Провадження № 22-ц/803/5135/21 Справа № 203/3941/20 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
08 липня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2021 року у справі за позовом комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення,-
03 листопада 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення.
Позов обґрунтовано тим, що мешканцям жилого будинку АДРЕСА_1 позивач регулярно надає послуги з водопостачання та водовідведення.
У квартирі АДРЕСА_1 вказаного будинку мешкає відповідачка, яка не оплачує ці послуги, у результаті чого утворилася заборгованість в сумі 16 716,96 грн. У добровільному порядку заборгованість погасити не бажає, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення з урахуванням 3% річних та інфляційного збільшення в розмірі 21 988 грн. 80 коп., з них 16 716 грн. 96 коп. - сума основного боргу за період з 01.06.2013 р. по 01.08.2020р., 852, 41 коп. - сума 3% річних та інфляційне збільшення - 4419 грн., 43 коп. на користь КП “Дніпроводоканал” ДМР. Вирішити питання стосовно судового збору.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2021 року у задоволенні позову КП «Дніпроводоканал» ДМР до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, КП «Дніпроводоканал» ДМР звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково (а.с 43-44).
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована відповідачка (а.с. а.с. 5, 13).
КП “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради регулярно надає відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, проте остання плату за користування вказаними послугами вносить неналежно, у зв'язку з чим станом на 01.08.2020 утворилася заборгованість в сумі 16 716,96 грн, розрахована у відповідності із встановленими тарифами (а.с.а.с. 6, 7).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з позовною заявою до суду позивач звернувся 03 листопада 2020 року, пропустивши встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 24.06.2004 року №1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно з пунктом 2 статті 5 Закону №1875-ІV комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
У відповідності з пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №1875-ІV споживачі зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
За правилами, встановленими частиною 1 статті 9 Закону №1875-ІV, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Статтею 22 Закону України від 10.01.2002 року №2918-ІІІ «Про питну воду, витне водопостачання та водовідведення» визначено, що споживачі питної води зобов'язані: своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Отже, відповідач дійсно порушила зобов'язання з оплати послуг з водопостачання та водовідведення.
За змістом статей 256, 257, частини 1 статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У відповідності з частинами 3, 4 статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, за спірними правовідносинами позовна давність закінчилася у липні 2019 року, оскільки почалася у липні 2016 року (місяць останнього платежу, здійсненого відповідачем).
01 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про застосування строків позовної давності (а.с.36).
Виходячи з того, що останній платіж на погашення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення відповідачем було внесено у липні 2016 року, а до суду КП “Дніпроводоканал” Дніпровської міської ради звернувся з позовом про стягнення заборгованості лише 03.11.2020 року, тобто за межами загального строку позовної давності.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради- залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Судді: