ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
17.06.2021 р. м. Ужгород Справа № 907/569/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Р.І.Ф. Паркет ЛТД”, с. Розівка Ужгородського району
до відповідача 1 Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Ужгородського району, державний реєстратор Баранинської сільської ради Ужгородського району Мочар Іван Іванович, с. Баранинці Ужгородського району
до відповідача 2 Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, м. Ужгород
про визнання недійсним та скасування рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар І.І. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - деревообробний комплекс, який знаходиться по вул. Трудовій, 2 А у с. Розівка Ужгородського району Закарпатської області за Акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк”,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача 1 - не з'явився
Відповідача 2 - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю “Р.І.Ф. Паркет ЛТД”, с. Розівка Ужгородського району заявлено позов до відповідача 1 Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Ужгородського району, державний реєстратор Баранинської сільської ради Ужгородського району Мочар Іван Іванович, с. Баранинці Ужгородського району та до відповідача 2 Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, м. Ужгород про визнання недійсним та скасування рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар І.І. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - деревообробний комплекс, який знаходиться по вул. Трудовій, 2 А у с. Розівка Ужгородського району Закарпатської області за Акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк”.
Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що рішення Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Ужгородського району в особі державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар І.І. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - деревообробний комплекс, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, в с. Розівка, вул. Трудова, 2А за Акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк” (індексний номер 50575121 від 08.01.2020 року) було прийнято безпідставно у зв'язку із відсутністю на це правових підстав, із порушенням формальних умов вчинення реєстраційних дій та наявністю заборони на відчуження цього майна в момент прийняття оспорюваного рішення.
Відповідач 1 - державний реєстратор Баранинської сільської ради Ужгородського району Мочар Іван Іванович подав суду відзив на позовну заяву від 15.01.2021 року, яким просить суд відмовити у позові повністю з огляду на його недоведеність.
Зокрема зазначає, що оскільки у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови відповідачу 2 у реєстрації речових прав, заява банку про реєстрацію прав є законною та обґрунтованою, що виключає можливість задоволення позовних вимог у даній справі.
Аналізуючи положення п. 7 ч. 4 ст. 24 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відповідач 1 вказує, що у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому ст. ст. 33-38 Закону України “Про іпотеку”, наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень (в даному випадку це заяви власника майна), інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Також реєстратор стверджує, що станом на день прийняття ним оспорюваного рішення - 08.01.2020 року вже сплив 10-ти денний строк заборони вчинення реєстраційних дій на підставі заяв власника майна, поданих 21 та 23 грудня 2019 року, а рішення з даного приводу було відсутнє.
Аргументи позивача щодо його незгоди з оцінкою майна, вказаною у висновку про вартість майна від 22.11.2019 року, відповідач 1 не спростовує, оскільки вважає, що Закон не зобов'язує реєстратора перевіряти такий висновок на предмет повноти, правильності та/або відповідності зазначених у ньому даних вимогам законодавства.
Поданим відзивом відповідач 1 повідомив суду ту обставину, що під час формування та реєстрації заяви, державним реєстратором на виконання п. 10 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, було виготовлено електронні копії оригіналів шляхом їх сканування та долучення до відповідної заяви. Такі електронні копії постійно зберігаються в державному реєстрі прав і не можуть бути видалені/вилучені та/або змінені, з огляду на що, твердження позивача про відсутність цих документів не відповідає дійсності.
Відповідач 1 - державний реєстратор Баранинської сільської ради Ужгородського району Мочар Іван Іванович 14.05.2021 року подав до суду додаткові пояснення, якими зокрема, стверджує про відсутність факту порушення ним десятиденного строку вчинення оскаржуваної реєстраційної дії, оскільки 30 та 31 грудня 2019 року, а також 2, 3 та 8 січня 2020 року були робочими днями в Баранинській сільській раді і наказу про перенесення робочих днів у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України не було, то відповідно заборона на здійснення реєстрації перестала діяти 04.01.2020 року та 06.01.2020 року. Відтак, оскаржуване рішення було прийнято державним реєстратором на 11 день після подання позивачем заяви про встановлення заборони.
Представник відповідача 2 подав суду відзив на позовну заяву № 02-93/6-198 від 15.10.2020 року, а також додаткові пояснення, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, покликаючись на їх незаконність та необґрунтованість. Вказує, що 15.05.2019 року банк надіслав іпотекодавцю рекомендованим листом письмову вимогу про порушення зобов'язання та іпотечного договору від 15.05.2019 року № 02-93/6-64, яку останній, згідно інформації рекомендованого поштового відправлення, отримав 25.06.2019 року. Проте, на час отримання заяви банку про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно, вимога банку залишена іпотекодавцем (позивачем у справі) без задоволення. Із покликанням на положення п. 7 ч. 4 ст. 24 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відповідач 2 стверджує, що у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому ст. ст. 33-38 Закону України “Про іпотеку”, наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
За переконанням представника відповідача 2, станом на день прийняття оспорюваного у даній справі рішення - 08.01.2020 року сплив 10 денний строк заборони вчинення реєстраційних дій на підставі заяви власника майна, поданої 21.12.2019 року та 23.12.2019 року.
Оспорюючи аргументи позову, які позивачем мотивовані покликанням на неналежність звіту про оцінку майна, представник відповідача 2 вказує, що позивачем не зазначено та документально не доведено, яким чином надання оцінки та вартості предмету іпотеки може вплинути на законність проведеної реєстрації з огляду на положення п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. При цьому, за переконанням представника відповідача 2, оцінка майна була проведена, а звіт складений з дотриманням Національних стандартів оцінки майна та законодавчих і нормативних актів, наведених у звіті.
Як стверджує відповідач 2, зміст звіту про оцінку майна від 22.11.2019 року повністю спростовує твердження позивача стосовно того, що експерти не здійснили необхідних дій з метою отримання об'єктивних та достовірних відомостей про стан та параметри об'єкта нерухомості, який оцінювали. З врахуванням такої обставини позивач вказує, що звіт про оцінку вартості предмету іпотеки на момент реєстрації права власності на нього за банком, надавався державному реєстратору із внесенням достовірних відомостей про об'єкт оцінки.
Разом з тим, покликання позивача на судову справу № 907/300/19, розгляд якої зупинено до моменту розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України, № 42019070000000434 від 11.12.2019 року, відповідач 2 вважає таким, що не має будь - якого процесуального зв'язку із спором у даній справі.
Помилковим відповідач 2 вважає і покликання позивача на положення Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень” з огляду на режим регулювання ним правовідносин, відмінних від спірних.
Із покликанням на офіційний робочий графік Баранинської сільської ради та порядок переносу робочих днів, відповідач 2 вказує, що державним реєстратором (відповідачем 1 у справі) оскаржуване у даній справі рішення прийнято без порушення строку його прийняття.
Позивач в ході судового розгляду справи на стадії розгляду справи по суті подав суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 260/1550/21, яка розглядається Закарпатським окружним адміністративним судом, та набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Підставною зупинення провадження у даній справі позивач вказує об'єктивну неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства (п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України).
В обґрунтування поданого клопотання позивач покликається на те, що основним аргументом заперечення відповідачів щодо задоволення позовних вимог, є покликання на індивідуальні акти Міністерства юстиції України, а саме, висновок колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції від 18.12.2020 року; наказ Міністерства юстиції України від 01.03.2021 року № 720/7 “Про відмову у задоволенні скарги”, яким визнано обґрунтованість дій відповідача у спірній ситуації. Поряд з цим, в межах справи Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/1550/21 розглядаються позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.І.Ф. Паркет ЛТД" до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування вищезазначених висновку та наказу.
На переконання позивача, обставини щодо неможливості господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються Закарпатським окружним адміністративним судом у справі № 260/1550/21, одночасності розгляду двох пов'язаних справ різними судами, є безумовними підставами зупинення провадження у даній справі.
Відповідач 2 проти поданого позивачем клопотання про зупинення провадження у даній справі заперечив, про що подав суду відповідні письмові пояснення № 02-93/6-132 від 14.06.2021 року.
Вказує, що рішення та наказ, які оскаржуються позивачем в межах справи № 260/1550/21, не є преюдиційними при вирішенні спору у даній справі, оскільки такі не є судовими рішеннями, а тому, не мають жодної пов'язаності та впливу на результат розгляду позовних вимог у даній справі.
Відповідач 2 наголошує, що взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, а необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу.
За змістом пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
У відповідності до положень ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 227 та п. 1 ч. 1 ст. 228 цього кодексу.
При цьому, вказана позивачем підстава для зупинення провадження у даній справі, а саме, п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, не підпадає під випадки, встановлені положеннями ст. 195 ГПК України, та не дозволяє здійснити зупинення провадження у даній справі на стадії її розгляду по суті. Неможливість подання суду клопотання про зупинення провадження у справі на стадії проведення підготовчого провадження у даній справі, позивачем не зазначалась.
Поряд з цим, пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4 та 6 статті 75 ГПК України).
Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов'язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.
Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 17.12.2019 року у справі № 917/131/19.
Предметом розгляду у даній справі Господарського суду Закарпатської області є визнання незаконним рішення державного реєстратора Мочар І.І., а в межах справи Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/1550/21 - визнання незаконним висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 18.12.2020 року та наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2021 року № 720/7 “Про відмову в задоволенні скарги”, якими визнано обґрунтованість дій державного реєстратора Мочар І.І.
Судом не встановлено існування об'єктивної неможливості розгляду даної справи до завершення розгляду Закарпатським окружним адміністративним судом справи № 260/1550/21 про визнання незаконним висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 18.12.2020 року та наказу Міністерства юстиції України від 01.03.2021 року № 720/7 “Про відмову в задоволенні скарги”, якими визнано обґрунтованість дій державного реєстратора Мочар І.І.
Позивач не навів мотивів, на підставі яких він доходить висновку про об'єктивну неможливість розгляду судом даної справи, неможливість суду встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість суду здійснити перевірку законності та обґрунтованості аргументів сторін по суті заявлених позовних вимог.
Сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі.
За таких обставин, в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/1550/21 належить відмовити.
Поряд з цим, у судове засідання 17.06.2021 року позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, заявою № 32-03/21, б/д (вх. № 02.3.1-02/4544/21 від 16.06.2021 року) клопотав про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням засновників Товариства у відпустці та неможливістю їх присутності у судовому засіданні при розгляді справи.
В силу положень ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, незалежно від місця розташування такої юридичної особи.
Подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи не містить обґрунтувань та доказів неможливості розгляду спору у даній справі без участі у судовому засіданні засновників юридичної особи чи інших причин неможливості забезпечення в судове засідання інших представників позивача.
Крім того суд зазначає, що минулі судові засідання вже відкладалися за клопотаннями самого позивача у зв'язку з можливістю вирішення спору в позасудовому порядку, у зв'язку з необхідністю перебування на самоізоляції, у зв'язку з поданням заяви про зупинення провадження у справі.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у клопотанні позивача про відкладення розгляду справи слід відмовити.
Відповідачі 1 та 2 на судове засідання 17.06.2021 року подали суду письмові заяви про розгляд даної справи без їх участі. Позовні вимоги заперечили з підстав, викладених у поданих суду відзивах на позов та додаткових поясненнях.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідачів за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
суд Встановив:
05 червня 2012 року між Публічним акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк” (Банком, відповідачем 2 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Р.І.Ф. Паркет ЛТД” (іпотекодавцем, позивачем у справі) на забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту було укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Єгер Н.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 1690 Договір іпотеки (далі - Договір іпотеки).
В подальшому, сторони неодноразово змінювали та доповнювали вищезгаданий договір, шляхом укладення нотаріально посвідчених Договорів про внесення змін до договору іпотеки.
Предметом іпотеки за цим Іпотечним договором є деревообробний комплекс, розташований за адресою: Ужгородський район, село Розівка, вул. Трудова, 2 а та земельна ділянка площею 3,2825 га, кадастровий номер 2124887400:01:007:0005, які належать Іпотекодавцю.
Підпунктом 4.4.1. пункту 4.4. статті 4 Договору іпотеки (із змінами до нього) передбачено, що у разі порушення будь - якого із Заставних випадків, передбачених, п. 4.І. цього договору, Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом прийняття у власність предмета іпотеки у рахунок виконання позичальником зобов'язань за Договором кредиту відповідно до ст. 37 Закону України “Про іпотеку”. При цьому, зазначене застереження має силу Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя та є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.
15 травня 2019 року Банк надіслав Іпотекодавцю рекомендованим листом “Письмову вимогу про порушення зобов'язання та іпотечного договору” від 15.05.2019 року № 02-93/6-64 (далі - вимога), в якій зазначив про невиконання останнім взятих на себе зобов'язань щодо своєчасності та повноти сплати відсотків за користування кредитом, наявності облікованої простроченої заборгованості із сплати відсотків, вимогу повернути суму кредиту та сплатити штрафні санкції на загальну суму 2 588 901 Євро.
Одночасно Банк вимагав протягом 30-ти календарних днів з дня отримання цієї претензії перерахувати йому суму заборгованості та наголошував на можливості застосування процедури примусового стягнення боргу за Іпотечним договором згідно умов, передбачених в ньому.
25 травня 2019 року згідно відмітки (штампу) поштового відділення та підписів отримувача і працівника пошти в “Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення” Іпотекодержатель (позивач у даній справі) отримав вищезгадану Вимогу.
Оскільки вимога банку (відповідача 1 у справі) іпотекодавцем (позивачем у справі) залишена без задоволення, 03 січня 2020 року Публічне акціонерне товариство “Комерційний інвестиційний банк” (банк, відповідач 2 у справі) звернулося до Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Ужгородського району в особі державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар Івана Івановича (відповідача 1 у справі) із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки (деревообробний комплекс).
До заяви Банком було додано Договір іпотеки з додатками, “Письмову вимогу про порушення зобов'язання та іпотечного договору” від 15.05.2019 року № 02-93/6-64 з доказами направлення та вручення її іпотекодавцю, звіт про оцінку предмету іпотеки.
08 січня 2020 року Реєстраційною службою Баранинської сільської ради Ужгородського району в особі державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар І.І. (відповідачем 1 у справі) прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - деревообробний комплекс, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Розівка, вул. Трудова, 2 А, за Акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк” (індексний номер 50575121 від 08.01.2020 року).
Рішення Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Ужгородського району в особі державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар Івана Івановича про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - деревообробний комплекс, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, в с. Розівка, вул. Трудова, 2А за Акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк” (індексний номер 50575121 від 08.01.2020 року) позивач вважає таким, що було прийнято безпідставно у зв'язку із відсутністю на це правових підстав, із порушенням формальних умов вчинення реєстраційних дій та наявністю заборони на відчуження цього майна в момент прийняття оспорюваного рішення, що і стало підставами звернення до суду із даним позовом.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Позивачем у позовній заяві ставиться вимога про скасування рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар Івана Івановича № 50575121 від 08.01.2020 року про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - деревообробний комплекс, який знаходиться по вул. Трудовій, 2 А у с. Розівка Ужгородського району Закарпатської області за Акціонерним товариством "Комерційний інвестиційний банк".
Згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству”, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” викладено у новій редакції.
Так, відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” у редакції, чинній із 16.01.2020 року, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, яка діє на час ухвалення рішення у даній справі, на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постановах від 18.11.2020 року у справі № 154/883/19, від 03.02.2021 року у справі № 278/3367/19.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто, мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі N 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Таким чином, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто, при виборі способу захисту позивач мав враховувати, що 16.01.2020 року цей спосіб захисту без одночасного визнання, зміни чи припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Позивач обрав неналежний спосіб захисту, тому, задоволення позову про скасування рішення про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є неефективним та не призведе до відновлення порушеного права.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19, від 20.08.2020 року у справі № 916/2464/19.
Зазначені висновки щодо застосування статті 26 Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” викладені, у тому числі у постанові Верховного Суду у справі № 903/54/20 від 13 квітня 2021 року.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до положень частини другої ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь - якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до ГПК України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі ”Афанасьєв проти України” (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто, такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Право власності може бути припинене у випадках встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Водночас ч. ч 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Позивач зазначає, що 23.12.2019 року за номером 37714269 та 21.12.2019 року номер не вказаний подавав Заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій на відповідне нерухоме майно, а саме, земельну ділянку, площею 3,2825 га, кадастровий номер - 2124887400:01:007:0005, цільове призначення - для підприємств іншої промисловості, яка розташована за межами населених пунктів Холмківської сільської ради, Ужгородського району Закарпатської області та нерухомого майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 199512321248, номер об'єкта в РПВН 19598134, номер запису про право власності 34967590) - деревообробний комплекс, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, село Розівка, вулиця Трудова, буд. 2 “а”.
До позовної заяви не додано самих заяв та рішень, які були прийняті після їх подання.
Виходячи з викладеного у позовній заяві, відповідно заборони реєстраційних дій накладалися 23.12.2019 року на земельну ділянку та 21.12.2019 року на деревообробний комплекс. Тобто, першою закінчилася заборона на вчинення реєстраційних дій на деревообробний комплекс.
В позовній заяві позивачем заявлена тільки вимога про скасування одного рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар І.І. - про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - деревообробний комплекс, який знаходиться по вул. Трудовій, 2 А у с. Розівка Ужгородського району Закарпатської області за Акціонерним товариством "Комерційний інвестиційний банк", рішення № 50575121 від 08.01.2020 року.
Оцінка законності рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Баранинської сільської ради Мочар І.І. № 50575958 від 08.01.2020 року щодо державної реєстрації права на земельну ділянку площею 3,2825 га, кадастровий номер - 2124887400:01:007:0005, цільове призначення - для підприємств іншої промисловості, яка розташована за межами населених пунктів Холмківської сільської ради, Ужгородського району Закарпатської області, судом не надається, оскільки за змістом позовної заяви це рішення не оскаржується.
У відповідності до п. 5 ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.
За приписами п. 9 ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.
Отже, заборона вчинення реєстраційних дій в розумінні Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” є обтяженням і тому, навіть при наявності заборони вчинення реєстраційних дій, Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не містить заборони на прийняття заяви про державну реєстрацію права власності, та у відповідності до п. 7 ч. 4 статті 27 Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у п. 6 ч. 1 цієї статті, не застосовується у разі: державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33 - 38 Закону України "Про іпотеку". Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Згідно з пунктом 5.49. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 916/5073/15 судом зроблений висновок про те, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
У даному спорі підставою позовних вимог є наявність зареєстрованих обтяжень і враховуючи обов'язковість застосування висновків Верховного Суду при вирішенні спору, вказаний висновок в обов'язковому порядку підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.
Таким чином, прийняття державним реєстратором рішення про відмову у державній реєстрації за наявності відомостей у реєстрі про обтяження, можливе лише за наслідками використання ним дискреційних повноважень по аналізу обтяжень щодо їх актуальності, відносності стосовно заявника тощо, а безпосередньо обов'язком суду при розгляді спору, який стосується аналізу таких дискреційних повноважень, є з'ясування та надання оцінки змісту обтяження, якщо є відомості що таке було накладено в інтересах боржника.
За таких обставин, державним реєстратором не порушено положень щодо реєстрації права власності на іпотечне майно при вчиненні запису про право власності, а тому, твердження позивача про наявність порушень є необґрунтованими.
Заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій - Товариства з обмеженою відповідальністю “Р.І.Ф. Паркет ЛТД” були подані відповідно 21 та 23 грудня 2019 року.
Як встановлюють положення ст. 67 Кодексу законів про працю України, при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Власник або уповноважений ним орган, у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України, не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
У відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України № 7-р від 10.01.2019 року “Про перенесення робочих днів у 2019 році”, з метою забезпечення раціонального використання робочого часу і створення сприятливих умов для святкування у 2019 році 1 травня - Дня праці та у 2020 році 1 січня - Нового Року рекомендовано керівникам підприємств, установ та організацій (крім органів Пенсійного фонду України, Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта”, Державної казначейської служби та банківських установ) для працівників, яким установлено п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями в суботу та неділю, перенести у 2019 році в порядку та на умовах, визначених законодавством, робочі дні з: вівторка 30 квітня на суботу 11 травня; понеділка 30 грудня на суботу 21 грудня; вівторка 31 грудня на суботу 28 грудня.
Спеціальний режим роботи банків і їх установ у зазначені дні встановлює Національний банк.
Розпорядження Кабінету Міністрів України носить рекомендаційний характер для підприємств, установ та організацій, а отже, перенесення вихідних днів здійснюється в порядку передбаченому законодавством України.
Офіційні державні вихідні дні в період із 21 грудня 2019 року до 08 січня 2020 року є 25 грудня 2019 року, 01 січня 2020 року та 07 січня 2020 року.
У відповідності до довідки Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області № 716 від 21.05.2021 року, 30 та 31 грудня 2019 року, а також 2 і 3 січня 2020 року були робочими днями у органі місцевого самоврядування та відповідно не було перенесення робочих днів, передбачених постановою.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Одним з головних питань у регулюванні відносин у сфері державної реєстрації прав є строки проведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень. У ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначені строки державної реєстрації прав.
Законом, як спеціальним нормативно - правовим актом, встановлений інший, ніж передбачений Цивільним кодексом України, початок перебігу строку проведення державної реєстрації прав, а саме: строк, визначений у днях, обраховується з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав; строк, визначений у годинах, обраховується з часу реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.
Так, Законом передбачено, що:
1. Державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав;
2. Державна реєстрація обтяжень, іпотек речових прав проводиться у строк, що не перевищує двох робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав;
3. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії нотаріусом проводиться невідкладно після завершення нотаріальної дії.
4. Внесення змін до записів Державного реєстру прав та надання інформації з Державного реєстру прав у паперовій формі здійснюються у строк, що не перевищує одного робочого дня з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.
5. Зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав, внесення запису про скасування рішення державного реєстратора здійснюються у строк, що не перевищує 2 години з часу реєстрації відповідної заяви/рішення суду в Державному реєстрі прав.
Строк, визначений у днях, обраховується з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.
Враховуючі те, що в Баранинській сільській раді встановлено шестиденний робочий тиждень та те, що наказу про перенесення робочих днів у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України № 7-р від 10 січня 2019 року “Про перенесення робочих днів у 2019 році” не було, то відповідно заборона на здійснення реєстраційних дій перестала діяти відповідно 04 січня 2020 року та 06 січня 2020 року.
Оцінюючи твердження позивача щодо не надіслання йому та неотримання ним повідомлення про порушення основного зобов'язання № 02-93/6-64 від 15.05.2019 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 61 “Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30 - денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
При поданні відзиву на позовну заяву Акціонерне товариство “Комерційний інвестиційний банк” надало копію письмової вимоги про порушення зобов'язання та іпотечного договору від 15.05.2019 року № 02-93/6-64, опису вкладення, рекомендованого повідомлення про отримання та квитанції про надіслання цінного листа з описом.
Згідно фіскального чеку, опису на накладної, доданих до відзиву, можна встановити що до ТОВ “Р.І.Ф. Паркет ЛТД” було надіслано “Письмову вимогу про порушення зобов'язання та іпотечного договору” від 15.05.2019 року № 02-93/6-64 на двох аркушах на адресу: Ужгородський район, с. Розівка, вул. Трудова, буд. 2 а, яка є юридичною адресою ТОВ “Р.І.Ф. Паркет ЛТД” згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Зі змісту повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення вбачається, що лист із номером 8801804572122, що відповідає номеру на фіскальному чеку та накладній про відправку цього листа, було вручено 25.05.2019 року за довіреністю, що посвідчено відповідним підписом представника ТОВ “Р.І.Ф. Паркет ЛТД” та працівника поштового органу зв'язку. Повідомлення про вручення потового відправлення було повернуто Акціонерному товариству "Комерційний інвестиційний банк" за номером 8942400262696.
За таких обставин, відсутні підстави вважати ненадісланою та неотриманою позивачем письмову вимогу № 02-93/6-64 від 15.05.2019 року.
Аналізуючи аргументи позивача, що обґрунтовані покликанням на звіт про проведену оцінку об'єкту іпотеки, суд враховує, що у пункті п. 61 “Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, міститься виключний перелік документів, і серед них відсутній звіт про оцінку майна.
Зміст звіту про оцінку майна від 22.11.2019 року повністю спростовує твердження позивача стосовно того, що експерти не здійснили необхідних дій з метою отримання об'єктивних і достовірних відомостей про стан та параметри об'єкта нерухомості, який оцінювали.
Сам по собі звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором, а тому, не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності (постанова Верховного Суду № 914/881/17 від 13.03.2018 року).
Отже, правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.
Поряд з цим, наведене в позовній заяві твердження позивача щодо здійснення повної реконструкції деревообробного комплексу, не підтверджено ним документально, а за змістом звіту про оцінку від 11.05.2020 року, наданого ТОВ “Р.І.Ф. Паркет ЛТД”, визначено складові об'єкту оцінки, згідно чого рік побудови всіх об'єктів - 2006.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач доказів на підтвердження викладених ним обставин суду не надав, аргументи позову не знайшли свого підтвердження у матеріалах даної справи та положеннях законодавства.
З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Судове рішення складено та підписано 02.07.2021 року.
Суддя Пригара Л.І.