Провадження № 22-ц/803/5643/21 Справа № 199/6472/20 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
08 липня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення плати за проживання,-
28 вересня 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення плати за проживання.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що йому на право власності належить будівля гуртожитку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 04 липня 2000 року. До набуття позивачем право власності будівля гуртожитку використовувалась попереднім власником ВАТ “Металургмаш” у якості гуртожитку для тимчасового проживання одиноких осіб, які перебували з підприємством у трудових відносинах.
З дати укладення позивачем договору купівлі - продажу гуртожитку в кімнаті площею 19 кв.м зазначених у технічному паспорті на будівлю гуртожитку під № 5 на 2 поверсі мешкали та зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , разом з якою також зареєстровані ОСОБА_1 , 2003 р., ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_5 , 2006 р.н.
Позивач зазначає, що на час придбання ним у власність будівлі гуртожитку у 2000 році відповідачі продовжували проживати у вказаній кімнаті та зареєстровані в будівлі і по цей час.
Як зазначається позивачем, на даний час правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачами з вини відповідачів не оформлені письмовим договором найму приміщення. Позивач вказує, що ним розроблений та затверджений типовий договір найму приміщень, визначена плата за проживання, порядок її оплати та порядок оплати комунальних послуг і запропоновано мешканцям гуртожитку укласти договір найму, проте всі вимоги щодо оформлення договірних правовідносин відповідачами були проігноровані; відповідачі систематично ухиляються від укладання договору найму займаних приміщень, хоча вони постійно користуються жилими приміщеннями, приміщеннями загального користування та комунальними послугами; за спожиті комунальні послуги і користування приміщеннями відповідачі сплачують не в повному обсязі, визначаючи розмір оплати на власний розсуд, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути заборгованість у розмірі 28 557, 17 коп., яка складається з наступного:
- заборгованість з оплати за користування приміщеннями у гуртожитку АДРЕСА_1 за період з 31 січня 2019 р. по 31 липня 2019 р. в розмірі 15 670 грн. 66 коп.;
- пеня за період з 24.12.2019 р. по 24.12.2020 р. в розмірі 9 693 грн. 89 коп.;
- пеня за період з 11.02.2020 р. по 03.11.2020 р. в сумі 2 018 грн. 92 коп.;
- 3% річних та інфляційні витрати за період з 24.12.2019 р. по 24.12.2020 р. в сумі 946 грн. 88 коп.;
- 3% річних та інфляційні витрати за період з 11.02.2020 р. по 03.11.2020 р. в сумі 246 (двісті сорок шість) грн. 82 коп.. Вирішити питання стосовно судового збору.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року позов ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення плати за проживання - задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 28 577 грн. 17 коп., з яких:
- заборгованість з оплати за користування приміщеннями у гуртожитку АДРЕСА_1 за період з 31 січня 2019 р. по 31 липня 2019 р. в розмірі 15 670 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят) грн. 66 коп.,
- пеню за період з 24.12.2019 р. по 24.12.2020 р. в розмірі 9 693 (дев'ять тисяч шістсот дев'яносто три) грн. 89 коп.,
- пеню за період з 11.02.2020 р. по 03.11.2020 р. в сумі 2 018 (дві тисячі вісімнадцять) грн. 92 коп.,
-3% річних та інфляційні витрати за період з 24.12.2019 р. по 24.12.2020 р. в сумі 946 (дев'ятсот сорок шість) грн. 88 коп.,
-3% річних та інфляційні витрати за період з 11.02.2020 р. по 03.11.2020 р. в сумі 246 (двісті сорок шість) грн. 82 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 280 (двісті вісімдесят) грн. 27 коп. з кожного з відповідачів окремо.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником гуртожитку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом першої дніпропетровської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №9-2380. Право власності зареєстроване Дніпропетровським БТІ в реєстровій книзі № 630 за реєстровим №2235-448 (а.с.23).
Відповідачі мають право користування кімнатою АДРЕСА_2 вказаного гуртожитку згідно технічної документації та мають зареєстроване місце проживання за вказаною адресою (а.с.156,157,158).
Відповідачі ухиляються від укладання з позивачем договору на тимчасове проживання у гуртожитку та оплати за користування приміщенням за розрахунками, здійсненими позивачем; на письмові вимоги позивача не реагують (а.с.а.с.28-38, 133-150).
У зв'язку з порушенням зобов'язань з оплати за користування приміщенням у гуртожитку у відповідачів утворилась заборгованість за період з 31 січня 2019 року по 31 липня 2019 року в розмірі 15670,66 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки плата за проживання у гуртожитку, який не відноситься до державної або комунальної власності, на відміну від плати за житлово-комунальні послуги, відноситься до вільних цін, згідно з положеннями Закону України «Про ціни та ціноутворення», таким чином суб'єкт господарювання є самостійним у визначенні розміру та розрахунку (порядку розрахунку) плати за проживання у такому гуртожитку, а тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими. Окрім того, відсутність договору найму житлової площі у гуртожиткуне може бути підставою для звільнення споживача від оплати комунальних послуг.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до Примірного Положення про користування гуртожитками, затвердженого Постановою КМУ від 20 червня 2018 р. № 498, користування жилими приміщеннями в гуртожитках, що перебувають у власності, у процесі реалізації прав та виконання обов'язків їх власників здійснюється відповідно до положень Цивільного кодексу України, Законів України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” та інших актів законодавства.
Згідно п. 11 цього Положення наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов'язані:своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п.15 цього Положення особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору.
Таким чином, правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що гуртожиток, у якому в період з 01 травня 2000 року по 31 червня 2020 року були зареєстровані та проживати відповідачі, не є об'єктом державної або комунальної власності, тому до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню положення статей 627, 638, 810, 812 ЦК України, положення Житлового кодексу Української РСР, а з 26.06.2018 року норми Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2018 р. № 498, яке поширює свою дію, згідно з ч.1, на всі гуртожитки незалежно від форми власності та визначає порядок користування гуртожитками: жилою площею, жилими та іншими приміщеннями в них.
Відповідно до ст.815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
Відповідачів неодноразово письмово було повідомлено про необхідність погасити заборгованість в добровільному порядку, проте останні заборгованість не погашають у зв'язку із чим за проживання у гуртожитку за період з 31 січня 2019 року по 31 липня 2019 року в розмірі 15670,66 грн.
За наявними у справі письмовими документами, встановлено, що Договір найму житлової площі у гуртожитку не був підписаний відповідачами.
Хоча, чинним цивільним законодавством України і передбачено, що договір найму житла повинен бути укладений у письмовій формі, однак, в силу положень ст. 218 ЦК України, відсутність письмового договору не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами ст.525, 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
При цьому, згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті за користування приміщенням у гуртожитку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачами у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Судді: