Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 759/8197/15-ц
провадження № 61-3862св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк Олександр Борисович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Фінагеєва В. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гнідюка О. Б. про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина за законом на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві власності. Мати позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , починаючи з кінця грудня
1995 року до дня смерті останнього проживали однією сім'єю, вели спільне господарство і мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. ОСОБА_5 постійно піклувалась про
ОСОБА_4 , оскільки останній страждав на психічну хворобу і був інвалідом з дитинства. Вона постійно піклувалась про здоров'я ОСОБА_4 , готувала йому їжу, купувала ліки, одяг та взуття, здійснювала всі фінансові, господарські та побутові питання щодо утримання спірної квартири.
Після смерті своїх батьків ОСОБА_4 приватизував спірну квартиру та здавав її у найм, а сам став проживати разом з ОСОБА_5 в її квартирі. Кошти від одержання пенсії та від найму квартири він віддавав ОСОБА_5 для ведення спільного господарства, свої особисті речі і документи зберігав у останньої, допомагав їй по господарству. Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла ОСОБА_5 шляхом подання до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, як спадкоємець за законом четвертої черги відповідно до вимог статті 1264 ЦК України, оскільки проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, тобто з кінця грудня 1995 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказував, що ОСОБА_5 поховала ОСОБА_4 за власні кошти. Однак, під час оформлення права на спадщину їй стало відомо, що спірна квартира була продана 20 жовтня 2009 року самим спадкодавцем ОСОБА_4 після його смерті відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 20 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О. Б. Крім того, згідно договору купівлі-продажу від 17 грудня 2009 року ОСОБА_2 продав спірну квартиру відповідачу ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О. Б.
Після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина за законом на все належне їй майно, в тому числі і на спірну квартиру АДРЕСА_1 , яку позивач прийняв у встановлений законом строк, як спадкоємець першої черги відповідно до вимог статті 1261 ЦК України.
Вказував, що ОСОБА_4 20 жовтня 2009 року не міг підписати договір купівлі-продажу квартири та особисто відчужити належну йому квартиру, оскільки у момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 припинилася його цивільна правоздатність та відповідно припинилося його право власності на спірну квартиру. Тому даний договір купівлі-продажу є недійсним з підстав, передбачених статями 203, 215 ЦК України.
Позивач вважав, що оскільки спірна квартира вибула з володіння власника не з його волі іншим шляхом, а відповідач ОСОБА_3 придбала спірну квартиру за відплатним договором у відповідача ОСОБА_2 , який не мав права її відчужувати, тому ОСОБА_1 має право витребувати цю квартиру від ОСОБА_3 з підстав, передбачених статями 330, 388 ЦК України.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив:
- встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 1995 року до 17 серпня 2009 року;
- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2009 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О. Б. 20 жовтня 2009 року і зареєстрований в реєстрі за № 2150;
- витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 1995 року до 17 серпня 2009 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2009 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О. Б. 20 жовтня 2009 року і зареєстрований в реєстрі за № 2150.
Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі
1 895,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі
1 895,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_4 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини та про визнання права власності за
ОСОБА_1 на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів факт проживання однією сім'єю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, що дає ОСОБА_5 право на спадкування майна ОСОБА_4 за законом у четверту чергу, оскільки реалізувавши свої спадкові права шляхом прийняття спадщини, вона набула прав на спадкове майно у тому числі і на спірну квартиру. Враховуючи, що ОСОБА_5 набула право на спадкове майно на квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець четвертої черги і дана квартира їй належала з часу відкриття спадщини з 17 серпня 2009 року до її смерті, то позивач має право на спадкування за законом на вказану квартиру після смерті ОСОБА_5 як спадкоємець першої черги.
Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу вказаної вище квартири, укладений 20 жовтня 2009 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку, що 20 жовтня 2009 року спадкодавець
ОСОБА_4 не міг підписати договір купівлі-продажу квартири, оскільки він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому у момент смерті припинилася його цивільна правоздатність та відповідно припинилося його право власності на спірну квартиру. Тому даний договір купівлі-продажу є недійсним з підстав, передбачених статями 203, 215 ЦК України.
Враховуючи, що позивач, який прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , в тому числі і на спірну квартиру, яка в свою чергу прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , довів факт вибуття спірного майна з володіння власника не з його волі на відчуження цього майна особою, яка не мала на це права, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_3 , яка не набула право власності на неї, оскільки спірна квартира вибула з володіння власника не з його волі, а ОСОБА_3 придбала цю квартиру за відплатним договором у особи, яка не мала права на її відчуження.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - адвоката Басараб Н. В. задоволено.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжитті ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у виді заборони ОСОБА_3 відчужувати квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі
3 548,10 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі
3 548,10 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року, у справі
№ 2608/13557/12 встановлено недоведеність факту проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_4 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а також встановлено, що ОСОБА_5 права на спірну квартиру не набула та до складу спадкового майна ця квартира не увійшла, позивач
ОСОБА_1 в частині вказаної квартири не є спадкоємцем. Таким чином, питання про встановлення факту проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_4 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини та визнання права власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 вже розглянуто судом та ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна із чужого незаконного володіння, є похідними та залежать від вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, у задоволенні яких судом відмовлено, то апеляційний суд зробив висновок про відмову у задоволенні і цих позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 , яка представляє інтереси ОСОБА_2 , і яка від свого імені подала апеляційну скаргу, не є учасником справи, а тому не вправі подавати апеляційну скаргу від свого імені. Заявник вказує, що предмет та підстави позову у справі, за наслідками розгляду якого Святошинським районним судом міста Києва ухвалено рішення від 23 травня 2013 року, що залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року, не є тотожними предмету та підставам даного позову. Позови у цих справах повністю не збігаються за складом учасників та матеріально-правовими вимогам.
Доводи інших учасників справи
05 квітня 2019 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду
від 31 січня 2019 року залишити без змін.
Додаткові аргументи заявника
20 січня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду письмові пояснення, у яких просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Святошинського районного суду міста Києва.
21 березня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у письмових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина за законом, яка складалася з належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 мати позивача - ОСОБА_5 подала до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом як спадкоємець четвертої черги, оскільки є особою, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
За заявою ОСОБА_5 відкрита спадкова справа до майна спадкодавця ОСОБА_4 . Інших спадкоємців ні за законом, ні за заповітом немає, що підтверджується копією спадкової справи до спадкового майна ОСОБА_4 .
ОСОБА_5 не отримала свідоцтво про право на спадщину на спірну квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина за законом і спадкоємцем першої черги є її син, позивач по справі ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після її смерті, що підтверджується копією спадкової справи до спадкового майна ОСОБА_5 .
Згідно договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2009 року ОСОБА_4 продав відповідачу ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О. Б. та зареєстрований в реєстрі за
№ 2150.
Згідно з договором купівлі-продажу від 17 грудня 2009 року відповідач
ОСОБА_2 продав спірну квартиру відповідачу ОСОБА_3 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Омельчук О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1673.
У серпні 2012 року ОСОБА_1 звертався до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у якому просив: встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1995 року по
ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним договір купівлі продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2009 року між
ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 2150; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати її від ОСОБА_3 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Підставою для відмови у позові було те, що судом встановлено, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він та його мати
ОСОБА_5 проживали разом з спадкодавцем ОСОБА_4 до дня його смерті однією сім'єю не менше як п'ять років. Квартира АДРЕСА_1 до складу спадщини померлого ОСОБА_4 не увійшла, за життя ОСОБА_5 права на неї не набула та до складу спадкового майна не увійшла, ОСОБА_1 в частині вказаної квартири не є спадкоємцем.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з статею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до вимог частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Частинами першої та п?ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
З матеріалів справи відомо, що у серпні 2012 року ОСОБА_1 звертався до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у якому просив: встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 2150; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати її від ОСОБА_3 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (т. 1, а. с. 28-30, 34-36).
Підставою для відмови у позові було те, що судом встановлено, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він та його мати
ОСОБА_5 проживали разом з спадкодавцем ОСОБА_4 до дня його смерті однією сім'єю не менше як п'ять років. Квартира АДРЕСА_1 до складу спадщини померлого ОСОБА_4 не увійшла, за життя ОСОБА_5 права на неї не набула та до складу спадкового майна не увійшла, ОСОБА_1 в частині вказаної квартири не є спадкоємцем.
За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що позивачем не доведено факт проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_4 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, у зв?язку із чим ОСОБА_5 права на спірну квартиру не набула та до складу спадкового майна ця квартира не увійшла, а позивач ОСОБА_1 в частині вказаної квартири не є спадкоємцем. А тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні цих позовних вимог у зв?язку із їх недоведеністю.
Також є правильним висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні решти заявлених позовних вимог, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна із чужого незаконного володіння, є похідними та залежать від вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, у задоволенні яких судом відмовлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року- без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун