08 липня 2021 року
м. Рівне
Справа № 564/3329/20
Провадження № 22-ц/4815/751/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.
суддів: Боймиструка С.В.,Хилевича С.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянула в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євгеюка О.Є. на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 10 березня 2021 року, ухваленого в складі судді Грипіч Л.А., повний текст рішення виготовлено року, у справі №564/3329/20 ,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на неповнолітню дитину.
Позов мотивований тим, що на даний час визначений рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24.10.2018 року розмір аліментів в сумі 1000 гривень є недостатнім для мінімального необхідного розвитку дитини. З моменту ухвалення рішення про збільшення розміру аліментів значно збільшився розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку (мінімальний рекомендований розмір аліментів), а також мінімальний розмір аліментів на одну дитину. Зазначена сума не взмозі в повному обсязі покрити витрати на дитину. Відповідач їздить на заробітки, а тому має можливість сплачувати аліменти на утримання сина у більшому розмірі. Крім того, розмір аліментів не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд змінити спосіб стягнення аліментів та стягувати аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 10 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на неповнолітню дитину відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказувала, що право вимагати зміни розміру аліментів шляхом способу їх присудження не може заперечуватись, адже можливість вибору певного із способів їх стягнення, зазначених у статтях 182-184 СК України, не може обмежуватись разовим її здійсненням. Крім того, суд застосував аналогію закону до спірних правовідносин, а саме ст.192 СК України, яка не підлягає застосуванню.
Вказує, що на даний час сам по собі розмір аліментів, що був визначений рішенням суду не відповідає інтересам дитини на достойний рівень матеріального забезпечення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни. А скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який між ними розірвано.
Від даного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 .
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 23.01.2013 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24.10.2018 року збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлено їх в розмірі 1000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня винесення рішення суду і до досягнення дитиною повноліття.
Обґрунтовуючи підстави зміни способу стягнення аліментів, позивачка в позові послалась на те, що на її думку порушуються права та інтереси дитини, адже мінімальний розмір аліментів не може бути меншим ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для зміни способу стягнення аліментів, що стягуються з відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Частинами 2 та 3 ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі ст. 180 та 182 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття та при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батька, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, та інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 183 СК України, законодавцем визначено розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Частиною 1 та ч. 2 ст. 183 СК України, встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Статтею 184 СК України, законодавцем встановлено визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.
Судовим розглядом справи встановлено, що позивачка скористалась зазначеною нормою закону та, за її заявою до суду, рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 24.10.2018 року з відповідача стягнуто аліменти на користь позивача на утримання їх спільної дитини в розмірі по 1000 грн. щомісячно.
Окрім того, як встановлено матеріалами справи, позивачка у судовому засіданні стверджувала, що відповідач працює, їздить на заробітки, проте доказів зазначеного суду не надано.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки даних про працевлаштування та загальний дохід відповідача позивачем до суду не надано.
Доводи апеляційної карги про порушення судом норм матеріального права не заслуговують на увагу з таких підстав.
У постанові постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що « Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.»
Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
Як вбачається з матеріалів справи, саме зміну (збільшення) розміру раніше стягнутих аліментів через зміну способу їх стягнення мала на увазі ОСОБА_1 , пред'являючи позов. Підставами позову слугували обставини, які, на думку позивач, тягнуть через зміну способу стягнення аліментів із відповідача (з твердої грошової суми на частку від доходу) збільшення розміру аліментів. Тобто, право стягувача аліментів на пред'явлення вимоги про зміну способу стягнення аліментів і збільшення розміру аліментів унаслідок такої зміни не заперечується, як таке.
Усупереч вимог статей 12,81 ЦПК України позивач не довела обставини, передбачені статтею 192 СК України, - зміну майнового чи сімейного стану її та дитини, погіршення стану здоров'я дитини після ухвалення судового рішення, яким присуджено сплату аліментів.
Проте доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі і шляхом зміни способу їх стягнення.
Інші доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євгеюка О.Є. залишити без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 10 березня 2021 року залишити без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 08 липня 2021 року.
Головуючий :
Судді :