Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/5926/2021
м. Київ Справа № 759/16299/20
05 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Рубан С.М.
- Заришняк Г.М.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Ул'яновської О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів невиплачених при звільненні,-
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення коштів невиплачених при звільненні, в якому просила стягнути на її користь з відповідача заборгованість по заробітній платі за червень 2020 року у розмірі 4723,00 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 236,76 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04.02.2020 року вона уклала трудовий договір з ФОП ОСОБА_2 (мережа ювелірних салонів «ZOTTY»). 04.02.2020 року, згідно розпорядження № 2 ФОП ОСОБА_2 , позивача було прийнято на посаду продавця-консультанта ювелірних виробів на умовах безстрокового трудового договору. Робоче місце позивача знаходилось за адресою: АДРЕСА_1 (ТРЦ «Лавіна»).
В червні місяці 2020 року, відповідачем було проведено інвентаризацію ювелірних виробів, ввірених позивачу, та виявилася нестача коштовного ювелірного виробу, відповідних актів з цього приводу складено не було, докази, що саме з вини позивача виникла нестача коштовного товара відсутні.
Вказувала на те, що вона відмовилася приймати на себе зобов'язання щодо відшкодування матеріальних збитків, завідуюча магазином ОСОБА_3 звільнила її з 01 липня 2020 року. З розпорядженням про звільнення позивача ознайомлено не було.
Посилаючись на те, що в день звільнення відповідач не здійснив повний розрахунок при звільненні, зокрема не виплатив заробітну плату за червень місяць в сумі 4 723, 00 грн. позивач просила позов задовольнити.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначала, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, не надавши наявним у справі доказам, зокрема, трудовому договору, розпорядженню № 2, розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відсутність доказів проведення належного розрахунку при звільненні.
Крім того, відмовивши у задоволенні позову суд першої інстанції порушив положення ст.. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 47, 116, 117 КЗпП України.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що аргументи позивача, наведені в апеляційній скарзі є необгрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі та не доведені матеріалами справами, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог та порушення її особистого права щодо невиплати заробітної плати, не надано будь-яких розрахунків, які б свідчили про заборгованість по заробітній платі та за який період здійснювалася така невиплата, при цьому немає наказу про звільнення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 04.02.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, згідно працівник приступає до роботи 05.02.2020 року і зобов'язана виконувати обов'язки продавця ювелірних виробів, а фізична особа зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі 4 723,00 грн. Час виконання робіт установлюється згідно графіку роботи, вихідні дні надаються два рази на тиждень. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання 24 дня один раз на рік.
Згідно розпорядження № 2 від 04.02.2020 року ФОП ОСОБА_2 . ОСОБА_1 було прийнято на посаду продавця-консультанта ювелірних виробів з окладом 4 723,00 грн. та визначено приступити до роботи 05.02.2020 року.
Звертаючись до суду, позивач зазначала, що її звільнено з 01.07.2020 року, з розпорядженням про звільнення вона не було ознайомлена, заробітну плату за червень 2020 року у розмірі передбаченому трудовим договором у день звільнення вона не отримала.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 КЗпП України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказів на спростування вказаних позивачем обставин у позові відповідачем та її представником надано не було. Так, зокрема, відповідач не надав доказів належним чином проведеного розрахунку при звільненні 01 липня 2020 року позивача, тобто виплати всіх належних сум при звільненні.
Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частиною першою статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина першої статті 117 КЗпП України).
Саме на відповідача, як працедавця, покладений обов'язок по своєчасній виплаті заробітної плати (ст.115 КЗпП), а також законодавчо закріплений за відповідачем обов'язок виплатити позивачу при звільненні всі належні до виплати суми (ст.116 КЗпП).
Враховуючи, що відповідачем не надано доказів на спростовання доводів позову щодо невиплати заробітної плати позивачу за червень 2020 року у день її звільнення 01 липня 2020 року, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за червень 2020 року в розмірі 4 723,00 грн., яка не була виплачена у день звільнення.
Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено порушення відповідачем положень КЗпП України в частині невиплати всіх належних сум при звільненні, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 12 236,76 грн. (57 робочі дні з 01 липня 2020року по 17 вересня2020 року х 214,68 грн. - середньоденна заробітна плата (9 446грн. - заробітна плата за два останніх місяці перед звільненням / 44 робочі дні= 214,68 грн.) = 12 236,76 грн.).
Відповідно до ст.. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти позову в повному обсязі, однак не надав жодного доказу на спростування викладених позивачем доводів, тоді як саме на роботодавця покладено обов'язок доказування щодо звільнення працівника відповідно до норм трудового законодавства та проведення розрахунку при звільненні всіх належних сум.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 261,20 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів невиплачених при звільненні задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підриємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 4 723,00 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 236,76 грн.
Стягнути з Фізичної особи-підриємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 261,20 грн.
Стягнути з Фізичної особи-підриємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 840,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді: