08 липня 2021 року
м. Рівне
Справа № 564/2573/20
Провадження № 22-ц/4815/755/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Боймиструк С.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюк К.Ю. на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 березня 2021 року, ухвалене в складі судді Левчук В.В., повний текст якого складено 09 березня 2021 року у справі № 564/2573/20,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Костопільського районного суду Рівненської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про стягнення індексації та пені за прострочення сплати аліментів.
Позов мотивовано тим, що позивач перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі від якого мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірвано. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 25.06.2018 з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. щомісячно. Станом на 15.10.2020 утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 32544,06 грн., а тому позивачем нараховано неустойку (пеню) за їх несвоєчасну сплату. З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 11495,01 грн. неустойки (пені) від суми несплачених аліментів та судові витрати по справі.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 03 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення індексації та пені за прострочення сплати аліментів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8000,00 гривень неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та 3000,00 гривень судових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, а тому наявні підстави для нарахування пені.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 3776,30 грн. неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Зазначає, що рішення суду підлягає до задоволенню в частині стягнення 3776,30 грн., що становить 100 відсотків заборгованості зі сплати аліментів за період, визначений позивачем із 01 листопада 2018 року по 01 січня 2020 року.
Покликається на те, що витрати на правничу допомогу не підлягають до задоволення, оскільки до позовної заяви не було додано розрахунку та не заявлено вимоги про стягнення судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відзиві на апеляційного суду позивач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.
Установлено, що батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась, є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 15.11.2011 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Костопільського районного управління юстиції у Рівненській області, актовий запис про народження №438.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 28.05.2013 у справі №564/924/13-ц розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Рішення суду набрало законної сили 11.06.2013.
06.12.2017 ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 , виданим Костопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, актовий запис №22.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 25 червня 2018 року у справі №564/1146/18 збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_4 на підставі рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 16.04.2015 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і встановлено їх у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду набрало законної сили 26.07.2018.
Згідно наданого Костопільським районним відділом державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) 06.10.2020 за №19862 розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_4 станом на 05.10.2020 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 9265,42 грн.
Спірні відносини виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідач покладених на нього рішенням суду обов'язку щодо сплати аліментів на утримання спільної з ОСОБА_1 дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. 155 СК України).
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду про стягнення аліментів).
Статтею 195 СК України передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не проводилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заборгованості працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.
Згідно з частиною першою статті 196 СК Україниу разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів необхідно вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Згідно зстаттею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Системне тлумачення вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Оскільки Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається, застосуванню підлягають норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670св19.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що за період з 23.07.2018 по 04.02.2021 відповідачем проводилась сплата аліментів, зокрема: 23.07.2018 - 1000 грн., 18.08.2018 - 1000 грн., 21.09.2018 - 1000 грн., 19.10.2018 - 1000 грн., 20.01.2019 - 1000 грн., 22.02.2019 - 1000 грн., 15.03.2019 - 1000 грн., 12.08.2019 - 1000 грн., 14.09.2019 - 1000 грн., 18.10.2019 - 1000 грн., 17.12.2018 - 2000 грн., 10.06.2020 - 2000 грн., 21.10.2020 - 6000 грн., 30.11.2020 - 1000 грн., 04.02.2021 - 4950 грн., що підтверджується копіями квитанцій про переказ коштів.
З жовтня 2019 року по листопад 2020 року ОСОБА_2 не виконував належним чином рішення суду про стягнення аліментів і не надавав ОСОБА_1 матеріальної допомоги на утримання дочки, внаслідок чого виникла заборгованість по аліментах.
Місцевий суд обчислив розмір пені з дотриманням закону та дійшов правильного висновку, що позивач має право на неустойку у розмірі 11349,02 грн.
Апеляційним судом перевірено розрахунок заборгованості неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, розрахунок проведено з урахуванням положення статті 196 СК України та формули для обчислення пені, яка зазначена у постанові Великої Палати Верховного від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.
Крім того, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що у відповідача відсутній постійний заробіток, на утриманні перебуває ще одна дитина, а тому наявні підстави для зменшення розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів до 8000 грн.
Також колегія суддів погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу стягнутих судом першої інстанції на користь сторін, оскільки, при його визначенні, суд дотримався положень статей 133, 137, 140, 141 ЦПК України, при цьому виходив з критерію реальності адвокатських послуг, розумності їх вартості у даній справі, а саме судом враховано малозначність справи та численність усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг фактично наданих адвокатами послуг, ціну позову та пропорційність відшкодування судових витрат до задоволених позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача про відсутність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, так як у позовній заяві не вказано попередній (орієнтовний) розрахунок таких витрат, які позивачка понесла або які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки позовну заяву складав адвокат, а тому не зазначення ним орієнтовного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, на думку колегії суддів, не повинно позбавляти фізичну особу - позивача права на отримання відшкодування цих витрат. Крім того, матеріали справи містять документальне підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Воронюк К.Ю. залишити без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 03 березня 2021 року залишити без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 08 липня 2021року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Боймиструк С.В.