29 червня 2021 р.Справа № 520/19292/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю.,
представника позивача Павловського Р.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 (головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В.) по справі № 520/19292/2020
за позовом ОСОБА_1
до Харківської обласної державної адміністрації, третя особа: Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації,
про скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- скасувати рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25.01.1972 № 61, охоронний № 181 в частині включення до Списку «Перелік пам'яток історії та монументального мистецтва в Харківській області», включених до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» - Будинок, у якому в 1912 р жив член Харківського комітету РСДРП(б) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування зазначила, що є власником нежитлових приміщень 1 поверху, загальною площею 52,9 кв.м., які знаходяться у будинку за адресою : АДРЕСА_2 , який має статус пам'ятки історії місцевого значення згідно рішення виконавчого комітету від 25.01.1972, оскільки в цьому будинку в 1912 жив член Харківського комітету РСДРП (б) ОСОБА_2.
Зазначає, що особа ОСОБА_2 - організатор створення червоноармійських загонів в Харкові, член агітколегії Харківського міського і Донецько-Криворіжзського обкому РСДРП (б), брав участь у встановлені радянської влади у Харкові, а тому підпадає під дію Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" , а тому і будинок , в якому в 1912 році жив ОСОБА_2 , також має бути виключений зі списку пам'яток історії місцевого значення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 позов задоволено.
Скасовано рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25.01.1972 № 61, охоронний № 181 в частині включення до Списку «Перелік пам'яток історії та монументального мистецтва в Харківській області», включених до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» - Будинок, у якому в 1912 р жив член Харківського комітету РСДРП(б) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Харківська обласна державна адміністрація (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просила скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 є пам'яткою історії місцевого значення та знаходиться під захистом держави відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини". Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зазначений будинок не відповідає критеріям, необхідним для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, оскільки прийняття такого рішення є дискреційними повноваженнями Міністерства культури та інформаційної політики України.
Також вважає помилковим застосування судом першої інстанції Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», оскільки дія вказаного закону розповсюджується на осіб та не поширюється на будівлі, а отже будинок по АДРЕСА_2 , у якому ОСОБА_2 проживав у 1912 р. не підпадає під дію цього закону.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначає, що прийняття рішення про відповідність критеріїв того чи іншого будинку, необхідних для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України не є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень. Питання внесення (не внесення) до Реєстру об'єктів культурної спадщини нерухомого майна, яке належить позивачу на праві власності не вирішено, що в свою чергу порушує її права як власника нерухомості.
Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (далі - третя особа) не надав відзив на апеляційну скаргу.
Представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечував, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник відповідача та третьої особи у судове засідання не прибув, просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25.01.1972 № 61 затверджено Список пам'ятників культури, розташованих на території Харківської області.
Згідно Списку пам'ятників історії, археології, скульптури, живопису, графіки, прикладного мистецтва, що підлягають занесенню до державних списків пам'ятників культури союзного або союзно-республіканського значення будинок двоповерховий, розташований за адресою: АДРЕСА_2 з підстав проживання у ньому члена Харківського комітету РСДРП(б) ОСОБА_2 у 1912 р. (а.с. 59-60).
12.11.2020 між ОСОБА_1 та Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації укладено попередній договір про укладання в майбутньому охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини (її частини) № 3, яким на позивача покладено зобов'язання щодо утримання будинку, за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 16-18).
З 19.11.2020 позивач є власником нежитлових приміщень 1-го поверху № 12-1, 13-2, 13-3, 13-5, 14-3, 14-4, 14-5 в нежитловій будівлі літ. «Г-2» загальною площею 52.9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу № 5770-А від 19.11.2020, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 7-12, 14-15).
На час розгляду справи, будівля, за адресою АДРЕСА_2 має статус пам'ятки історії відповідно до рішення Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25 січня 1972 року №61 та не включена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що підтверджується листом Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 03.12.2020 (а.с. 28).
Вважаючи рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25.01.1972 протиправним та таким, що порушує її права, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що будинок, розташований за адресою АДРЕСА_2 не відповідає критеріям, необхідним для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, у зв'язку з відсутністю предмета охорони, втратою автентичності та культурної цінності, крім того підпадає під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», а отже втратив статус об'єкту історичної пам'ятки, що свідчить про протиправність рішення від 25.01.1972 в частині включення до списку «Перелік пам'яток історії та монументального мистецтва в Харківській області» зазначеної будівлі.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III (далі - Закон №1805-ІІІ).
Згідно з статтею 1 Закону №1805-ІІІ об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Частиною 1 ст. 13 Закону №1805-ІІІ визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 14 Закону №1805-ІІІ передбачено, що занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки - пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що рішення від 1972 р. в частині включення будинку, розташованого по АДРЕСА_2 до переліку пам'яток історії місцевого значення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки будинок втратив статус об'єкту історичної пам'ятки.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В силу положень ч. 1 та ч. 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно ж до приписів ч.2 ст.2 КАС України, якими закріплюються межі судового контролю над дискреційними адміністративними актами, використанні адміністративного розсуду, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Колегія суддів зазначає, що ні в позовній заяві, ні під час судового засідання позивачем не обґрунтовано в чому полягає протиправність рішення виконавчого комітету від 1972 р, відсутні будь-які посилання на норми права, які не дотримані виконавчим комітетом Харківської обласної ради депутатів трудящих на час прийняття оскаржуваного рішення, як і не доведено яким чином воно порушує її права та законні інтереси. Таких обставин не встановлено і судом під час розгляду справи.
Та обставина, що позивач є власником частини нежитлових приміщень, у будівлі, яку віднесено до пам'яток історії місцевого значення, не позбавляє її права володіти, користуватись та розпоряджатись вказаними об'єктами нерухомості. При цьому, оформлюючи право власності на нежитлові приміщення позивач була обізнана про статус будинку, що підтверджується попереднім договором від 12.11.2020.
Також, відповідно до п.3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону №1805-ІІІ об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що всі об'єкти культурної спадщини, які отримали статус пам'яток за нормами радянського законодавства, перебувають під охороною держави, та можуть бути його позбавлені лише у відповідності до вимог Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого Наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158.
Враховуючи наведене, будинок по АДРЕСА_2 на час розгляду справи включений до Переліку пам'ятників культури, розташованих на території Харківської області, а отже є пам'яткою історії місцевого значення та знаходиться під охороною держави.
Приписами ст. 5 Закону № 1805-III визначені повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об'єктів культурної спадщини; занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення; забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення до нього змін.
Згідно п. 2 розділу IX Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (далі - Порядок), Мінкультури приймає рішення про невключення об'єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, виключно у разі, якщо такий об'єкт не підлягає занесенню до Реєстру.
З наведеного вбачається, що саме до повноважень Міністерства культури та інформаційної політики України віднесено питання занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України щодо пам'яток місцевого значення.
Доказів прийняття рішення Міністерством культури та інформаційної політики України про позбавлення будинку статусу пам'ятки історії місцевого значення, матеріали справи не містять.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадеева проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що будинок по АДРЕСА_2 втратив статус об'єкту історичної пам'ятки і не може бути внесеним до Реєстру є помилковими, оскільки вказане є втручанням у дискреційні повноваження Міністерства культури та інформаційної політики України.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції фактично надана оцінка діям та бездіяльності уповноважених органів щодо не внесення будинку до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, тоді як предметом спору у даній справі є рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25.01.1972 № 61 в частині включення будинку до Списку «Перелік пам'яток історії та монументального мистецтва в Харківській області», що свідчить про невірне встановлення судом предмету спору.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вимоги зазначеної статті не дотримані позивачем.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені позивачем в позові обставини не є підставою для скасування рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25.01.1972 № 61 в частині включення до Списку «Перелік пам'яток історії та монументального мистецтва в Харківській області», включених до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» будинку, за адресою: АДРЕСА_2 .
Натомість суд першої інстанції, невірно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат.
Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківської обласної державної адміністрації задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 по справі № 520/19292/2020 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 05.07.2021 року