома) частково задоволено позов. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" на користь Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Надзбруччя-Агро" - 936644,06 грн. витрат, 14049,66 грн. судового збору в повернення сплачених судових витрат. В решті вимог у позові відмовлено (т. 6, а.с. 57-72).
В ході розгляді справи суд першої інстанції встановив, що 31.03.2016 між ДСП “Надзбруччя - Агро” (Сторона-1) та ТзОВ “Трейд-Агрохім” (Сторона-2) було укладено договір № 1 про спільну діяльність. За умовами цього договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль та можливостей, з метою досягнення спільної господарської мети без створення юридичної особи, спільно діяти в сфері вирощування сільськогосподарської продукції; здійснення робіт, пов'язаних з вирощуванням продукції та реалізації сільськогосподарської продукції, отримання прибутку від спільної діяльності. Суд вказав, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 у справі № 921/233/19 за позовом Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Надзбруччя-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" про визнання недійсним договору №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність та зобов'язання звільнити земельні ділянки позов задоволено. Визнано недійсним договір №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність укладений між ДП "Надзбруччя-Агро" та ТОВ "Трейд-Агрохім"; зобов'язано ТОВ "Трейд-Агрохім" звільнити земельні ділянки загальною площею 300 га, займані ним на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016. Дане рішення набрало законної сили 06.11.2019. При прийнятті оскаржуваного рішення суд дійшов висновку, що відповідач до 31.12.2019 фактично користувався земельними ділянками площею 300 га, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність, вирощував сільськогосподарську продукцію, а відтак і збирав врожай, вирощений на таких земельних ділянках. Суд вказав, що матеріали справи № 921/182/20 не містять жодних доказів на підтвердження того, що між сторонами відбулось підбиття підсумків діяльності за результатами сільськогосподарського 2018-2019 року і розподіл прибутку між сторонами на підставі даних, які повинен був скласти відповідач. Також матеріали справи не містять жодних доказів ведення відповідачем обліку результатів спільної діяльності, зокрема, спільні витрати та збитки сторін, які повинні покриватись за рахунок спільного майна сторін, отриманого за договором №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність. Водночас, матеріали даної справи свідчать про те, що свої зобов'язання по договору про спільну діяльність під час чинності такого договору (до 06.11.2019) відповідач не виконував належним чином, не здійснив відшкодування необхідних витрат за земельні ділянки, що спричинило понесення витрат позивачем. Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку, що загалом витрати по земельних ділянках, які знаходяться в межах земельного масиву, де проводилась спільна діяльність згідно договору про спільну діяльність, становлять 936644,06 грн. Разом з тим, суд вказав, що позивач не є власником земельних ділянок, а також не є постійним землекористувачем. ДСП “Надзбруччя - Агро” є орендарем земельних ділянок, які передані Підприємству фізичними особами в оренду згідно договорів оренди. А відтак, позивач не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, земельний податок не повинен сплачувати та сплатив земельний податок добровільно. Єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. Відтак, суд першої інстанції не погодився із твердженнями позивача щодо того, що відповідач повинен йому компенсувати витрати по сплаті земельного податку. Також місцевий господарський суд не погодився із твердженнями позивача щодо того, що відповідач повинен компенсувати позивачу витрати по сплаті відсотків по кредитному договору; комісії за надання ліміту банківської послуги; комісії за видачу готівки, зазначивши, що комерційні ризики при підприємницькій діяльності несе сам суб'єкт господарювання. Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено жодними доказами отримання відповідачем 47724,20 грн. прибутку, як і не підтверджено отримання відповідачем всієї суми прибутку в результаті спільної діяльності у 2018-2019 сільськогосподарському році. Водночас, позивач не надав жодних письмових обґрунтувань підстав включення податку на додану вартість в розмірі 252173,60 грн. до розрахунку понесених витрат, не надав доказів на підтвердження понесення позивачем таких витрат, як і доказів на підтвердження реєстрації позивача як платника ПДВ в органах державної податкової служби.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає його в цій частині прийнятим з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним дослідженням доказів та обставин, що мають значення для вирішення даного спору. Зокрема, зазначає, що за період спільної діяльності у 2018-2019 роках, відповідно до умов договору № 1 про сумісну діяльність від 31.03.2016, ТзОВ «Трейд-Агрохім» було перераховано кошти та передано продукцію для ДП «Надзбруччя-Агро», а саме у 2018 році передано продукцію на загальну суму 1950000,00 грн., у 2019 році ТзОВ «Трейд-Агрохім» оплатило ДП «Надзбруччя-Агро» кошти та передало продукцію на загальну суму 1055283,13 грн., що підтверджується актами прийому передачі продукції: № 1 від 29.07.2019; № 2 від 01.08.2019; № 3 від 02.08.2019; № 4 від 06.08.2019. Скаржник вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, що на відповідачу лежить відповідальність за невиконання своїх зобов'язань за договором про спільну діяльність до моменту визнання такого недійсним, як і висновок суду, що зобов'язання відповідача за договором припинились лише з моменту визнання такого договору недійсним. Вказує, що при прийнятті господарським судом Тернопільської області рішення від 08.08.2019 у справі №921/233/19, яким визнано недійсним договір № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016, цей договір став недійсним з моменту його укладення, тобто з 31.03.2016. Отже, він не створював жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові від 19.10.2016 справа № 3-826гс16 (18/122-12/2), в якій зазначено «правові наслідки недійсності правочину та господарського зобов'язання регулюються спеціальними правовими нормами ст. 216 ЦК України і ст. 208 ГК України, а тому до таких правовідносин загальні норми про виконання зобов'язання та про відповідальність за його порушення не застосовуються». Дана правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду: від 13.08.2019 справа №903/680/18, від 02.07.2019 у справі № 923/560/17, від 16.04.2018 у справі № 923/485/17. Скаржник стверджує, що у даній справі позивач просить відшкодувати витрати, які він поніс внаслідок фактичного, добровільного виконання договору про спільну діяльність. При цьому, самостійні дії відповідача ніяким чином не спричинили б до майнових витрат позивача. Адже, позивач передав у користування спірні земельні ділянки самостійно, з власної волі, згідно з договором № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016 та додатками до нього, не маючи відповідних погоджень зі сторони своїх орендодавців - фізичних осіб. Вказує, що ТзОВ «Трейд-Агрохім» не повинно відшкодовувати ДСП «Надзбруччя-Агро» здійснені ним орендні платежі на користь фізичних осіб (власників ділянок) у розмірах, що істотно перевищують обумовлені у договорах суми. За відсутності належно оформлених і зареєстрованих додатків до договорів оренди в частині зміни розміру орендної плати, у позивача не наступив обов'язок по здійсненню таких платежів. Як наслідок, такі витрати позивача не є збитками, а є безпідставними і на власний ризик платежами в користь третіх осіб, такі витрати не були для позивача необхідністю. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи ТзОВ «Трейд-Агрохім» про те, що окремі договори оренди пройшли державну реєстрацію вже після укладення договору про спільну діяльність. Крім того, суд першої інстанції прийняв докази позивача (151 договір оренди), які не були направлені відповідачу. Відтак, суд не міг обґрунтовувати своє рішення доказами, наданими позивачем, які не були надані стороні відповідача. Звертає увагу, що в матеріалах даної справи наявні письмові звернення ТзОВ «Трейд-Агрохім» № 192 від 09.10.2019 та № 196 від 01.11.2019 на адресу ДСП «Надзбруччя-Агро» про необхідність надання оператору спільної діяльності (ТзОВ «Трейд-Агрохім») належним чином завірених копій первинних фінансових документів щодо відшкодування власникам паїв орендної плати. Однак, позивач не надав названих документів, чим позбавив відповідача можливості визначити фактичний обсяг спільної діяльності з його розподілом за видами затрат між сторонами договору, як це передбачено п. 8.2 договору № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016 року. Просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 у справі № 921/182/20 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами скаржника, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції прийнятим з чіткою аргументацією щодо підстав часткового задоволення позовних вимог та посиланням на чинні нормативно-правові акти. Зокрема зазначає, що 03.12.2019 ТзОВ «Трейд-Агрохім» на виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у справі № 921/233/19 направило лист № 211 від 03.12.2019 та акт про звільнення земельних ділянок. 31.12.2019 між ТзОВ «Трейд-Агрохім» та ДСП «Надзбруччя-Агро» укладено акт про звільнення земельних ділянок, згідно якого сторони засвідчують факт звільнення земельних ділянок загальною площею 300 га, які ТзОВ «Трейд-Агрохім» займало на підставі договору № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016. Таким чином, ТзОВ «Трейд-Агрохім» користувалося земельними ділянками площею 300 га у 2019 році. Оскільки, Товариство відповідача самостійно та на власний розсуд користувалося вищезазначеними земельними ділянками у позивача виникли витрати, які пов'язані з користуванням даними земельними ділянками. Витрати, які поніс позивач пов'язані з виплатою орендної плати власникам земельних ділянок. Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо розміру орендної плати в сумі 7204,96 грн., яка підлягає відшкодуванню, оскільки, згідно взаєморозрахунків по спільній діяльності за підсумками 2018 року станом на 26 липня 2019 року і станом на 30 липня 2019 року, які підписані представниками сторін, сторонами погоджено кількість паїв - 175, а також вартість таких паїв - 7204,96 грн. Тобто, відповідач добровільно погодився із розміром орендної плати, яка підлягає відшкодуванню в сумі 7204,96 грн. та здійснював компенсацію, виходячи із даної суми, про що свідчить платіжне доручення № 543 від 30.07.2019 на суму 230330,33 грн. Вказана сума зазначена у взаєморозрахунках. Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що ТзОВ «Трейд-Агрохім» протягом розгляду даної справи у суді першої інстанції не заперечувало щодо виплати компенсації орендної плати власникам земельних ділянок, а тільки заперечувало стосовно розміру орендної плати та кількості власників земельних ділянок. Позивач наголошує, що відповідач, незважаючи на свої переконання, що деякі із договорів оренди не пройшли державної реєстрації до 31 грудня 2019 року використовувало земельні ділянки (сіяли, збирали урожай та отримували прибуток). Просить рішення господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 у справі № 921/182/20 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Трейд-Агрохім» - без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у апеляційній скарзі.
Представники позивача просили залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу - без задоволення.
Крім того, уповноваженим представником позивача в судовому засіданні подано заяву б/н від 05.07.2021, в якій просить долучити до матеріалів справи копії відомостей на видачу за земельні паї 2019 року та зазначає, що долучені відомості повністю збігаються з відомістю, яка міститься в матеріалах даної справи за виключенням підпису та печатки бухгалтера, оскільки долучені копії виготовлялися з копій, які були завірені бухгалтером.
Обставини справи
31.03.2016 між Дочірнім сільськогосподарським підприємством "Надзбруччя-Агро" (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" (Сторона-2) укладено договір №1 про спільну діяльність. Згідно із п.1.1 за умовами цього договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль та можливостей, з метою досягнення спільної господарської мети без створення юридичної особи, спільно діяти в сфері вирощування сільськогосподарської продукції, здійснення робіт, пов'язаних з вирощуванням продукції рослинництва та реалізації сільськогосподарської продукції, отримання прибутку від спільної діяльності (т. 1, а.с. 18-20).
Як зазначено у преамбулі даного договору, сторони уклали даний договір, виходячи з того, що: Сторона-1: відповідно до вимог чинного законодавства має в користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 300 га згідно з додатком №1, що є невід'ємною частиною цього договору; має намір здійснення робіт, пов'язаних з вирощуванням сільськогосподарської продукції, а Сторона -2: має намір здійснення робіт, пов'язаних з вирощуванням сільськогосподарської продукції та, відповідно в забезпеченні добривами, насінням та механізмами; зацікавлена в реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.
Відповідно до п. 2.4 договору вкладами сторін у спільну діяльність за цим договором слід вважати майнові, матеріальні та нематеріальні активи, грошові вклади сторін, розмір яких визначається в оформлених актах прийому-передачі між уповноваженою на ведення бухгалтерського обліку стороною і сторонами.
Вкладами сторін у спільну діяльність за цим договором також слід вважати: професійні навички, ділові зв'язки та іншу інформацію, яка стосується виконання предмета договору (п. 2.5 договору).
Пунктами 6.2, 6.5-6.7 договору сторони погодили, що майно, інші матеріальні цінності, які набуті сторонами при здійсненні спільної діяльності, складають їх спільну часткову власність. Доходи, отримані за цим договором, використовуються в першу чергу на повне відшкодування внесків, витрат та збитків. Облік результатів спільної діяльності за цим договором ведеться Стороною-2 окремо від обліку господарських результатів своєї діяльності. Підбиття підсумків діяльності і розподіл прибутку між сторонами здійснюється в термін, не пізніше 10 грудня поточного року на підставі даних, які складає Сторона-2.
Згідно з п.7.2 договору усі доходи, що отримуються за цим договором використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних затрат.
Прибуток, одержаний учасниками в результаті їх спільної діяльності, розподіляється згідно з домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до даного договору і є його невід'ємною частиною (п. 7.3 договору).
Пунктами 8.1, 8.2 договору сторони погодили, що спільні витрати та збитки сторін покриваються за рахунок спільного майна сторін отриманого за цим договором. Фактичний обсяг діяльності за цим договором з його розподілом за видами затрат між сторонами визначається в балансі, що складається Стороною-2.
Термін дії договору з моменту підписання до 31 грудня 2021 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання їхніх зобов'язань згідно умов договору (п. 9.1 договору).
01.04.2016 між ДСП "Надзбруччя-Агро" та ТзОВ «Трейд-Агрохім» укладено додаток № 1 до договору № 1 про спільну діяльність від 31 березня 2016 року - акт прийому-передачі документації та схеми розміщення земельних ділянок згідно договору про спільну діяльність № 1 від 31 березня 2016 року, відповідно до якого на підставі п.3.1.1, 3.1.2 договору про спільну діяльність №1 від 31 березня 2016 року користувач земельних ділянок, ДСП "Надзбруччя-Агро" (згідно договору - Сторона-1) надає документацію, що підтверджує право користування земельними ділянками та схему розміщення земельних ділянок ТОВ "Трейд-Агрохім" (згідно договору - Сторона-2) Фактичний стан земель придатний для с/г робіт. Даний акт є невід'ємною частиною договору. Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками (т. 1, а.с. 20 на звороті).
Крім того, 01.04.2016 між сторонами укладено додаток № 2 до договору № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016, яким сторони погодили, що внесок Сторони-1 у спільну діяльність слід вважати майнові, матеріальні та нематеріальні активи, грошові вклади, розмір яких визначається підтверджуючими бухгалтерськими документами. Вкладами сторін у спільну діяльність за цим договором також слід вважати: професійні навички, ділові зв'язки та іншу інформацію, яка стосується виконання предмета договору (т. 1, а.с. 22 на звороті).
Також 01.04.2016 сторонами укладено додаток № 3 до договору № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016, яким передбачено, що внесок Сторони-2 у спільну діяльність слід вважати майнові, матеріальні та нематеріальні активи, грошові вклади, розмір яких визначається підтверджуючими бухгалтерськими документами. Вкладами сторін у спільну діяльність за цим договором також слід вважати: професійні навички, ділові зв'язки та іншу інформацію, яка стосується виконання предмета договору (т. 1, а.с. 22).
Як встановлено судом, рішенням господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 у справі №921/233/19 за позовом Дочірнього сільськогосподарського підприємства "Надзбруччя-Агро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" про визнання недійсним договору № 1 від 31.03.2016 про спільну діяльність та зобов'язання звільнити земельні ділянки позов задоволено. Визнано недійсним договір №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність укладений між ДП "Надзбруччя-Агро" та ТОВ "Трейд-Агрохім" та зобов'язано ТзОВ "Трейд-Агрохім" звільнити земельні ділянки загальною площею 300 га, займані ним на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 у справі №921/233/19 залишено без змін (т. 1, а.с. 23-28, 29-33).
Задовольняючи позов у справі №921/233/19, суди першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях зазначили, що всупереч ст.8 Закону України «Про оренду землі» та п.30 договорів оренди землі, укладених позивачем з фізичними особами, ДП «Надзбруччя-Агро» передало земельні ділянки в суборенду ТОВ «Трейд-Агрохім» без письмової згоди орендодавців (власників ділянок).
03.12.2019 ТзОВ «Трейд-Агрохім» на виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у справі № 921/233/19 надіслало на адресу ДСП «Надзбруччя-Агро» лист № 211 та акт про звільнення земельних ділянок (т. 1, а.с. 83).
31.12.2019 Дочірнім сільськогосподарським підприємством "Надзбруччя-Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" складено акт про звільнення земельних ділянок від 31.12.2019. В даному акті зазначено, що з метою виконання п. 2 рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 (справа №921/233/19) щодо зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" звільнити земельні ділянки загальною площею 300 га, займані ним на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" та Дочірнє сільськогосподарське підприємство "Надзбруччя-Агро" засвідчують факт звільнення земельних ділянок загальною площею 300 га, займаних на підставі договору про спільну діяльність №1 від 31.03.2016. Даним актом сторони засвідчують, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд-Агрохім" не використовує вищевказані земельні ділянки, не здійснює на них сільськогосподарську та іншу діяльність, не чинить будь кому, в тому числі ДСП "Надзбруччя-Агро" перешкод у праві користування земельними ділянками, площею 300 га. Сторони погоджуються, що п.2 рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2019 у справі №921/233/19 виконано в повному обсязі (т. 1, а.с. 84).
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач самостійно та на власний розсуд користувався земельними ділянками площею 300 га у 2018-2019 сільськогосподарському році, в зв'язку з чим у позивача виникли витрати, які пов'язані з користуванням даними земельними ділянками, пов'язані з виплатою орендної плати власникам земельних ділянок. ДСП «Надзбруччя-Агро» орендує земельні ділянки у фізичних осіб на території Романовоселівської сільської ради, що підтверджується примірниками типових договорів оренди землі із додатками, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та списками громадян земельні частки (паї), які надані в оренду ДСП «Надзбруччя-Агро».
Наведені обставини слугували підставою звернення ДСП “Надзбруччя - Агро” до суду з позовом про стягнення з ТзОВ “Трейд-Агрохім” 1863982,15 грн., з яких: 1816257,95 грн. компенсація (витрати) на відшкодування вартості паїв, 47724,20 грн. виплата прибутку, одержаного в результаті спільної діяльності у 2018-2019 сільськогосподарському році.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивач до позовної заяви долучив наступні документи: розрахунок витрат ДСП «Надзбруччя-Агро», пов'язаних з виплатою орендної плати у 2018-2019 сільськогосподарському році по оренді земельних ділянок загальною площею 293,44 га, використання яких здійснювало ТОВ «Трейд-Агрохім» з такими складовими: - орендна плата земельної ділянки (пай) у 2019 році - 7204,96 грн. +ПДВ; - загальна кількість земельних ділянок (паїв) - 175 шт., що становить 293,44 га. 175 х 7204,96 грн. = 1260868,90 грн. + 252173,60 грн. (ПДВ) = 1513041,60 грн.; копію взаєморозрахунку по спільній діяльності за підсумками 2018 року станом на 26 липня 2019 року та станом на 30 липня 2019 року; копію відомості на виплату вартості земельних паїв за 2019 рік по ДП «Надзбруччя-Агро»; копію списку власників земельних ділянок на яких здійснювалася спільна діяльність згідно договору №1 про спільну діяльність від 31.03.2016; копію відомості на видачу за земельні паї 2019 рік.; копії договорів оренди землі (в кількості 151 договір), з додатками і додатковими угодами до них (т.1, а.с. 85, 161-168, т. 2 а.с.227-231, 232-239, 241-242, т. 4, а.с. 1-250, т. 5, а.с. 1-209).
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України.
За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частинами 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України унормовано, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При цьому, для застосування такого виду господарської санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм права вбачається, що збитки мають правову природу, яка не ототожнюється з будь-якими сумами, які особа повинна сплатити у зв'язку з виконанням умов договору, оскільки під збитками слід розуміти реальну втрату матеріальних цінностей, а також реальні витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, або втрата доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру збитків покладається на позивача, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 -3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Мотивація суду апеляційної інстанції
Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що доводи апеляційної скарги зводяться лише до оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а тому зважаючи на положення ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішенням суду від 08.08.2019 у справі № 921/233/19 договір №1 про спільну діяльність від 31.03.2016 визнано судом недійсним.
Рішення набрало законної сили 06.11.2019.
31.12.2019 земельні ділянки площею 300 га звільнено Товариством з обмеженою відповідальністю “Трейд-Агрохім” (АКТ про звільнення земельних ділянок від 31.12.2019).
Рішенням суду від 08.08.2019 у справі № 921/233/19 було встановлено обставини щодо того, що за спірним Договором №1 від 31.03.2016 про спільну діяльність позивач фактично передав відповідачу у строкове, платне користування земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур, що вказує на погодження сторонами істотних умов, характерних для договору оренди (суборенди) землі.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у які беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що відповідач до 31.12.2019 фактично користувався земельними ділянками площею 300 га, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність, вирощував сільськогосподарську продукцію, а відтак і збирав врожай вирощений на таких земельних ділянках.
Користування - це добування з речей їхніх корисних властивостей (наприклад, збирати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття).
Згідно умов договору про спільну діяльність майно, інші матеріальні цінності, які набуті сторонами при здійсненні спільної діяльності, складають їх часткову власність (п.6.2.); доходи, отримані за цим договором, використовуються в першу чергу на повне відшкодування внесків, витрат та збитків (6.5.);облік результатів спільної діяльності за цим договором ведеться Стороною-2 (товариство з обмеженою відповідальністю ”Трейд-Агрохім”) окремо від обліку господарських результатів своєї діяльності (п.6.6.); підбиття підсумків діяльності і розподіл прибутку між сторонами здійснюється в термін, не пізніше 10 грудня поточного року на підставі даних, які складає Сторона-2 (п.6.7.)
Згідно п.7.3. договору про спільну діяльність прибуток, одержаний учасниками в результаті їх спільної діяльності, розподіляється згідно з домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до Даного договору і є його невід'ємною частиною.
Згідно п.8.1. договору спільні витрати та збитки покриваються за рахунок спільного майна сторін отриманого за цим договором.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріали даної справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що між сторонами відбулось підбиття підсумків діяльності за результатами сільськогосподарського 2018-2019 року і розподіл прибутку між сторонами на підставі даних, які повинен був скласти відповідач. Також матеріали справи не містять жодних доказів ведення відповідачем обліку результатів спільної діяльності, зокрема, спільні витрати та збитки сторін, які повинні покриватись за рахунок спільного майна сторін отриманого за цим договором.
З умов договору про спільну діяльність вбачається, що облік результатів спільної діяльності ведеться саме відповідачем. Тобто, за небажанням відповідача розкрити результати спільної діяльності (кількість отриманої продукції, виду продукції (пшениця, ячмінь, ріпак і т.д.), отриманого прибутку за результатами реалізації такої продукції) позивач поставлений у невигідну для нього ситуацію і позбавлений можливості володіти інформацією щодо усіх доходів отриманих за цим договором.
Матеріали справи свідчать про те, що свої зобов'язання по договору про спільну діяльність під час чинності такого договору (до 06.11.2019) відповідач не виконував належним чином, не здійснив відшкодування необхідних витрат за земельні ділянки, що спричинило понесення витрат позивачем.
Договір про спільну діяльність №1 від 31.03.2016 в подальшому був визнаний недійсним в судовому порядку і з моменту визнання його недійсним припинились на майбутнє зобов'язання сторін, а тому відхиляються доводи апелянта про те, що неправильність висновку суду, що зобов'язання відповідача за договором припинились лише з моменту визнання такого договору недійсним.
Згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
В даному випадку застосування реституції згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України не є предметом спору по даній справі.
Натомість судами встановлено, що наявний склад правопорушення: збитки у вигляді витрат (відповідач не здійснив відшкодування позивачу за результатами сільськогосподарського 2018-2019 року необхідних витрат за земельні ділянки, що спричинило понесення таких витрат позивачем); протиправна поведінка заподіювача - відповідача (відповідач здійснював користування земельними ділянками на земельному масиві, де проводилась спільна діяльність згідно договору про спільну діяльність; вирощував сільськогосподарську продукцію, а відтак і збирав врожай вирощений на таких земельних ділянках; отримував прибуток, однак не відшкодував позивачу необхідні витрати за земельні ділянки); наявний причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою відповідача (відповідач не здійснив необхідні відшкодування витрат за земельні ділянки позивачу, в результаті чого позивач поніс збитки); наявна вина відповідача (відповідач не належно виконував свої зобов'язання по договору щодо ведення обліку результатів спільної діяльності та розподілу прибутку, витрат, збитків).
А відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми, які регулюють відшкодування шкоди особою, яка зберегла майно у себе за рахунок іншої особи (п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що договір № 1 про спільну діяльність від 31.03.2016 недійсний з моменту його укладення, тобто з 31.03.2016, а тому не створював жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, оскільки непородження правових наслідків з підстав недійсності договору свідчить лише про відсутність договірних відносин, однак не свідчить про те, що між сторонами не виникли позадоговірні відносини з приводу безпідставного збереження майна за рахунок іншої особи ( в даному випадку це збереження майнових благ від тривалого використання земельної ділянки без відповідної компенсації).
Зі змісту позовних вимог, які є предметом апеляційного перегляду, вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 1 513 041 грн. 60 коп. - коштів витрачених на виплату орендної плати фізичним особам за земельні ділянки (пай).
Згідно наданого позивачем Розрахунку витрат ДСП “Надзбруччя-Агро” пов'язаних з виплатою орендної плати за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року по оренді земельних ділянок загальною площею 293,44 га використання яких здійснювало ТОВ “Трейд-Агрохім”:
-орендна плата земельної ділянки (пай) у 2019 році - 7204 грн 96 коп +ПДВ;
-загальна кулькість земельних ділянок (паїв) - 175 шт., що становить 293,44 га.
175 х 7204 грн. 96 коп. = 1 260 868 грн. 90 коп. +252 173 грн. 60 коп. (ПДВ) = 1 513 041 грн. 60 коп.
На підтвердження цих вимог позивач надав до матеріалів справи Відомість на виплату вартості земельних паїв за 2019 рік по ДП “Надзбруччя-Агро” (а.с.161-168, т.І), Список власників земельних ділянок на яких здійснювалася спільна діяльність згідно Договору №1 про спільну діяльність від 31.03.2016 (а.с.227-231, т.ІІ), Відомість на видачу за земельні паї 2019 рік (а.с.232-239, т.ІІ).
Також на підтвердження укладення договорів оренди з фізичними особами позивач надав договори оренди (копії) в кількості 151 штук, з додатками і додатковими угодами до них.
Як вбачається із Списку власників земельних ділянок на яких здійснювалася спільна діяльність згідно Договору №1 про спільну діяльність від 31.03.2016 зазначено перелік власників (прізвище, ім'я, по батькові) земельних ділянок на яких здійснювалась спільна діяльність (в кількості 178) і зазначено конкретна площа таких земельних ділянок, всього разом 268,29 га.
З відомостей на видачу за земельні паї 2019 рік (в кількості 8 штук) зазначено прізвище, ім'я, по батькові власників земельних ділянок, сума нарахованого паю, сума прибуткового податку, сума військового збору, сума до видачі. Також навпроти кожного зазначеного прізвища ім'я, по батькові власника земельних ділянок знаходиться його підпис, що свідчить про отримання власниками земельних ділянок нарахованих сум.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що сума орендної плати вказана у договорах оренди і підлягає індексації.
Водночас згідно з взаєморозахунками по спільній діяльності за підсумками 2018 року станом на 26 липня 2019 року і станом на 30 липня 2019 року, які підписані повноважними представниками сторін, сторони погодили кількість паїв - 175, а також вартість таких паїв - 7204 грн 96 коп.
Тобто, відповідач добровільно погодився із сумою 7204 грн. 96 коп, яка підлягала виплаті фізичним особам за їх земельні ділянки. І здійснював компенсацію виходячи із зазначеної суми, про що свідчить платіжне доручення №543 від 30.07.2019 на суму 230 330 грн. 33 коп. з призначенням платежу: компенсація за паї, зг.актом від 26.07.19 р., без ПДВ. (копія платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи , а.с.149, т.І). Сума 230 330 грн 33 коп. зазначена у Взаєморозрахунках як до погашення боргу.
А тому, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що при проведенні розрахунку витрат, які підлягають до компенсації, слід враховувати вартість земельної ділянки в загальній сумі 7204 грн. 96 коп., яка включає в себе суму орендної плати, суму військового податку, суму прибуткового податку.
В силу ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України “Про оренду землі” визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
На підтвердження сплати військового збору позивачем надано копію платіжного доручення №2 від 28 грудня 2019 року на суму 34 474 грн. 48 коп. з призначенням платежу: військовий збір з паїв.
Крім того, на підтвердження сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується подат. агентами із доходів платника податку інших ніж зарплата (паї), позивачем надано платіжне доручення №1 від 28 грудня 2019 року на суму 413 707 грн. 41 коп. з призначенням платежу: податок на доходи з фізичних осіб, що сплачується подат. агентами з доходів платника податку інших ніж зарплата (паї).
Згідно п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України платниками податку є:
*162.1.1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
*162.1.2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
*162.1.3. податковий агент.
Відповідно до п.п. 14.1.190 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Також Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" № 1621-VII від 31.07.2014 до Податкового кодексу України внесено зміни щодо встановлення військового збору та визначено платниками такого збору осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
А відтак, ДСП “Надзбруччя-Агро” є податковим агентом по відношенню до власників земельних ділянок, які передані в оренду та платником зазначених вище податку на доходи фізичних осіб і військового збору.
При визначенні розміру витрат, які поніс позивач, судами звірено зазначені в Списку власників земельних ділянок в межах земельного масиву, на якому здійснювалася спільна діяльність номери земельних ділянок із номерами земельних ділянок зазначених у схемі землекористування земельної ділянки, на якій проводилась спільна діяльність, яка є невід'ємною частиною даного договору, а також із Картографічною схемою щодо місцезнаходження самих земельних ділянок, на яких здійснювалась спільна діяльність.
Враховано витрати по земельних ділянках, які знаходяться в межах земельного масиву, на якому здійснювалась спільна діяльність. Перевірено здійснення державної реєстрації договорів оренди таких земельних ділянок та взято до уваги витрати по земельних ділянках, які поніс позивач, саме по договорах, які пройшли державну реєстрацію. Не взято до уваги земельні ділянки по договорах, які розірвано із власниками земельних ділянок (позиція 33,34,35,38,39,40,41,48,64,65,90,91,92,93,99,100,101,154,157,158,161). Позивач не довів, що надані взамін земельні ділянки, які знаходяться в іншому масиві згідно умов Угод щодо користування земельними ділянками (а.с.17-29, т.ІІІ), знаходяться на земельному масиві, де здійснювалась спільна діяльність згідно договору про спільну діяльність.
Також місцевий господарський суд правильно не взяв до уваги витрати по земельній ділянці (позиція 142), договір по якій знаходиться в процесі реєстрації.
Загалом, по земельних ділянках, які знаходяться в межах земельного масиву, де проводилась спільна діяльність згідно договору про спільну діяльність, витрати становлять 936 644 грн. 06 коп.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 86, 246, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд - Агрохім” б/н від 31.10.2020 року (вх. № 01-05/3436/20 від 25.11.2020 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Тернопільської області від 28.09.2020 року у справі №921/182/20 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в господарський суд Тернопільської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Постанову у справі №921/182/20 прийнято з окремою думкою судді О.В.Зварич.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя О.І. Матущак
Суддя Г.Г. Якімець