08 липня 2021 року
м. Рівне
Справа № 570/1012/20
Провадження № 22-ц/4815/787/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Боймиструк С.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 березня 2021 року, ухвалене в складі судді Красовського О.О., повний текст якого складено 20 березня 2021 року у справі № 570/1012/20,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків.
Позов мотивовано тим, що він є непрацездатним, отримує пенсію за віком у розмірі 2054,96 грн, інших доходів не має, часто хворіє, несе витрати на лікування та на комунальні послуги, а тому потребує сторонньої матеріальної допомоги, яку може надавати його син ОСОБА_2 , оскільки інший син ОСОБА_4 є інвалідом III групи з дитинства.
Просить суд про задоволення позовних вимог.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 березня 2021 в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Покликається на те, що факт сплати аліментів на утримання сина свідчить про належне виконання позивачем батьківських обов'язків. Вказані обставини підтверджуються виконавчим листом № 5-110 від 21.11.1988 року з відмітками про відрахування аліментів, листом № 08-07/2293 від 06.06.06 р. про повернення КТП “Комуненергія” виконавчого листа № 5-110 від 21.11.1988 року у зв'язку з повноліттям сина до міського відділу державної виконавчої служби м. Рівне та постановою про закінчення виконавчого провадження від 10.06.2006 року.
Зазначає, що відвідував свого сина в дитинстві, купував йому іграшки для духовного і фізичного розвитку.
Окрім того, вказує, що судом не надано належної оцінки показам свідків.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відзиві на апеляційного суду відповідач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.
Установлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розмір пенсії ОСОБА_5 станом на лютий 2020 року становив 2054,96 гривень, що підтверджується довідкою №8747 8077 3770 1704, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, а на час розгляду справи розмір пенсії становить 2650,00 грн.
Статтею 202 Сімейного кодексу України встановлено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Обов'язок повнолітніх дочки, сина піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений в ст. 51 Конституції України. Таке піклування може полягати в особистому догляді за батьками, допомозі в побуті, захисті прав й інтересів, матеріальній підтримці тощо. Цей конституційний обов'язок отримує продовження в нормах сімейного законодавства, зокрема у гл. 17 Сімейного кодексу України "Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання".
Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.
Положеннями ст. 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 р. у справі № 301/160/17 (провадження № 61-28415св18) виходив з того, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому до уваги має братися отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.
Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13.04.2016р. у справі № 6-3066цс15.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» установлено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність визначено у розмірі: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Розмір пенсії позивача у 2020 році складав 2059,96 грн., що станом на час звернення позивача з цим позовом до суду, перевищував прожитковий мінімум на одну особу.
Станом на 2021 рік розмір пенсії позивача становить 2650,00 грн., що також перевищує прожитковий мінімуму на особу.
При цьому статтею 204 Сімейного кодексу України передбачені підстави звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька.
Відповідно до частини 1 вищезазначеної статті передбачено, що дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до вимог п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст.204 СК України).
Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно зі ст.ст. 76, 89 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групі доказів).
Однак, в порушення вимог законодавства, позивач, розпорядившись своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не надав суду доказів в порядку ст.ст. 76-80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України на підтвердження наявності обставин, що обґрунтовують позовні вимоги, а саме, що він потребує додаткової матеріальної допомоги.
Так, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що він несе витрати на обстеження та придбання ліків, оплату комунальних витрат та ін. та щодо розміру цих витрат, і, відповідно, що він потребує матеріальної допомоги у зв'язку з понесеними витратами.
Покликання позивача в апеляційній скарзі на зростання вартості комунальних послуг, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до органів соціального захисту населення із заявою про призначення житлової субсидії або до співвласників квартири.
Доводи апеляційної скарги про те, що аліменти сплачувалися в добровільному порядку не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами про примусове виконання рішення суду щодо стягнення аліментів.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показам свідків, які не підтвердили факт ухилення батьком від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки ці покази не є достатніми та належними у даній справі.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди апелянта із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 19 березня 2021 року залишити без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 08 липня 2021року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Боймиструк С.В.