"23" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/935/21
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Ловга В.М.
За участю представників сторін:
Від позивача: Швернєнко М.А. за довіреністю;
Від відповідача: Чітак Б.В. в порядку самопредставництва;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеського обласного центру зайнятості до Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення 70 076,25 грн., -
Одеський обласний центр зайнятості (далі по тексту - Центр зайнятості) звернувся до господарського суду із позовною заявою до Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі по тексту - Управління юстиції) про стягнення заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, якого поновлено на роботі за рішенням суду, у розмірі 70 076,25 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом відмови відповідача відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг, наданих безробітному, якого було поновлено на роботі за рішенням суду, право на стягнення яких закріплено приписами Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 02.03.2000р.
Управління юстиції повністю заперечувало проти задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Так, відповідачем було зазначено, що після виконання рішення суду по справі №420/7800/19, яким було присуджено до стягнення із відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 92 423,10 грн., йому стало відомо про перебування працівника на обліку як безробітного та отримання ним допомоги по безробіттю. Посилаючись на постанову пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992р. „Про практику розгляду судами трудових спорів”, Управлінням юстиції було зазначено про недопустиме одночасне стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми виплаченої допомоги по безробіттю, що, за переконанням відповідача, свідчить про необхідність відмови у задоволенні заявлених Центром зайнятості позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Центр зайнятості, затвердженого наказом Державної служби зайнятості (Центральним апаратом) №146 від 09.10.2017р., Одеський обласний центр зайнятості є неприбутковою державною установою, підпорядкованою та підзвітною Державній службі зайнятості (Центральному апарату).
Наказом Центру зайнятості „Про створення філій Одеського обласного центру зайнятості” №241 від 06.07.2018р. було вирішено утворити, зокрема, Арцизьку районну філію Одеського обласного центру зайнятості та затверджено Положення останньої.
02.01.2020р. ОСОБА_1 звернулась до Арцизької районної філії Одеського обласного центру зайнятості із заявою про надання (поновлення) статусу безробітного. Крім того, ОСОБА_1 було подано до Центру зайнятості заяву про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю.
Відповідно до даних персональної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 була 06.12.2019р. звільнена Управлінням юстиції з посади заступника начальника відділу на підставі ст. 40 КЗпПУ у зв'язку з систематичним невиконанням службових обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 регулярно відвідувала центр зайнятості, що підтверджується додатком №1 до персональної картки № НОМЕР_1 . При цьому, Арцизькою районною філією Одеського обласного центру зайнятості було прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, про призначення допомоги по безробіттю з 09.01.2020р., про припинення реєстрації безробітної з 15.12.2020р., що підтверджується додатком №2 до персональної картки №150519122100005, а також витягом з наказів про прийняті рішення.
Крім того, Арцизькою районною філією Одеського обласного центру зайнятості було вжито заходів щодо реалізації індивідуального плану працевлаштування безробітного, що підтверджується індивідуальним планом працевлаштування.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р. по справі №420/7800/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю третьої особи - виконувача обов'язків начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Райнової В.Л., про визнання протиправними та скасування наказу та висновку, зобов'язання поновити на державній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 04.12.2019р. № 1583-к «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Головного територіального управління юстиції в Одеській області, які займають посади державної служби категорії «Б» і «В» у 2019 році», в частині висновку стосовно ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії від 06.12.2019р. № 1588-к „Про звільнення ОСОБА_1 ”, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 06.12.2019р., стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.12.2019р. по день постановлення рішення у справі в сумі 92423,10 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць в розмірі 8602,27 грн.
15.12.2020р. Управлінням юстиції було прийнято наказ №21-К „Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ”, відповідно до якого відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р. у справі №420/7800/19 було скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 06.12.2019р. № 1588-к „Про звільнення ОСОБА_1 ”, поновлено останню з 06.12.2019р. на посаді заступника начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Відповідно до даних додатку №4 до персональної картки №150519122100005 безробітного Центром зайнятості було нараховано ОСОБА_1 протягом періоду з 09.01.2020р. по 14.12.2020р. допомогу по безробіттю у розмірі 70 076,25 грн.
15.01.2021р. Центр зайнятості звернувся до Управління юстиції із претензією №263/10/42-21, відповідно до якої позивач, посилаючись на приписи Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 02.03.2000р., просив відшкодувати виплачену суму забезпечення та вартості наданих соціальних послуг ОСОБА_1 , яку було поновлено на роботі за рішенням суду, у розмірі 70 076,25 грн. Проте, претензія позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення Центру зайнятості до господарського суду із даними позовними вимогами.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021р. по справі №420/7800/19 апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р. змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків щодо необхідності проведення повторного оцінювання щодо ОСОБА_1 не раніше ніж через три місяці після проведеного на підставі п. 43 Типового порядку №640, абзац п'ятий резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р. викладено у наступній редакції: стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області в особі ліквідаційної комісії суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.12.2019р. по день постановлення рішення у справі в розмірі 92 423,10 грн.; в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2020р. залишено без змін.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Предметом заявлених Центром зайнятості позовних вимог у межах даної справи є вимоги до Управління юстиції про стягнення заборгованості у розмірі 70 076,25 грн., яка є сумою виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг ОСОБА_1 , у зв'язку з порушенням відповідачем порядку звільнення останньої, яку було поновлено на посаді згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р. по справі №420/7800/19.
Відповідно до ст. ст. 1, 43 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067-VI від 05.07.2012р. (з наступними змінами та доповненнями) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 792 від 19.09.2018р. (далі - Порядок №792).
Відповідно до п. 22 Порядку №792 рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше сьомого календарного дня з дня подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного.
Згідно зі ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” встановлено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Відповідно до ч. 1 ст. 7, ч. 3 ст. 22 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” видом забезпечення є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності. Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.
Таким чином, наведеними положеннями чинного законодавства передбачено, що особа, яка втратила роботу з незалежних від неї обставин та зареєструвалась у встановленому порядку, набуває право на матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по безробіттю. Як зазначалось вище по тексту рішення, ОСОБА_1 після звільнення її відповідачем із займаної посади звернулась до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р. по справі №420/7800/19 ОСОБА_1 була поновлена на посаді заступника начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 06.12.2019р. При цьому, 15.12.2020р. Управлінням юстиції було прийнято наказ №21-К „Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ”.
Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Підсумовуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, господарський суд доходить висновку, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Центру зайнятості стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок, в даному випадку, Управління юстиції, відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у зв'язку із поновленням ОСОБА_1 на посаді за рішенням суду.
З викладених обставини господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого Центром зайнятості позову шляхом присудження до стягнення із Управління юстиції суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному за період з 09.01.2020р. по 14.12.2020р., якого поновлено на роботі за рішенням суду, у розмірі 70 076,25 грн.
При цьому, господарським судом відхиляються доводи відповідача про порушення прав останнього у випадку задоволення заявлених позовних вимог із посиланням на виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2020р. по справі №420/7800/19, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Господарський суд зазначає, що стягнення грошових коштів за вимушений прогул та стягнення виплаченого забезпечення в силу Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не є одним і тим же видом юридичної відповідальності. Так, розмір суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг по безробіттю, стягнення яких є предметом даного позову, та які були виплачені позивачем на користь безробітного підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку, встановленому ст. ст. 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". При цьому, виплати, здійснені Управлінням юстиції на підставі рішення суду є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто види юридичної відповідальності відповідача перед позивачем та перед ОСОБА_1 є різними. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 22.03.2018р. по справі №914/913/17.
Крім того, судом відхиляються посилання відповідача на постанову Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.1992р. „Про практику розгляду судами трудових спорів”, оскільки, по-перше, дана справа не є трудовим спором, по-друге, вказана постанова, яка не є обов'язковою для застосування судом, не містить положень щодо застосування приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених Одеським обласним центром зайнятості позовних вимог шляхом присудження до стягнення із Головного територіального управління юстиції в Одеській області заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, якого поновлено на роботі за рішенням суду, у розмірі 70 076,25 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області /65028, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, буд. 34; ідентифікаційний код 34929741/ до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття /номер рахунку: UA928201720355409300700706397, отримувач: Одеський обласний центр зайнятості, код ЄДРПОУ отримувача: 03491435, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО банку 820172/ заборгованість з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, якого поновлено на роботі за рішенням суду, у розмірі 70 076,25 грн. /сімдесят тисяч сімдесят шість грн. 25 коп./, судовий збір у розмірі 2270,00 грн. /дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп./.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 01 липня 2021 р.
Суддя С.П. Желєзна