Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 522/10410/17
провадження № 61-4198св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Другий Приморський відділ державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державне підприємство «Сетам» Міністерства юстиції України, публічне акціонерне товариство «МТБ Банк»,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександр Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2019 року у складі судді Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державного підприємства «Сетам» Міністерства юстиції України (далі - ДП «Сетам»), публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк»), третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу
Носенко О. В., про визнання недійсними та скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання нерухомого майна та усунення перешкод у користуванні квартирою.
Позов мотивовано тим, що державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області Кербенко О. О. здійснювалося виконання виконавчого листа
№ 2/1522/8244/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 23 січня
2013 року, про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» у розмірі 423 497,57 грн за виконавчим провадженням № 40513677.
Стягнення було звернуто на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки, укладеним між іпотекодавцем ОСОБА_1 та іпотекодержателем ПАТ «Марфін Банк» 21 грудня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О., номер за реєстром 1342, а саме на нерухоме майно (квартиру) боржника - ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею 52,1 кв.м., житловою площею 24,4 кв.м., та належала позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
Згідно з протоколом № 243431 від 17 березня 2017 року електронні торги з реалізації вищевказаного нерухомого майна визнані такими, що не відбулися, на підставі відсутності допущених учасників торгів.
У подальшому до Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області надійшла заява іпотекодержателя ПАТ «Марфін Банк»» про придбання предмета іпотеки за початковою ціною, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна від 17 березня 2017 року.
22 березня 2017 року Приморський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області видав акт за
№ 40513677 про реалізацію предмета іпотеки, і ПАТ «Марфін Банк» придбало вказаний предмет іпотеки за ціною 953 012,00 грн шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
На підтвердження цього приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В. було видане свідоцтво про право власності від 30 березня 2017 року за номером 520.
Позивач вважав, що реалізація предмета іпотеки проведена з порушенням наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна», Закону України «Про виконавче провадження», Закону України від 03 червня 2014 року №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, набутого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у виконавчому провадженні відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 про оцінку майна, що є предметом іпотеки, чим порушено вимоги пункту 5 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Ця обставина позбавила позивача можливості заявити клопотання щодо призначення рецензування звіту про оцінку майна в порядку, визначеному положеннями статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» та призвело до реалізації майна за ціною, яка не відповідає дійсній вартості.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, просив на підставі статті 393 ЦК України визнати недійсними та скасувати протокол про проведення електронних торгів
№ 243431 від 17 березня 2017 року, акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 40513677 від 22 березня 2017 року, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 30 березня 2017 року за номером 520 з реалізації на електронних торгах нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала позивачу; зобов'язати ПАТ «МТБ Банк» усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом її звільнення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що не встановлено порушень вимог Законів України «Про виконавче провадження» та «Про Іпотеку» при винесенні державним виконавцем Акту № 40513677 від
22 березня 2017 року про реалізацію предмета іпотеки. При цьому, суд першої інстанції вказав, що квартира АДРЕСА_2 , не є майном, яке підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вказана квартира не є єдиним житлом позивача, а є адміністративним приміщенням - ательє.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
27 лютого 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили не правильний висновок про те, що квартира АДРЕСА_2 не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. Заявник вказує, що державний виконавець припустився порушення закону при реалізації предмета іпотеки, зокрема черговості звернення стягнення при виконанні судового рішення. Заявник також зазначає, що звіт про оцінку іпотечного майна є недостовірним, оскільки ціна не відповідає ринковій станом на дату оцінки та є заниженою. Позивач не отримував кореспонденції від Приморського ВДВС
м. Одеси у якому містилися відомості про оцінку його майна у січні 2017 року. У касаційній скарзі заявник також вказує на те, що судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу. Заявник зазначає, що згідно протоколу автоматизованого розподілу справи визначено колегію суддів у складі: Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С. та Вадовської Л. М., проте, 04 лютого 2020 року справу було розглянуто колегією суддів у складі: Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С. та Ващенко Л. Г.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року провадження № К/9901/29587/18, від 10 жовтня 2019 року провадження № К/9901/18913/19, постановах Верховного Суду України від
15 квітня 2015 року провадження № 6-46цс15, від 27 травня 2015 року № 6-57цс15, від 02 березня 2016 року провадження № 6-224цс16, від 30 березня 2016 року провадження № 6-3004цс15, від 16 березня 2016 року провадження № 6-323цс16, від 27 квітня 2016 року провадження № 6-103цс16, від 28 вересня 2016 року провадження № 6-1680цс16, від 14 грудня 2016 року провадження 6-890цч16.
Доводи інших учасників справи
18 травня 2020 року ППАТ «МТБ Банк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Приморського районного суду міста Одеси.
25 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, вивчивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи
21 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Морський Транспортний Банк», правонаступником якого було ПАТ «Марфін Банк», а тепер - ПАТ «МТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00838/RO, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді поновлюваної лінії у сумі
63 707,97 доларів США на споживчі потреби та сплату страхових платежів, зі сплатою 13 % річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором
ОСОБА_1 та Банк 21 грудня 2007 року уклали іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О., за реєстраційним номером 1342, та за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору
№ 00838/RO від 21 грудня 2007 року рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09 квітня 2012 року по справі № 1522/8244/11 за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з останнього, на користь ПАТ «Марфін Банк» стягнуто суму боргу за кредитним договором
№ 00838/RO від 21 грудня 2007 року у розмірі 46 751,34 долари США та
47 994,11 грн, судовий збір 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічний розгляд справи 120,00 грн.
Зазначене рішення суду набрало законної сили 24 грудня 2012 року.
На підставі цього судового рішення 23 січня 2013 року Приморським районним судом міста Одеси виданий виконавчий лист по справі № 2/1522/8244/11 про стягнення зі ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором № 00838/RO від
21 грудня 2007 року в розмірі 46 751,34 долари США та 47 994,11 грн, судового збору 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічний розгляд справи
120,00 грн.
29 жовтня 2013 року державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Лукасевичем Г. О. за заявою представника стягувача винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 40513677 про стягнення зі ОСОБА_1 боргу у розмірі 423 497,57 грн.
За участю ОСОБА_1 16 червня 2016 року квартира
АДРЕСА_2 була описана та арештована відповідно акту опису й арешту майна, складеного державним виконавцем Корбенко О. О.
Постановою державного виконавця від 23 листопада 2016 року в рамках згаданого виконавчого провадження призначено ООО «Консалтингове бюро «Домінанта», як суб'єкта оціночної діяльності у виконавчому проваджені з примусового виконання рішення суду та зобов'язано надати звіт про оцінку майна, квартири АДРЕСА_2 .
14 грудня 2016 року ООО «Консалтингове бюро «Домінанта» виготовлено звіт про оцінку спірної квартири, відповідно до якого її ринкова вартість становить
953 012,00 грн на день складення звіту.
Вказаний звіт учасниками виконавчого провадження в судовому порядку не оскаржувався.
10 лютого 2017 року Начальником Приморського ВДВС м. Одеса
Шуляченком М. Б. подано керівнику Одеської філії ДП «Сетам» Бочеву Д. М. заявку на реалізацію арештованого майна для внесення до системи «СЕТАМ» квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та визначено її вартість
953 012,00 грн.
Згідно з протоколом про проведення електронних торгів № 243431 від 17 березня 2017 року електронні торги вищевказаного нерухомого майна визнані такими, що не відбулися, на підставі відсутності допущених учасників торгів.
06 березня 2017 року в.о. начальника Приморського відділу ДВС Віннічук В. В. згідно з статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року винесла постанову, у якій зазначила, що державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження № 40513677 допущена помилка щодо сум, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , та внесла зміни в постанову про відкриття виконавчого провадження № 40513677 від 29 жовтня 2013 року, а саме: замість грошової суми в розмірі 423 497,57 грн, зазначити грошову суму в розмірі 46 751,34 доларів США та 47 994,11 грн, судовий збір 1 700,00 грн, витрати інформаційно-технічний розгляд справи 120,00 грн.
22 березня 2017 року іпотекодержатель ПАТ «Марфін Банк» звернулося до Приморського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області з заявою про придбання предмета іпотеки за початковою ціною, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна від 17 березня 2017 року.
Згідно з актом державного виконавця Приморського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Кербенка О. О. № 40513677 від 22 березня 2017 року ПАТ «Марфін Банк» придбало предмет іпотеки за ціною 953 012,00 грн шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
30 березня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В. на підставі вищевказаного акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки ПАТ «Марфін Банк» видано Свідоцтво про право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати загальною площею
52,1 кв.м, житловою площею 24,4 кв.м, вартістю 953 012,00 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.
Відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).
При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів.
В матеріалах справи наявні докази отримання боржником повідомлення про початкову ціну реалізації майна.
При цьому, колегія судів звертає увагу на те, що не отримання боржником повідомлення про початкову ціну реалізації майна не є підставою для визнання торгів недійсними.
У пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 , не погоджуючись з вартісною оцінкою вказаної квартири, заперечував чи оскаржував звіт та дії державного виконавця.
Доказів, які б спростували звіт про незалежну оцінку майна, матеріали справи не містять.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 знав про існування виконавчого провадження відносно нього, проте дії (бездіяльність) державного виконавця у встановленому законом порядку не оскаржував.
З огляду на вищенаведене, аргументи заявника про те, що звіт про оцінку іпотечного майна є недостовірним, а ціна не відповідає ринковій станом на дату оцінки та є заниженою; позивач не отримував кореспонденції від Приморського ВДВС м. Одеси у якому містилися відомості про оцінку його майна у січні
2017 року, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Щодо аргументів заявника про те, що державний виконавець припустився порушення закону при реалізації предмета іпотеки, зокрема черговості звернення стягнення при виконанні судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Закон № 1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Розділ VII Закону № 1404-VIIIвизначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 48 цього закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стаття 46 Закону № 1404-VIII передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.
Положеннями статті 51 Закону № 1404-VIII визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною сьомою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Отже, за змістом указаної норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, норми Закону № 1404-VIII допускають звернення стягнення на предмет іпотеки під час процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
У разі, якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.
Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом № 1404-VIII, першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об'єкти нерухомості.
Статтею 51 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону № 1404-VIIIдозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, норми Закону № 1404-VIII дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки під час примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов'язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 10 грудня 2015 року у справі № 6-28цс15 та у постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 466/9611/17 (провадження № 61-37891св18).
Відповідно до частини першої статті 50 Закону № 1404-VIIIзвернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник
Установивши відсутність порушення з боку державного виконавця щодо черговості реалізації іпотечного майна боржника, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність порушень державним виконавцем закону при реалізації предмета іпотеки, оскільки примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку», а як встановлено судами, спірна квартира перебувала в іпотеці відповідача - ПАТ «МТБ Банк»
Щодо аргументів заявника про дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на спірне нерухоме майно.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Верховний Суд зауважує, що мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Для застосування цієї державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов'язковою є встановлення сукупності обставин, а саме: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці; у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.
Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що за умовами кредитного договору кредитні кошти ОСОБА_1 надавалися не на придбання квартири АДРЕСА_2 , яка була ним передана в іпотеку Банку в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором; ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_2 , а проживає за іншою адресою. Суди зробили правильний висновок про те, що квартира
АДРЕСА_2 не є майном, яке підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Щодо тверджень заявника про те, що апеляційним судом було розглянуто справу неналежним складом суду, то такі Верховний Суд вважає неприйнятними з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2019 року справу розподілено Колеснікову Г. Я. (суддя-доповідач) та для її розгляду визначено складі колегії суддів: Сєвєрову Є. С. та Вадовську Л. М. (т. 4, а. с. 172).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2019 року підготовку апеляційного розгляду справи закінчено та призначено розгляд справи у судове засідання з викликом осіб, що беруть участь у справі (т. 4, а. с. 189).
При цьому, як вбачається з ухвали Одеського апеляційного суду від 25 березня 2019 року, вказана ухвала постановлялась колегією суддів у складі:
Колеснікова Г. Я. (головуючий), Вадовської Л. С., Сєвєрової Є. С.
Оскаржувана постанова Одеського апеляційного суд увід 04 лютого 2020 року також винесена колегією суддів у складі: Колеснікова Г. Я. (суддя-доповідач), Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С. (т. 5, а. с. 10).
Тобто, під час розгляду справи в апеляційному порядку склад суду, визначений протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
14 лютого 2019 року був не змінним.
При цьому, ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року задоволено правильність поданих ОСОБА_1 зауважень на протокол судового засідання від 04 лютого 2020 року в частині не оголошення головуючим складу суду.
Підставою постановлення вказаної ухвали стало те, що склад суду головуючим суддею Колесніковим Г. Я. не проголошувався.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Щодо судових витрат
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги
без задоволення, розподіл судових витрат пов?язаних з переглядом справи в суді касаційної інстанції, відповідно до правил статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Щодо зупинення виконання рішення суду
Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року зупинено дію рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішень на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 січня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун