09 червня 2021 року Справа № 160/5063/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Юхно І.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відокремленого територіального підрозділу на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
05.04.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати: вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф324525-55 від 12.11.2019 року, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф324525-55 від 19.11.2019 року, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф324525-55У від 21.09.2020 року, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області привести у відповідність інтегровану картку платника ОСОБА_1 , виключивши з неї інформацію про боргові зобов'язання з єдиного соціального внеску;
- стягнути судові витрати, а саме: судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 1 816,00 грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у сумі 681,00 грн., та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 6 240,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в 2002 році виконавчим комітетом Баглійської районної ради міста Дніпродзержинська позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, про що було видано свідоцтво № НОМЕР_1 від 11.03.2002 року. Позивач наголошує, що був впевнений, що його підприємницька діяльність була припинена та його було знято з обліку відповідних державних установ як суб'єкта підприємницької діяльності. Оскільки, свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи було видано до 2004 року, позивач вважає його недійсним. Позивачу стало відомо про існування боргу недоїмки лише після отримання 10.02.2021 року вимог про сплату боргу (недоїмки). Також позивач звертає увагу, що жодна норма податкового законодавства не дозволяє контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску без проведення документальної перевірки, в автоматичному режимі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС в Дніпропетровській області про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) №Ф324525-55У від 21.09.2020 року у сумі 32410,62 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вирішено розгляд справи по суті розпочати з 12 травня 2021 року.
11.05.2021 до суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач просить замінити відповідача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на відокремлений територіальний підрозділ на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658).
Також в обґрунтування своєї позиції у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що з 11.03.2002 року позивач перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець, що підтверджується даними з електронної системи, та станом на 01.10.2019 року у контролюючого органу відсутня інформація щодо припинення діяльності фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим позивачу було нараховано грошове зобов'язання по сплаті єдиного внеску за період 2017-2019 не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, керуючись Законом України № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та сформовано вимогу відповідно до Інструкції № 449. Крім того, зазначає, що пасивна бездіяльність не може вважатися припиненням підприємницької діяльності.
Ухвалою суду від 14.05.2021 року задоволено клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у справі №160/5063/21 про заміну відповідача; замінено відповідача у справі №160/5063/21 Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на належного відповідача відокремлений територіальний підрозділ на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005 м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658).
25.05.2021 року від позивача засобами поштового зв'язку до суду надійшла відповідь на відзив, в якому, посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №260/81/19 від 01.07.2020 року, зазначає, що відсутність офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, а отже виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 11.03.2002 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець за кодом РНКОПП НОМЕР_2 , проте відомості про таку фізичну особу-підприємця в ЄДР відсутні.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки):
- №Ф324525-55 від 12.11.2019 року на суму 26 539,26 грн.;
- №Ф324525-55У від 21.09.2020 року на суму 32 410,62 грн.
- №Ф324525-55 від 19.11.2020 року на суму 35 588,74 грн.
20.01.2021 року позивачем отримано постанову про відкриття виконавчого провадження №64057169 від 06.01.2021, яка видана державним виконавцем Південного відділу державної виконавчої служби у м. Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про стягнення на користь держави боргу (недоїмки) за Вимогою №Ф-324525-55У від 21.09.2020 року на суму 32410,62 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII, зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статі 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно з абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Нарахування єдиного внеску здійснює платник, правильність здійсненого нарахування - перевіряє орган доходів і зборів (пункти 2, 3 частини другої статті 6, частина третя статті 9). Звітність про нарахування подає платник (частина двадцять восьма статті 8). Донарахування здійснює орган доходів і зборів із застосування штрафних санкцій (пункт 3 частини одинадцятої статті 25).
Обчислення єдиного внеску здійснюється (стаття 9 Закону № 2464-VI)
а) платником: обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга статті 9 Закону № 2464-VI);
б) органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом № 2464-VI: обчислення єдиного внеску, здійснюється на підставі (частина третя статті 9 Закону № 2464-VI):
- актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску;
- звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів;
- бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Таким чином, частина третя статті 9 Закону № 2464-VI встановлює чіткий перелік документів (доказів у судовому процесі), на підставі яких органами доходів і зборів здійснюється обчислення єдиного внеску.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані вимоги включають в собі наступні нарахування по єдиному внеску:
- за 2017 рік загальна суму заборгованості складає 8 448,00 грн. (704,00 грн. х 12 місяців);
- за 2018 рік загальна суму заборгованості складає 9 828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців);
- за 2019 рік загальна суму заборгованості складає 11 016,72 грн. (918,06 грн. х 12 місяців);
- за 2020 рік загальна суму заборгованості складає 6 295,30 грн. (1 039,06 грн. х 6 місяців).
Вимоги сформовані на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що звітність платником до органів доходів і зборів з нарахованими в ІКП сумами внеску - не подавалась.
Як вбачається із матеріалів справи, спір виник щодо наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статі 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
При цьому, позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV), але, доказів звернення до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону до суду надано не було, проте зазначено позивачем, що діяльність він не здійснював.
Таким чином, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-ІV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
При вирішенні даної справи суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 за позовом фізичної особи-підприємця до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), які полягають в наступному.
01.07.2004 набрав чинності Закон № 755-ІV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-ІV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-ІV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 № 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-ІV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VIна практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке: 1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV; 2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 вказала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
Таким чином, у справі № 260/81/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
При цьому, посилання відповідача на те, що у контролюючому органі відсутні відомості про припинення діяльності позивачем як фізичної особи-підприємця, судом до уваги не приймаються, оскільки вказана обставина ніяким чином не підтверджує здійснення останнім підприємницької діяльності протягом 2017-2019 років. При цьому, суд повторно наголошує, що жодних відомостей в ЄДРПОУ щодо ФОП ОСОБА_1 не має.
Крім того, відповідачем не надано доказів того, що позивачем здійснювалась підприємницька діяльність, звітів, податкових декларацій за спірний період також надано до суду не було.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не підтвердив статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та доказів того, що протягом 2017 - 2019 р. р. позивач здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї доходи суду не надані, то позовні вимоги є обґрунтованими.
Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф324525-55 від 12.11.2019 року, №Ф324525-55У від 21.09.2020 року та №Ф324525-55 від 19.11.2020 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф324525-55 від 12.11.2019 року, №Ф324525-55У від 21.09.2020 року та №Ф324525-55 від 19.11.2020 року є такими, що прийняті за відсутності правових підстав для її прийняття, а тому підлягають скасуванню судом.
При цьому, суд зазначає, що заявлений спір є майновим, отже вирішення спору пов'язане із правом позивача на мирне володіння майном, охоронюваним статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції, тому суд враховує й норми статей 6, 13 Конвенції.
Недодержанням передбаченого порядку обчислення єдиного внеску відповідач ухиляється від виконання обов'язку, покладеного на нього законом, уникаючи виконання такого обов'язку та покладаючи тягар відповідальності та негативні наслідки на позивача.
За правилами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З метою ефективного та повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки із виключенням даних щодо наявної недоїмки, оскільки за наявності в ІКП відомостей щодо наявності такої недоїмки у контролюючого органу залишаються підстави щодо подальшого формування та направлення позивачу нових вимог про сплату боргу (недоїмки).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача з відокремленого територіального підрозділу на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає судовий збір у розмірі 1 816,00 грн. за подання позову до суду, що документально підтверджується квитанцією від 31.03.2021 року №0.0.2071781479.1, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у сумі 681,00 грн., що підтверджений квитанцією 0.0.2071782004.1 від 31.03.2021 року.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6 240,00 грн.
На підтвердження вимог про стягнення витрат на правову допомогу позивачем надано:
- копію Договору з адвокатом Софроновим Олегом Сергійовичем про надання правової допомоги від 10.02.2021 року № 10;
- копію Додатка № 1 до Договору про надання правової допомоги від 10.02.2021 року № 10;
- копію квитанції № 10 від 10.02.2021 року на суму 6 240, 00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що 10.02.2021 між адвокатом Сафроновим Олегом Сергійовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0767) та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової допомоги № 10.
Відповідно до п.1 Договору про надання правової допомоги № 10 Клієнт доручає, а Адвокат, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права та законні інтереси Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором та за домовленістю Сторін.
Пунктами 8, 9 Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 10 від 10.02.2021 року визначено, що розмір гонорару за надання правової допомоги у справах (спорах), що мають майновий характер встановлюється в розмірі ___% від суми позову. Суми гонорару зазначаються адвокатом в актах наданих послуг, які формуються ним в міру необхідності та вручаються клієнту або надаються до суду для підтвердження судових витрат.
Згідно з п.11 Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 10 від 10.02.2021 року вартість правової допомоги за даним Договором складає 6 240,00 грн.
Квитанцією № 10 від 10.02.2021 року позивач сплатив ОСОБА_2 6 240,00 грн., оплата за надання правової допомоги по Договору про надання правової допомоги № 10 від 10.02.2021 року.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
При цьому, у разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.
Як вбачається зі змісту Договору про надання правової допомоги № 10 від 10.02.2021 року, сторонами не визначено, що адвокат здійснює представництво саме в цій адміністративній справі, також, не надано акт наданих послуг, відповідно до якого вбачалось би, що адвокат Сафронов О.С. надав правову допомогу під час розгляду адміністративної справі №160/5063/21 (не вказано виконані адвокатом робіти (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Суд вказує, що адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), заяву про поновлення пропущеного строку, відповідь на відзив підписано саме позивачем, а не адвокатом Сафроновим О.С.
Таким чином, всі процесуальні документи в адміністративній справі №160/5063/21 подавались саме позивачем, у зв'язку з чим, суд не може встановити, які дії здійснював адвокат Сафронов О.С. на захист порушеного права позивача по цій справі.
Одночасно, суд вказує, що наявні адвокатські запити адвоката Сафронова О.С., в інтересах позивача, можуть свідчити тільки про досудове врегулювання спору, а не надання правничої допомоги під час розгляду адміністративній справи №160/5063/21.
Суд, вивчивши матеріали справи, бере до уваги встановлені судом факти, докази, надані позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо відшкодування позивачу понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 6 240,00 грн.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005 м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати: вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф324525-55 від 12.11.2019 року, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф324525-55 від 19.11.2019 року, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф324525-55У від 21.09.2020 року, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області привести у відповідність інтегровану картку платника ОСОБА_1 , виключивши з неї інформацію про боргові зобов'язання з єдиного соціального внеску.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого територіального підрозділу на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 816,00 грн. (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 00 копійок) та за подання заяви про забезпечення позову у сумі 681,00 грн. (шістсот вісімдесят одна гривня 00 копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно