вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" червня 2021 р. Справа№ 911/3162/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Алданової С.О.
при секретарі Гуцал О.В.
за участю представників зазначених в протоколі від 23.06.2021р.
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну
скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"
на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2021 р.
у справі № 911/3162/20 (суддя РябцеваО.О.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія
"Нафтогаз України"
до Вишгородського районного комунального підприємства
"Вишгородтепломережа",
про стягнення 1 395 446,33 грн.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (про стягнення 290841,24 грн. заборгованості, 618671,42 грн. пені, 227972,24 грн. 3 % річних та 531200,17 грн. інфляційних втрат, всього 1668685,07 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий позивачем природний газ відповідно до укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 2132/1718-БО-17 від 18.09.2017 р. та не виконав зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив п. 6.1 Договору, у зв'язку з чим позивач, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути 290841,24 грн. заборгованості, 227972,24 грн. 3 % річних та 531200,17 грн. інфляційних втрат, а також 618671,42 грн. пені відповідно до п. 8.2. Договору.
В процесі розгляду справи, 11.02.2021 р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 619167,45 грн. пені, 230765,84 грн. 3% річних та 545513,04 грн. інфляційних втрат, всього 1395446,33 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.03.2021 року справі № 911/3162/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 619167,45 грн. (шістсот дев'ятнадцять тисяч сто шістдесят сім грн. 45 коп.) пені, 230765,84 грн. (двісті тридцять тисяч сімсот шістдесят п'ять грн. 84 коп.) 3% річних, 545513,04 грн. (п'ятсот сорок п'ять тисяч п'ятсот тринадцять грн. 04 коп.) інфляційних втрат та 20931,70 грн. (двадцять тисяч дев'ятсот тридцять одну грн. 70 коп.) судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Вишгородське районне комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2021 року справі № 911/3162/20 частково у частині відмови зменшення пені і ухвалити нове рішення у відповідній частині, а саме: зменшити розмір пені на 99% та стягнути на користь позивача пеню в розмірі 6 191 грн 67 коп., в іншій частині судове рішення залишити без змін.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2021 року, апеляційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Зубець Л.П., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2021 року справі № 911/3162/20 та розгляд справи призначено на 25.05.2021 року.
14.05.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2021 року справі № 911/3162/20 без змін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 р. оголошено перерву у судовому засіданні по справі №911/3162/20 до 23.06.2021 року.
17.06.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли пояснення по справі.
Розпорядження № 09.1-08/2481/21 Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 року, у зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю., у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/3162/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 року апеляційну скаргу у справі №911/3162/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 р. справу №911/3162/20 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.
Представник відповідача у поясненнях наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, Господарського суду Київської області від 02.03.2021 року справі № 911/3162/20 частково у частині відмови зменшення пені і ухвалити нове рішення у відповідній частині, а саме: зменшити розмір пені на 99% та стягнути на користь позивача пеню в розмірі 6 191 грн 67 коп., в іншій частині судове рішення залишити без змін.
Представник позивача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 18.09.2017 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (перейменоване на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (споживач) було укладено договір № 2132/1718-БО-17 постачання природного газу.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу за період з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 1400,0 тис. куб. м., у тому числі за місяцями: жовтень 2017 р. - 80,0; листопад 2017 р. - 200,0; грудень 2017 р. - 300,0; січень 2018 р. - 320,0; лютий 2018 р. - 300,0; березень 2018 р. - 200,0.
Відповідно до п. 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу за цим договором на дату його укладання становить 7907,20 грн., крім того ПДВ-20%. Усього до сплати з ПДВ - 9488,64 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 р. до 31.03.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору).
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на виконання умов договору позивач за період з 31.10.2017 р. по 31.03.2018 р. передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 11036531,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 р. на суму 583712,66 грн., від 30.11.2017 р. на суму 1605202,72 грн., від 31.12.2017 р. на суму 1659525,18 грн., від 31.01.2018 р. на суму 2517326,70 грн., від 28.02.2018 р. на суму 2452690,09 грн., від 31.03.2018 р. на суму 2218073,98 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з довідки по операціям Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" з 01.09.2017 р. по 31.12.2019 р., наданих відповідачем банківських виписок за період з 04.09.2020 р. по 30.12.2020 р. та розрахунку позивача, відповідач за отриманий в жовтні 2017 року, листопаді 2017 року, грудні 2017 року, січні 2018 року, лютому 2018 року та березні 2018 року природний газ розрахувався в повному обсязі, проте з порушенням строку оплати, встановленого п. 6.1 договору. Останній платіж за актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 р. був здійснений 08.02.2018 р. у сумі 377561,38 грн.; за актом від 30.11.2017 р. - 07.03.2018 р. у сумі 466660,49 грн.; за актом від 31.12.2017 р. - 25.04.2018 р. у сумі 420079,56 грн.; за актом від 31.01.2018 р. - 18.12.2018 р. у сумі 21431,61 грн.; за актом від 28.02.2018 р. - 18.06.2019 р. у сумі 7853,54 грн.; за актом від 31.03.2018 р. - 30.12.2020 р. у сумі 33109,52 грн.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України , зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманого у період з 01.10.2017 р. по 31.03.2018 р. природного газу, позивач просить суд стягнути з відповідача 230 765,84 грн. 3% річних та 545 513,04 грн. інфляційних втрат.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити нараховані на основний борг три відсотки річних та інфляційні втрати, є похідними один від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних у зв'язку з простроченням основного грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом враховано правовий висновок, викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 р. у справі № 905/21/19, відповідно до якого при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині 3% річних в розмірі 230765,84 за загальний період з 28.11.2017р. по 29.12.2020р. та інфляційні втрати в сумі 545513,04 грн.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 619 167,45 грн. пені.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2 договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення з відповідача показника пені щодо сум, строків та ставок нарахувань, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунок пені від суми основної заборгованості, виконаний позивачем, є обґрунтованим та арифметично вірним в сумі 619 167,45 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних пені на 99%, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач з порушенням строків виконання своїх договірних зобов'язання повністю оплатив вартість природного газу, отриманого у спірному періоді.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
З аналізу наведених норм права вбачається, що зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Суд встановив, що Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" використовує природний газ для виробництва теплової енергії, яка в подальшому споживається бюджетними установами/організаціями та населенням. Порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, оскільки залежить від здійснення споживачами розрахунків за теплову енергію.
Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" знаходиться в складному майновому стані, що підтверджується копіями звітів про фінансовий стан та фінансові результати, дебіторською заборгованістю споживачів якого станом на 01.12.2020 р. складає 31814289,70 грн. (а.с. 82-86, т.1).
Враховуючи наведені обставини даної справи та положення частин 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд помилково стягнув з відповідача на користь позивача 619 167,45 грн. пені, не скориставшись правом на зменшення розміру належної до стягнення пені.
При цьому, суд зауважує, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов спірного договору, а стягнення з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем свого зобов'язання.
З аналізу вищеописаних правових норм, матеріалів даної справи, колегія суддів констатує наявність правових підстав для часткового задоволення цієї позовної вимоги, зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 50% та стягнення з відповідача 309 583,72 грн. пені, оскільки таке зменшення пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021р. у справі № 910/11871/20, від 01.02.2021р. у справі № 911/1366/20, від 03.09.2020р. у справі № 911/2499/19.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" підлягає часткову задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2021 р. у справі № 911/3162/20 підлягає зміні в частині стягнення пені, в іншій частині рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.03.2021 р. у справі № 911/3162/20 змінити, викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (07301, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 3-В, код 13713569) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 309 583 (триста дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят три грн. 72 коп.) пені, 230 765,84 грн. (двісті тридцять тисяч сімсот шістдесят п'ять грн. 84 коп.) 3% річних, 545 513,04 грн. (п'ятсот сорок п'ять тисяч п'ятсот тринадцять грн. 04 коп.) інфляційних втрат та 16 287,93 грн. (шістнадцять тисяч двісті вісімдесят сім грн. 93 коп.) судового збору.
В решті позовних вимог щодо стягнення 309 583 (триста дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят три грн. 72 коп.) пені відмовити.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) на користь Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (07301, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 3-В, код 13713569) судовий збір в розмірі 11 256,67 грн. за подання апеляційної скарги.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.07.2021р.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
С.О. Алданова